Розділ III. Специфіка методики вирішення діагностичних задач по встановленню умов виконання почеркового об’єкту

Структура діагностичного процесу та використання засобів для вирішення діагностичних задач залежить від компонентного складу завдання. У відповідності з розробленою класифікацією діагностичні задачі поділяють на дві основні категорії:

1. завдання, що реалізують свою мету в умовах наявності як досліджуваного об'єкту, так і порівняльного матеріалу (зразків почерку конкретної особи);

2. завдання, які передбачають реалізацію своєї мети в умовах наявності лише досліджуваного об'єкту.

Діяльність експерта-почеркознавця при вирішенні діагностичних задач має бути послідовно підпорядкована певній ієрархії рівнів, етапів, стадій, що складають зміст діагностичного процесу, аналогічно тому, як це відбувається в ідентифікаційному дослідженні.

Вирішення діагностичної задачі, що має багатоступеневу структуру, яка передбачає перехід у пізнанні від загального до часткового, також базується на рівневому принципі. Кожна наступна ступінь діагностичного процесу є необхідним доповненням до попередньої, подальшим її розвитком і поглибленням. Так, щоб вирішити діагностичну задачу, кінцевою метою якої є розпізнавання конкретних збиваючих факторів або їхньої певної групи, експерт перш за все повинен встановити факт незвичайності письма у досліджуваному об'єкті, потім розпізнати чи є ця незвичайність для даного виконавця звичною (постійною) або тимчасовою і визначити різновидність збиваючих факторів. У рамках встановленого виду збиваючих факторів (природних або штучних) експерт може довести вирішення діагностичної задачі до встановлення конкретної причини.

3.1. Можливість встановлення умов виконання почеркового об’єкту при наявності досліджувального документа і зразків почерку (підпису) його виконавця

Вирішення діагностичної задачі, що має багатоступеневу структуру, яка передбачає перехід у пізнанні від загального до часткового, також базується на рівневому принципі. Кожна наступна ступінь діагностичного процесу є необхідним доповненням до попередньої, подальшим її розвитком і поглибленням. Так, щоб вирішити діагностичну задачу, кінцевою метою якої є розпізнавання конкретних “збиваючих” факторів або їхньої певної групи, експерт перш за все повинен встановити факт незвичайності письма у досліджуваному об'єкті, потім розпізнати чи є ця незвичайність для даного виконавця звичною (постійною) або тимчасовою і визначити різновидність “збиваючих” факторів. У рамках встановленого виду “збиваючих” факторів (природних або штучних) експерт може довести вирішення діагностичної задачі до встановлення конкретної причини.

Враховуючи, що незвичність письма перш за все слід розглядати як невідповідність тих чи інших властивостей (ознак) письма заздалегідь відомим (загальноприйнятим) нормам цих властивостей для певної групи почерків, а також як невідповідність нормі властивостей письма конкретної особи, першою підзадачею виступає розпізнавання незвичайності письмового процесу в досліджуваному документі.

Ця підзадача вирішується за допомогою аналізу досліджуваного документа, який спрямований на виявлення ознак письма, що не відповідають загальноприйнятим нормам почерку певного ступеня виробленості.

Установивши факт незвичайності письма в досліджуваному документі, експерт переходить до вирішення другої, важливої в діагностиці підзадачи – розпізнавання характеру цієї незвичайності письма ( тимчасова або постійна) в почерку конкретної особи. Для вирішення цієї підзадачи вже недостатньо заздалегідь відомих орієнтирів у характеристиці письмово-рухової навички, тому що та чи інша невідповідність ознак почерку може виявитися як постійною, так і тимчасовою у конкретному почерку. Тому для вирішення другої підзадачі експерт вже повинний мати відомості про властивості письма конкретної особи, зіставити невідповідності ознак письма у досліджуваному почерковому об'єкті з ознаками письма конкретної особи.

Наявність порушень властивостей письма в досліджуваному об'єкті й зразках почерку виконавця свідчить про постійний або відносно постійний характер дії “збиваючих” факторів. Якщо ж такі порушення є тільки у досліджуваному об'єкті - це показник впливу тимчасових “збиваючих” факторів. Однак констатації факту тимчасової або постійної незвичайності письма повинно передувати ідентифікаційне дослідження й вирішення питання про те, що досліджуваний документ і зразки почерку виконані однією особою.

Таким чином, діагностичний процес у якості проміжної задачі включає й ідентифікаційну, яка вирішує питання про тотожність виконавця порівнюваних почеркових об'єктів.

Після вирішення ідентифікаційної підзадачі і розпізнавання тимчасової чи постійної незвичайності письма. Експерт переходить до вирішення інших діагностичних підзадач: розпізнавання виду “збиваючого” фактору і у подальшому можливо конкретної “збиваючої” причини.

