Тема 9. Еколого-економічні проблеми апк

План

1. Основи економіки природокористування

2. Науково-технічний прогрес і тенденції змін біосфери

3. Основи екологічного права

4. Фінансовий механізм охорони НПС

5. Економічне обґрунтування екологічних програм і заходів

6.Характеристика сучасних екологічних проблем

1. Основи економіки природокористування

Економіка природокористування - новий розділ екології, в якому вивчаються питання економічної оцінки природних ресурсів, негативний вплив забруднення природного середовища, процеси та явища суспільного життя, викликані нестачею природних ресурсів, величезним зростанням виробництва й забрудненням усіх сфер Землі.

Одним із принципових моментів при вирішенні завдань економіки природокористування є необхідність застосування інтегрованого підходу до збереження й раціонального використання природних ресурсів, тобто ресурси мають розглядатися, як єдине ціле в умовах багатостороннього впливу на них людини.

- це означаєпослідовний розвиток наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність, пропорційність, оптимальність

200 Років тому почався індустріальний період розвитку суспільства.

Підсилилося небезпечне втручання людини в природу і зараз загрожує стати глобальною небезпекою для людства

Екологічне право розглядають у різних аспектах — як галузь права, як систему законодавства, як юридичну науку та як навчальну дисципліну

Предмет екологічного права становлять суспільні відносини, які можна поділити на три групи

6.Характеристика сучасних екологічних проблем

Проблема забруднення природного середовища стає гос­трою як через зростання обсягів промислового і сільськогоспо­дарського виробництва, так і у зв'язку з якісними змінами виробництва під впливом науково-технічного прогресу. Слід зазначити, що тільки 1-2 % використовуваного природного ре­сурсу залишається в кінцевому продукті, а більшість йде у відходи, що не засвоюються природою. Відходи виробничої діяльності усе більше забруднюють літосферу, гідросферу та ат­мосферу Землі. Адаптаційні механізми біосфери не можуть упо­ратися з нейтралізацією значної кількості шкідливих речовин, і природні екосистеми починають руйнуватися.

Протягом усієї історії людства вплив суспільства на природу розвивався не як простий лінійний процес. Напружена, а іноді критична екологічна ситуація, що склалася в другій половині нинішнього століття, — це сигнал про настання нової фази у взаємодії суспільства та природного середовища.

Розглянемо основні забрудники, які спричинюють сучасні екологічні проблеми.

Оксид карбону (IV) (вуглекислий газ) — один із компонентів газового складу атмосфери, що відіграє важливу роль не тільки в життєдіяльності людей, рослин і тварин, а й у виконанні атмосферою функції запобігання перегріву чи переохолоджен­ню поверхні Землі. Господарська діяльність порушила природ­ний баланс виділення та асиміляції СО₂ у природі, внаслідок чого його концентрація в атмосфері зростає. З 1959 по 2000 рік кількість вуглекислого газу зросла на 10 %. Деякі важливі еле­менти кругообігу С0₂ ще не до кінця вивчено. Не встановлено взаємозалежності між концентрацією його в атмосфері та здат­ністю затримувати зайве тепло, яке надходить від Сонця. Проте зростання концентрації СО₂ свідчить про глибоке порушення глобальної рівноваги в біосфері, що в поєднанні з іншими по­рушеннями може дати надто серйозні наслідки.

Забруднення, що надходять у Світовий океан, насамперед природну рівновагу морського середовища в прибережній зоні континентального шельфу, де зосереджено 99 % усіх морських біологічних ресурсів, що добуваються людиною. Антропогенні забруднення цієї зони стали причиною того, що її біологічна продуктивність знизилася на 20 %, а світовий рибний проми­сел не дорахувався 15-20 млн. т улову. За даними ООН, щорічно у Світовий океан потрапляє 50 тис. т пестицидів, 5 тис. т ртуті, 10 млн. т нафти та безліч інших забрудників.

