Регіональна економіка. книжка

385

карбамід, метиловий спирт, кормові дріжджі. Основними центрами лісохімії є Великий Бичків, Перечин, Свалява (3акарпатська область), Коростень

(Житомирська область), Київ та ін.

Підприємства целюлозно-паперової промисловості України поділяються на три групи: целюлозно-паперові комбінати, підприємства, які виготовляють картон та папір з привізної сировини, та переробні фабрики.

Три вітчизняні ЦПК виробляють 104 тис. т сульфатної целюлози, а також близько 100 тис. т масових видів паперу.

Меблева промисловість має випускати продукцію, яка б відповідала сучасним вимогам споживача. В Україні для цього є достатній потенціал. Ще за часів Радянського Союзу випускалося цієї продукції на душу населення на рівні республік Балтії. Частка України в експорті становила 25%. Сьогодні спостерігається занепад виробництва, витіснення нашої продукції з внутрішнього ринку імпортною (приблизно на 30%).

У лісохімічній промисловості передбачається виробництво нових матеріалів на Макіївському заводі – ДВП для меблевої промисловості, в м.

Надвірна – декоративного пластику (для меблевої й автомобільної промисловості), а також будівництво солом’яно-картонажного заводу в містечку Смоліно Кіровоградської області, підприємства з виробництва товарної підбіленої соломкової целюлози в Миколаївській області, комбінату з виробництва підбіленої целюлози потужністю 200 тис. т за рік, вибіленої хімікотермомеханічної маси (150 тис. т за рік), паперу для друкування (200

тис. т) в Кролевецькому районі Сумської області. Спорудження останнього підприємства дало б змогу повністю вирішити проблему з виробництва паперу в Україні.

Проблеми і перспективи розвитку хіміко-лісового комплексу

України.

Хімічна промисловість є одним з найбільших забруднювачів

навколишнього середовища, але водночас це єдина галузь, яка займається

386

утилізацією виробничих відходів. Впровадження прогресивних хімічних технологій, що дають змогу звести до мінімуму промислові відходи,

максимальне очищення стічних вод і викидів в атмосферу, сприятимуть оздоровленню місць надмірної концентрації хімічних підприємств, а також забезпечать лімітний вплив природних чинників на розміщення об'єктів хімічної промисловості в регіонах з порівняно високим рівнем заселення.

Хімічна промисловість України потребує докорінної реконструкції, яка передбачає насамперед закриття неконкурентоспроможних підприємств,

налагодження виробництва сировини, необхідної для внутрішнього споживання.

Очікується часткова перебудова коксохімічної промисловості – реконструкція установок газифікації вугілля для виробництва хімічної продукції (на Баглійському коксохімічному заводі, м. Дніпродзержинськ);

реконструкція коксохімічного виробництва зі створення потужностей для випуску метанолу й етилену в м. Авдіївці (нині газ спалюється).

Складною є ситуація у виробництві калійних добрив. Для його відродження розроблено спеціальну програму, за якою рівень виробництва калійних добрив необхідно довести до 1,5 млн. т за рік. Програма передбачає реконструкцію галузі, впровадження нових технологій, збільшення видобутку руди до 2,8 млн. т, що дасть змогу отримати понад 150 тис. т

оксидів калію за рік (на Калуському та Стебниківському родовищах).

Планується пошук нових запасів.

Продукція хіміків перебуває у своєрідній ціновій вилці: між мінливими світовими цінами на карбамід та аміак і ціною на сировину, яка щороку зростає. Можливість для цінових маневрів – продаж аміаку або його переробка на вигідніші карбамід і аміачну селітру. В 2006-2007 роках виробники переорієнтувалися з продажу аміаку на виробництво і продаж карбаміду й аміачної селітри, оскільки нині на світовому ринку – надлишок аміаку і така ситуація триватиме, щонайменше, до 2012 року.

387

Вітчизняні хімічні компанії вирішують проблему дорогого газу,

знижуючи енергоспоживання й переходячи на виробництво нової для українських хіміків продукції. Хіміки зараз вкладають великі кошти в модернізацію виробництва.

У квітні 2007р. “Стирол” завершив реконструкцію одного з аміачних агрегатів. Тепер для виробництва однієї тонни аміаку концерну необхідно

1020 кубометрів газу (до модернізації – 1230 куб. м). На Одеському припортовому заводі витратний коефіцієнт аміаку – близько 1000 куб. м на тонну добрива. Найнижче споживання газу на Рівнеазоті – 950 кубометрів.

Середній показник по галузі становить 1120 куб. м на тонну аміаку.