Таким чином повне діагностичне дослідження включає обов'язкове вирішення таких підзадач:

1. розпізнавання незвичайності письма у досліджуваному документі;

2. встановлення факту наявності (відсутності) тотожності виконавця досліджуваного рукопису й зразків;

3. визначення тимчасового або постійного характеру незвичайності письма;

4. розпізнавання виду “збиваючих” факторів (природні або штучні);

5. розпізнавання певної групи “збиваючих” факторів або конкретної “збиваючої” причини.

Схему і методичну основу вирішення діагностичних задач, які реалізують свою ціль при наявності повного компонентного складу розкривають такі стадії дослідження:

• попереднє дослідження (1-й рівень вирішення задачі), яке складається з таких стадій: ознайомлення з постановою про призначення експертизи; огляд і попереднє дослідження почеркового об'єкту; огляд і попереднє дослідження порівняльного матеріалу; попереднє порівняння; попередня оцінка й висунення версій;

• огляд і попереднє вивчення порівняльного матеріалу, який обов'язково повинний містити порівнянні рукописи за змістом, обсягом та умовам виконання;

• попереднє порівняння, яке передбачає порівняння ідентифікаційних (загальних і окремих) і діагностичних ознак, їхньої наявності й ступеню виразності;

• попередня оцінка й висунення експертних версій, що сприяє формуванню у експерта більш конкретної уяви про задачу й можливість її вирішення.

Планування майбутнього дослідження здійснюється на підставі висунутих версій загальних (діагностичних) і окремих (ідентифікаційних) в залежності від ситуацій, які можуть зустрітися, серед яких: 1) у досліджуваному документі відсутні виражені діагностичні ознаки. У цьому випадку виявлені збіги ознак при відсутності розбіжностей можуть з великою ймовірністю вказувати на наявність тотожності; наявність збігів й розбіжностей ознак вказують на рівно ймовірний висновок про тотожність виконавця; 2) незначно виражене зниження координації рухів 2-ї групи тільки у досліджуваному документі (посмертний лист) при великій ймовірності висновку про тотожність виконавця дозволяють припустити тимчасову незвичайність письма в почерку виконавця, яка могла бути викликана природним “збиваючим” фактором; 3) виразно виражені діагностичні ознаки (зниження координації рухів 1-ї та 2-ї груп) при рівно ймовірному висновку про тотожність виконавця передбачає незвичайність письма в момент виконання тільки досліджуваного документу (скоріше за все незвичайні зовнішні умови письма); 4) наявність сукупності “виразливих” діагностичних ознак тільки в досліджуваному рукопису, які включають порушення особливостей змістовної сторони письма, при великій ймовірності висновку про тотожність виконавця передбачають тимчасову незвичайність писемного процесу, яка могла бути викликана природними внутрішніми “збиваючими” факторами; 5) діагностичні ознаки виявлені у досліджуваному рукопису й зразках, але вони різнорідні за своїм складом. У досліджуваному документі має місце зниження координації рухів 2-ї групи, а в зразках – зниження координації рухів 1-ї групи. Висновок про тотожність виконавця рівно ймовірний. Можна передбачати тимчасову незвичайність письма, обумовлену незвичайним психофізіологічним станом виконавця; 6) збіги виразно виражених діагностичних ознак у досліджуваному документі й зразках при великій ймовірності висновку про тотожність свідчать про постійну для виконавця незвичайність письма; 7) у анонімному листі при рівно ймовірному вирішенні питання про тотожність виявлена фрагментарна локалізація діагностичних ознак (зниження координації рухів 1-ї та 2-ї груп). У такій ситуації можна прогнозувати з великим ступенем ймовірності про наявність навмисного викривлення почерку.

На другому рівні вирішення задачі виконуються два етапи: ідентифікаційний та діагностичний.

Перший етап другого рівня містить такі стадії: роздільний аналіз ознак письма (у відповідності з розробленою системою ознак) у досліджуваному документі; роздільний аналіз ознак почерку (у відповідності з розробленою системою ознак) виконавця порівняльного матеріалу; порівняльне дослідження; заключна оцінка результатів і висновки про тотожність виконавця й характер незвичайності письма (тимчасовий чи постійний).

Другий етап (діагностичний) другого рівня містить такі стадії: аналіз виявленого комплексу діагностичних ознак; порівняння (зіставлення) виявленого діагностичного комплексу з відомим комплексом (еталоном), характерним для певної різновидності “збиваючих” факторів; оцінка діагностичного комплексу в сукупності з усіма допоміжними фактами й формування висновку про “збиваючі” фактори.