Кількість речовин, які щорічно потрапляють з антропоген­них джерел зі стоком річок у води морів і океанів — заліза, мангану, міді, цинку, свинцю, олова, арсену, нафти перевищує обсяг цих речовин, що надходять унаслідок геологічних про­цесів. Дно Світового океану, зокрема й глибоководні западини, усе ширше використовують для захоронення особливо небез­печних токсичних речовин (включаючи «морально застарілі» бойові отруйні речовини), а також радіоактивних матеріалів. Так, з 1946 по 1970 рік СІНА поховали на Атлантичному узбе­режжі країни близько 90 000 контейнерів з відходами загальною радіоактивністю приблизно 100 000 кюрі, а європейські країни скинули в океан відходів загальною радіоактивністю 500 000 кюрі. Внаслідок розгерметизації контейнерів спостерігаються випадки небезпечного зараження вод і природного середовища в місцях цих поховань.

Нафтове забруднення у морі має різні форми. Під час розли­ву шар нафтової плівки спочатку може мати товщину кілька сантиметрів. З часом утворюється емульсія нафти у воді чи води в нафті. Пізніше виникають грудочки важкої фракції на­фти, нафтові агрегати, здатні довго плавати на поверхні моря. До грудочок мазуту, що плавають, прилипають різні дрібні тва­рини, якими охоче харчуються риби та вусаті кити. Разом з ними вони заковтують і нафту. Одні риби від цього гинуть, інші наскрізь просочуються нафтою та стають непридатними для вживання в їжу через неприємний запах і смак.

Усі компоненти нафти — токсини для морських організмів. Нафта впливає на структуру угруповання морських тварин. При нафтовому забрудненні змінюється співвідношення видів і зменшується їхня різноманітність. Так, рясно розвиваються мікроорганізми, що харчуються нафтовими вуглеводнями, а біомаса цих мікроорганізмів отруйна для багатьох морських мешканців. Доведено, що надзвичайно небезпечним є тривалий хронічний вплив навіть невеликих концентрацій нафти. При цьому поступово знижується первинна біологічна продук­тивність моря. У нафти є ще одна неприємна побічна влас­тивість, її вуглеводні здатні розчиняти в собі кілька інших заб­руднювальних речовин, таких як пестициди, важкі метали, що разом з нафтою концентруються в приповерхньому шарі й ще більше отруюють його. Ароматична фракція нафти містить ре­човини мутагенної і канцерогенної природи.

Хлоровані вуглеводні, які широко використовують для бо­ротьби зі шкідниками сільського і лісового господарства, з пе­реносниками інфекційних хвороб, уже багато десятиліть разом із стоком річок і через атмосферу надходять у Світовий океан. Вони легко розчиняються в жирах і тому накопичуються в органах риб, ссавців, морських птахів. Як ксенобіотики, тобто речовини цілком штучного походження, вони не мають серед організмів своїх «споживачів» і тому майже не розкладаються в природних умовах, а тільки накопичуються у Світовому океані. Водночас вони гостротоксичні, впливають на кровотворну сис­тему, придушують ферментативну активність, сильно вплива­ють на спадковість.

Важкі метали надходять в океан також разом з річковим стоком. Багато із них мають токсичні властивості. Загальний об'єм річкового стоку становить складає 46 тис. м³ води на рік. Ра­зом з ним у Світовий океан надходить до 2 млн. т свинцю, до 20 тис. т кадмію, до 10 тис. т ртуті. Найвищі рівні забруднення мають прибережні води та внутрішні моря. Атмосфера також відіграє чималу роль у забрудненні Світового океану. Наприк­лад, до 30 % усієї ртуті й 50 % свинцю, що надходять в океан, щорічно переноситься через атмосферу.

Одна із найгостріших глобальних проблем сучасності — це проблема зростаючої кислотності атмосферних опадів та грун­тового покриву. Кислотні дощі спричинюють не тільки підкис­лення ґрунтових вод і верхніх шарів ґрунтів. Кислотність із опадами поширюється на весь ґрунтовий профіль і значно підкислює ґрунтові води. Такі дощі виникають унаслідок госпо­дарської діяльності людини, що супроводжується емісією ок­сидів сульфуру, нітрогену, карбону. Ці оксиди, надходячи в атмосферу, переносяться на великі відстані, взаємодіють з во­дою і перетворюються на розчини суміші сірчистої, сірчаної, азотистої, азотної та вугільної кислот (міжнародні назви кислот- сульфітної, сульфатної, нітритної, нітратної та карбонатної кислот), що випадають у вигляді «кислих дощів» на сушу, взаємодіючи з рослинами, ґрунтами, водами. Головними джерелами накопичення оксидів в атмос­фері є спалювання сланців, нафти, вугілля, газу в промисло­вості, сільському господарстві, побуті. Господарська діяльність людини майже вдвоє збільшила надходження в атмосферу ок­сидів сульфуру, нітрогену, гідрогеносульфуру та оксиду карбо­ну. Природно, що це позначилося на підвищенні кислотності атмосферних опадів, поверхневих і ґрунтових вод.