Сєвєродонецький “Азот” планує збільшити обсяги виробництва непрофільної продукції. Стратегія “Азоту” – поступова відмова від товару,

що залежить від вартості газу. У плани підприємства входить збільшення обсягів виробництва, наприклад, оцтової й адипінової кислот. Розглядається можливість виробництва біоетанолу і поліетилену.

Концерн «Стирол» зайнявся диверсифікацією виробництва задовго до підвищення вартості газу: компанія випускає полістирол, пластиковий посуд,

фармацевтичні препарати. Виробництво непрофільної продукції приносить

30% чистого доходу концерну.

Черкаський “Азот” випускає капролактам (застосовується у виробництві автомобільних шин).

Підвищення цін на газ власники хімічних підприємств використовують на власну користь, лобіюючи пільги для галузі.

Світові ціни на карбамід залишатимуться стабільними ще,

щонайменше, два роки. Врожайність посівних площ у всьому світі знижується, аграрії використовують дедалі більше добрив. Карбамід – одне з найвигідніших і найпопулярніших азотних міндобрив у світі. При цьому існує логістична проблема: доставити добриво з однієї частини планети в іншу досить складно, а тому карбамід зазвичай продають локально.

Українські виробники застовпили місце у Середземномор’ї [11, 15-17].

388

Є щонайменше чотири варіанти мінімізації втрат від подорожчання

газу:

1.Відмова від виробництва аміаку й перехід на випуск продукції з високою доданою вартістю, тим більше що ціна на дорогі міндобрива на світовому ринку все ще зростає. Як мінімум можна відмовитися від виробництва надлишкового, тобто товарного, аміаку, щоб підтримати рентабельність і вартість бізнесу. Приміром, у собівартості виробництва карбаміду витрати на газ удвічі менші, ніж у виробництві аміаку. Такий сценарій можуть спробувати реалізувати «Стирол» або Одеський припортовий, які мають доступ до аміакопроводу Тольятті – Одеса. Однак для Дніпроазоту або Сєвєродонецького “Азоту” перехід на випуск дорогих добрив може бути невигідним через високу вартість транспортування імпортного аміаку.

2.Переорієнтація виробництва на випуск суміжних продуктів.

Наприклад, Черкаський “Азот” найменше залежить від цін на газ: компанія крім міндобрив випускає капролактам (30% усього продажу заводу) –

сировину для виробництва штучних волокон. А керівництво Сєвєродонецького “Азоту” не раз заявляло про бажання запустити виробництво поліетилену.

3.Продаж вітчизняних хімічних підприємств інвесторам, здатним модернізувати виробництво. Але глобальні гравці хімічного ринку навряд чи зацікавляться українськими хімзаводами: інтегрувати вітчизняний завод у глобальну структуру виробництва й продажу складно. Водночас покупцями можуть бути або міжнародні трейдери, або компанії, що мають доступ до газової труби. І хоча готовність трейдерів купувати хімзаводи сумнівів не викликає, розраховувати на позахмарні суми від продажу енергозатратних заводів державі не варто.

4.Лобіювання державної програми підтримки галузі, яка дозволила б власникам заводів зберегти свої прибутки [6, 16-19].

389

Останнім часом відбувається процес старіння виробничих потужностей, практично не проводяться роботи з нового будівництва та реконструкції. Основні виробничі фонди зношені на 65-70%. Тому модернізація підприємств має стати головною турботою їх власників.

Низький рівень технологій не дає змоги виробляти продукцію, яка б відповідала світовим стандартам, адже більшість підприємств України побудовані більше ніж 50 років тому. Нині розпочато поступову модернізацію виробництв. Сьогодні в Україні працюють 51 паперова та 17

картонних машин. Вітчизняним стандартам відповідають тільки три з них.

Після реконструкції можуть бути введені в дію ще 8 на Малинській,

Коломийській паперових фабриках, Понінківській КПФ, Жидачівському та Херсонському ЦПК. Інші будуть реконструйовані пізніше. Для розв’язання проблем галузі передбачається також будівництво ще 3 підприємств з виробництва газетного, мішкового паперу та гофрованого картону.

Перспективи розвитку лісового комплексу пов'язані передусім із зменшенням використання ділової деревини в окремих галузях господарства,

поглибленням комплексної переробки деревини, розширенням використання її замінників. Збільшення виробництва паперу, картону, деревостружкових плит, меблів матиме велике соціальне значення. Одним з найважливіших джерел сировини для виробництва паперу є макулатура, організація збору якої вимагає істотного посилення.

Питання і завдання для самоконтролю знань

1.Проаналізуйте структуру та сучасний стан розвитку хімічної промисловості України.

2.Охарактеризуйте передумови розвитку та розміщення хімічної промисловості України.

3.Дослідіть вплив хімічної промисловості на формування та розвиток промислових районів.

390

4.Охарактеризуйте сучасний стан та регіональні особливості розміщення окремих галузей хімічної промисловості.

5.Визначте основні завдання розвитку хімічної промисловості України.

6.Проаналізуйте проблеми та шляхи вдосконалення розвитку хімічної промисловості України.

7.Охарактеризуйте передумови розвитку та розміщення лісопромислового комплексу України.

8.Дайте оцінку сучасного стану та регіональним особливостям розміщення окремих галузей лісопромислового комплексу України.

9.Визначте основні завдання розвитку лісопромислового комплексу України.

10.Проаналізуйте проблеми та шляхи вдосконалення розвитку

лісопромислового комплексу України.

3.5. Будівельний комплекс

Будівельний комплекс складається з таких основних блоків:

виробництво будівельних матеріалів, власне будівництво, будівельне машинобудування, проектно-конструкторські й дослідні роботи в галузі будівництва. Частка будівельного комплексу в господарстві досить значна. В

Україні ВВП тільки будівництва становить 8%. Комплекс охоплює майже

10% усіх зайнятих у господарстві, в т.ч. 6% – у будівництві.

Будівельний комплекс тісно пов’язаний з усіма галузями господарства.

За його участю створюється більшість основних виробничих і невиробничих фондів. Разом з тим, комплекс є споживачем продукції багатьох галузей. У

будівництві використовується 10% продукції машинобудування, 20%

прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів. Воно споживає вироби хімічної промисловості (лаки, фарби, пластмаси). Для виробництва будівельних матеріалів потрібна велика кількість палива й води. Будівельні матеріали,

конструкції є важливою складовою частиною вантажообігу транспорту.

391

Транспортні витрати в собівартості будівництва становлять біля 25%. [37; 184].

Будівництво – головна ланка комплексу. Будівельна галузь є однією з найважливіших галузей народного господарства, від якої залежить ефективність функціонування всієї системи господарювання в країні.

Важливість цієї галузі для економіки будь-якої країни можна пояснити наступним чином: капітальне будівництво, напевне, як ніяка інша галузь економіки, створює велику кількість робочих місць і споживає продукцію багатьох галузей народного господарства. Економічний ефект від розвитку цієї галузі полягає у мультиплікаційному ефекті коштів, вкладених у будівництво. Адже з розвитком будівельної галузі будуть розвиватися:

виробництво будівельних матеріалів і відповідного обладнання, машино-

будівна галузь, металургія і металообробка, нафтохімія, виробництво скла,

деревообробна і фарфоро-фаянсова промисловість, транспорт, енергетика тощо. І, вочевидь, як ніяка інша галузь економіки, будівництво сприяє розвитку підприємств малого бізнесу, особливо того, який спеціалізується на оздоблювальних і ремонтних роботах, на виробництві та встановленні вбудованих меблів і т. ін.

Отже, ріст будівельної галузі неминуче викликає економічний ріст у країні і виникнення необхідних умов для розв'язання багатьох соціальних проблем. Тут створюються основні фонди господарства.

Від інших галузей будівництво відрізняється своєю продукцією

(будівлі), яка є нерухомою, великогабаритною.

За призначенням будівництво поділяють на промислове (заводи,

фабрики), гідротехнічне (ГЕС, водосховища, канали), енергетичне

(електростанції, електромережі), транспортне (автомобільні, залізничні шляхи, аеропорти, трубопроводи), сільське (спорудження тваринних приміщень, елеваторів).

Проектно-конструкторські роботи в будівництві – важлива складова комплексу. Проектування зосереджене у великих індустріальних центрах, які

392

мають розвинену мережу науково-дослідних і вищих навчальних закладів,

значний контингент будівельників-фахівців. Такими центрами є Київ, Харків,

Донецьк, Луганськ, Дніпропетровськ, Одеса, Львів [37; 184].

Стан промислового будівництва та перспективи його розвитку обумовлені загальним станом економіки України.

У даний час і в найближчій перспективі (10-15 років) будівництво нових виробничих об’єктів буде вестися в незначних обсягах. Основними напрямами і пріоритетами структурної реорганізації промислового будівництва буде розширення, реконструкція, перепрофілювання і технічне переоснащення існуючих промислових об’єктів. Обсяг бюджетних інвестицій у капітальне будівництво різко зменшився.

Зберігається тенденція скорочення обсягів будівництва житла державними підприємствами та організаціями. В цілому по Україні їх питома вага становить 16,7 % [30; 27-28].