Аерозольне забруднення атмосфери. Аерозолі — це тверді чи рідкі часточки, що перебувають у зваженому стані в повітрі. Тверді компоненти аерозолів іноді небезпечні для організмів, а в людей спричинюють специфічні захворювання. В атмосфері аерозольні забруднення сприймаються у вигляді диму, туману чи смогу. Середній розмір аерозольних часток 15 мкм.

Основними джерелами штучних аерозольних забруднень по­вітря є ТЕС, що споживають вугілля високої зольності, збагачу­вальні фабрики, металургійні, цементні, магнезитові та сажеві заводи. Аерозольні часточки від цих джерел мають різний хімічний склад. Найчастіше в їхньому складі виявляють сполу­ки силіцію, кальцію і вуглецю, рідше — оксиди металів: заліза, магнію, мангану, цинку, міді, нікелю, свинцю, сурми, бісмуту, селену, арсену, берилію, кадмію, хрому, кобальту, молібдену, а також азбесту. Ще більша різноманітність властива органічному пилу, що містить аліфатичні й ароматичні вуглеводні, солі кис­лот. Він утворюється під час спалювання залишкових нафтоп­родуктів, у процесі піролізу на нафтопереробних, нафтохіміч­них та інших подібних підприємствах. Постійними джерелами аерозольного забруднення є промислові відвали — штучні наси­пи з розкривних порід, утворені під час видобутку корисних копалин, чи з відходів підприємств переробної промисловості, ТЕС.

Порушення озонового шару. Озон — одна із форм існування хімічного елемента оксигену в земній атмосфері. Його молекула складається з трьох атомів оксигену 0₃; щоб утворився озон, необхідне попереднє утворення вільних атомів оксигену.

З підвищенням кількості атомарного оксисену зростає і вміст озону в атмосфері. Однак з висотою збільшується та ульт­рафіолетова радіація, що руйнує озон швидше, ніж відбувається його утворення, тому концентрація озону в атмосфері починає знижуватися. Виміри показують, що озон в атмосфері має ша­рувату структуру, його основна маса зосереджена в шарі на висоті 2025 км, а починаючи з висоти 55 км його концентрація активно знижується, отже, озон наявний у тропосфері, стратос­фері, мезосфері.

«Озонова дірка» — це явище зниження загальної кількості озону. Відмічено систематичне зниження концентрації 0₃ на­весні приблизно в 1,52 рази. Хлор- і фторвуглеводні (ХФВ) уже понад 60 років використовують як холодоагенти в холодильни­ках і кондиціонерах, як пропеленти для аерозольних сумішей, піноутворювальні агенти у вогнегасниках, очисники для елект­ронних приладів, у хімічному чищенні одягу, у виробництві пінопластів. Інертність цих сполук робить їх небезпечними для атмосферного озону. ХФВ не розпадаються швидко в тропос­фері (нижньому шарі атмосфери, що сягає висоти 10 км від поверхні Землі), як це відбувається, наприклад, із більшістю оксидів нітрогену, і зрештою проникають у стратосферу, верхня межа якої лежить на висоті близько 50 км. Коли молекули ХФВ піднімаються до висоти 25 км, де концентрація озону макси­мальна, вони зазнають інтенсивного впливу ультрафіолетового випромінювання, що не проникає на менші висоти, оскільки озон його екранує. Ультрафіолет руйнує стійкі у звичайних умовах молекули ХФВ, вони розпадаються на компоненти, які мають високу реакційну здатність, зокрема атомарний хлор. Таким чином, ХФВ переносить хлор з поверхні Землі через тропосферу й нижні шари атмосфери, де менш інертні сполуки хлору руйнуються, у стратосферу, до шару з найвищою концен­трацією озону. Надзвичайно важливо, що хлор під час руйну­вання озону діє подібно до каталізатора: у ході хімічного проце­су його кількість не зменшується. Внаслідок цього один атом хлору може зруйнувати до 10 000 молекул озону, перш ніж дезактивується чи повернеться в тропосферу. Нині викиди ХФВ в атмосферу обчислюються мільйонами тонн, а дія тих, що вже потрапили в атмосферу, продовжуватиметься кілька десятиліть.