Досить складна ситуація спостерігається у незавершеному будівництві.

Більше двох третин будов та окремих об’єктів незавершеного будівництва тимчасово припинені або законсервовані.

Близько половини тимчасово припинених або законсервованих будов та об’єктів мають досить високий рівень будівельної готовності, а в деяких випадках будівництво припинено на майже закінчених будовах та об’єктах.

Отже, виходячи з вищенаведених даних щодо стану будівельної галузі,

можна окреслити коло наступних проблем:

відсутність джерел фінансування будівництва (значне скорочення обсягів державних централізованих капітальних вкладень, зменшення інвестиційних можливостей домінуючої частини суб'єктів господарювання, зубожіння значної кількості людей).

високий ступінь зносу основних фондів, їх занедбаність через відсутність інвестиційного попиту.

практична ліквідація великих будівельних підрозділів, здатних виконувати багатомільйонні проекти (неможливість конкурувати з

393

такими крупними структурами, як французькі компанії “DUMES GTM”

чи ”BOUYGUES”).

недосконала система ціноутворення.

бюрократичні перешкоди на шляху реалізації інвестиційних проектів.

відсутність рівних правових умов діяльності всім учасникам інвестиційного процесу.

недосконала система механізмів нормативно-правового регулювання економічних, соціальних і правових відносин у житловій сфері

(наприклад, законодавчо врегульованого механізму майнової

відповідальності за порушення умов договору підряду).

Але першочерговою проблемою, яка постає перед будівельною галуззю на даному етапі, є питання створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні, реальних фінансово-кредитних механізмів для стимулювання промислового та житлового будівництва з метою підвищення конкурентоздатності галузі, через те, що ринкові умови господарювання вимагають формування нових засад взаємовідносин учасників інвестиційного процесу у капітальному будівництві.

Промисловість будівельних матеріалів – комплекс галузей у складі важкої промисловості, які виготовляють матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. До неї належать галузі: цементна, азбестоцементних виробів, збірних залізобетонних і бетонних конструкцій та виробів, стінових матеріалів, будівельної кераміки, будівельних матеріалів та виробів з полімерної сировини, нерудних будівельних матеріалів, пористих заповнювачів та ін.

За економічним призначенням продукція промисловості будівельних матеріалів належить до виробництва засобів виробництва (група А) і є основною частиною матеріально-технічної бази будівництва, забезпечує зростання обсягів капітального будівництва та його технічний прогрес на основі впровадження ефективних матеріалів і конструкцій. Ця промисловість має велике значення для індустріалізації будівництва, зниження його

394

вартості, економії металу і деревини, підвищення ефективності капітальних вкладень у народне господарство. Розвиток промисловості будівельних матеріалів в Україні пов'язаний з наявністю будівельної сировини.

Україна багата на природну будівельну сировину: вогнетривкі глини,

каоліни, кварцити, будівельний камінь тощо. Галузь виробляє матеріали,

деталі й конструкції для всіх видів будівництва. Основна її продукція – стінові (цегла, бетонні й гіпсобетонні панелі, шлакоблоки), в’яжучі (цемент,

вапно, будівельний гіпс), покрівельні (черепиця, шифер, толь, руберойд),

оздоблювальні, облицювальні, ізоляційні матеріали, будівельне скло, збірний залізобетон і бетон, покрівельна кераміка і фаянс, санітарно-технічні вироби тощо.

Сучасне будівництво використовує багато будівельних матеріалів, які виробляє хімічна промисловість, – пластмаси, смоли, клейкі речовини,

лінолеум, полістиролові й кумаринові плити та ін. Для їх виробництва використовують шлаки металургійних заводів та електростанцій, з яких виробляють цемент, шлакоблоки, ситал, шлаковату, легкі наповнювачі для бетонних та залізобетонних виробів. У будівництві застосовують деталі з литого каменю, мінеральну вату, яку виробляють з розплавленого базальту,

та нові види продукції деревообробної промисловості – деревно-стружкові плити, клеєну фанеру тощо.

Промисловість будівельних матеріалів розвивається під впливом двох чинників – сировинного і споживчого, тому розміщення її залежить від переважання хоча б одного з них. Залежно від потреб будівництва і стадій технологічного процесу виділяють підприємства і виробництва, що орієнтуються на сировинні райони, наприклад, видобуток і первинна обробка сировини (піску, гравію, щебеню, бутового каменю тощо), виробництво в'яжучих (цементу, вапна, гіпсу) і стінових матеріалів, а також ті, що тяжіють до споживача (виробництво залізобетонних конструкцій, шиферу,

будівельного і віконного скла тощо).