Отже, сучасна кризова екологічна ситуація спричинена та­кими загальними екологічними проблемами:

• зміненою клімату Землі внаслідок підсилення теплового ефекту, викидів метану та інших низькоконцентрованих газів, аерозолів, легких радіоактивних газів, зміненою концентрації озону у тропосфері й стратосфері;

• загальним послабленням стратосферного озонового екра­на, виникненням «озонових дір»;

• забрудненням атмосфери з виникненням кислотних опадів;

• забрудненням великих водних басейнів (океанів, морів, річок), захороненням у них отруйних і радіоактивних речовин, скиданням нафтопродуктів та інших забруднювальних речовин, розривом екосистемних природних зв'язків між океанами, мо­рями і поверхневими водами річок;

• виснаженням та забрудненням поверхневих і підземних вод, порушенням балансу між поверхневими і підземними водами;

• радіаційним забрудненням значних територій внаслідок поточної експлуатації атомних електростанцій, аварій на них, випробувань ядерної зброї;

• продовженням накопичення на поверхні землі отруйних і радіоактивних речовин, побутових і промислових відходів, ви­никненням вторинних хімічних реакцій з утворенням токсич­них речовин;

• порушенням глобальної та регіональної природно-сис­темної екологічної рівноваги, співвідношення екологічних ком­понентів унаслідок незбалансованої експлуатації природних ре­сурсів, техногенного навантаження на регіони, території;

• запустелюванням планети, ерозією ґрунту, поглибленням процесу запустелювання;

• зменшенням площі лісів і лісонасаджень;

• утворенням нових екологічних ніш і заповненням їх не­бажаними організмами — збудниками нових захворювань;

• перенаселенням Землі з нерівномірним розподілом по регіонах;

• погіршанням середовища проживання в містах і сільській місцевості (забруднення повітря, питної води).

Перераховані вище екологічні проблеми мають місце і в Україні, але вони ще поглиблюються такими обставинами:

• недосконалим екологічним і природоохоронним законо­давством, невідповідністю і неузгодженістю деяких його поло­жень з міжнародними екологічними стандартами і нормами;

• недосконалим механізмом дотримання чинного екологіч­ного законодавства;

• недосконалою системою еколого - економічної взаємодії і взаємозв'язків природокористування;

• повільним формуванням системи екологічного менедж­менту з відповідною інформаційною базою та екологічною осві­тою на рівні підприємств;

• низькими технічним та управлінським рішеннями вироб­ництва, застарілими технологіями і методами очищення стічних вод, перероблення та знешкодження твердих відходів;

— нерозвинутою системою екологічного підприємництва, інструментів ринкового регулювання природоохоронної діяль­ності (екологічне страхування, ліцензування, сертифікація, ціноутворення тощо).

Україна має йти шляхом ресурсно-екологічного оновлення виробництва, застосовуючи спеціалізовану інноваційну інфрас­труктуру, радикальну екологізацію виробництва і технології.

Контрольні запитання.

1. Що вивчає економіка природокористування?

2. Назвіть основні природні ресурси.

3. Які ви знаєте шляхи соціально-економічного зростання?

4. Зміст стратегії заходів і напрямів діяльності на шляху виходу з екологічних криз.

5. Наслідки науково-технічної революції.

6. Що таке «екологічне право»?

7. Опишіть систему, об’єкти і джерела екологічного права.

8. Що являє собою фінансовий механізм природоохоронної діяльності та управління природокористування?

9. Як здійснюється економічне обґрунтування природоохоронних заходів?