Розділ I. Почерк як носій діагностичної інформації

1.1.Психофізіологічні основи формування почеркової навички.

Навичками у сучасній психології вважають закріплені автоматизовані прийоми й способи роботи, які звичайно застосовуються у складній свідомій діяльності.

В основі формування навичок лежить створення динамічного стереотипу. Динамічний стереотип – це системність реакцій на зовнішні подразники, сигнали яких поступають до центрів великих півкуль головного мозку людини. Як наслідок створення динамічного стереотипу, нервова праця, яка затрачається на певні дії, зменшується і стає можливим виконувати ці дії, не концентруючи на них всієї своєї уваги, тобто автоматизовано.

Автоматизація, з фізіологічної точки зору, означає можливість виконання певних дій в при певній загальмованості, зниженого збудження відповідних центрів кори великих півкуль.

Автоматизована система рухів, за допомогою якої виконуються письмові знаки, які складають рукопис, - це злагоджена, струнка система, елементи якої суворо узгоджені. Вона дійсно відображає поняття почерку.

Але у почерку є такі елементи, які не вичерпуються системою рухів, наприклад, вибір певного варіанту почерку для конкретного випадку, якщо особа, що пише володіє кількома варіантами; просторова орієнтація на аркуші паперу дати, фрагментів тексту, підпису тощо.

Вказаний вибір безпосередньо не пов'язаний з технікою письма, а відображає, наприклад, навички зорового орієнтування. Ці навички безпосередньо не пов'язані з системою рухів особи, що пише, а відображає інші сторони письма. Але поняття почерку повинно охоплювати всі сторони письмово-рухової навички, які пов'язані з технікою письма, і основний зміст цієї навички складає система рухів особи, що пише.

Ідентифікаційними властивостями почерку, які дозволяють його використовувати для встановлення особи, що писала, є індивідуальність почерку, динамічна стійкість, варіаційність, вибіркова мінливість.

Індивідуальність почеркуозначає, що не може бути двох людей, які мають зовсім однакові почерки. Індивідуальність – це неповторність зафіксованого у рукопису комплексу особливостей письмово-рухової навички в різних людей. В основі своєрідності письмово-рухової навички в свою чергу лежить індивідуальність механізму письма, яка формується у результаті впливу чисельних об'єктивних та суб'єктивних причин.

Формування почерку – тривалий процес. Починається він іще в період шкільного навчання письму і продовжується в ході застосування набутих навичок у подальшому навчанні та практичній діяльності.

Знання умов формування почерку й факторів, які впливають на утворення його ознак, дає можливість експерту правильно оцінювати встановлювані ними у процесі порівняльного дослідження ознаки, особливо ті, що збігаються. У рукописах різних осіб збіги обумовлені впливом одних і тих же факторів процесу навчання.

Розгляд факторів, які здійснюють вплив на формування почерку в період навчання, допоможе розкрити причини індивідуальності й стійкості почерку, тобто властивостей, завдяки якім можлива ідентифікація виконавця рукописного тексту, яка є однією з основних задач судового почеркознавства.

У зв'язку з цим почеркознавцю необхідно знати фактори, які з одного боку впливають на формування почерку й обумовлюють його індивідуальність, а з другого – ведуть до варіаційності почерку й до можливої схожості деяких його ознак.

На думку психологів, загальними факторами, які впливають на навчання письму, є рівень розумового розвитку дитини, система навчання, кваліфікація педагога, тривалість вправ. Велика увага приділяється методиці навчання письму на формування навички, стійкість навичок письма й їхня перебудова.

У дошкільний період створюються передумови для формування письмово-рухової навички. Навчання у школі є стадією активного формування почерку. Після закінчення навчання письму почерк конкретної особи ще не сформований остаточно; під впливом різних умов навчання і роботи продовжується індивідуалізація і закріплення писемно-рухової навички.

На підставі експериментальних досліджень у галузі психології, фізіології рухів і почеркознавства, можна стверджувати, що основа індивідуального почерку сформована до п'ятого року навчання – 12-14 років (стадія зв'язного письма), коли сформований руховий аналізатор.

У наступні роки навчання у почерку наступають значні зміни, оскільки він через малу практику письма ще не досить стійкий. Однак рухова його основа не дивлячись на зміни залишається незмінною. До 15-17 років у людини в основному закінчується формування письмово-рухової навички. До цього часу в результаті письмової практики, яка протікає в різних умовах, закріплюється й стає стійким індивідуальна письмово-рухова навичка, яка отримана при навчанні письму, Надалі вона удосконалюється залежно від подальшого навчання або роботи.

На формування письмово-рухової навички впливають фактори двох видів: а) внутрішні, які обумовлені анатомічними, психологічними і фізіологічними особливостями організму особи, що навчається, і б) зовнішніми, до яких відносяться поза при письмі, умови письма, методичні прийоми навчання письму. Найбільш важливу роль відіграють у формуванні почерку фактори першого виду, тому що у решті решт від них залежить його індивідуальність.

1. Внутрішні фактори, які здійснюють вплив на формування писемно-рухової навички

Внутрішні фактори можуть бути розділені на дві групи.

Першу групу складають анатомічні особливості пишучого.

До них відносяться: будова руки (довжина кісткових важелів, рухливість суглобів, розвиненість м'язів). Так, письмово-руховим апаратом є права або ліва кінцівка. Це – плечовий пояс, рука, а саме середня частина (передпліччя і плече), кінцева частина (кисть) і відповідно м'язи, що забезпечують рух руки при письмі. При чому: кисть – забезпечує загальне переміщення вздовж рядка; вказівний палець – коливальні рухи під кутом до лінії рядка (зверху вниз і знизу-вверх); великий палець - малі рухи паралельно лінії рядка (зліва-направо і навпаки).

До внутрішніх факторів належить також будова очей і особливості зору; недоліки зору (короткозорість, далекозорість, косоокість тощо).

Другу групу внутрішніх факторів складають психофізіологічні особливості особи, що навчається: сприйняття, увага, запам'ятовування, уявлення, відтворення, пам'ять, тип нервової системи.

2. Зовнішні фактори, які впливають на формування писемно-рухової навички

На відміну від внутрішніх факторів (анатомічних, психічних, фізіологічних), які є відносно стійкими у період формування рухової навички, зовнішні фактори можуть змінюватися. Зміна пози, умов, а також методики навчання впливає на навичку, що формується.. Їхній вплив залежить від сили впливу внутрішніх факторів конкретної особи.

Отже до числа об'єктивних факторів відносяться умови та методика навчання в школі, обстановка письма в класі й вдома. Особливо доцільно відмітити вплив методики навчання письму. В сучасному навчанні від школяра не вимагають суворо дотримуватися прописів. Більш того, методика навчання має тенденцію до подальшого зменшення стандартизації умов при письмі. На формування індивідуального почерку впливають і інші зовнішні обставини, які пов'язані із виконанням документа, а також умови, в яких проходить подальше навчання та службова діяльність.

Психологією навчання письму розглядається чотири стадії у розвитку графічних навичок письма: 1) орієнтуюча, 2) аналітична, 3) аналітико-синтетична, 4) синтетична.

Орієнтуюча - розвиток моторики, наслідування рухам дорослих, розвиток кінестетичних і зорових відчуттів (дитина розрізняє елементи за їхньою формою, положенню і співвідношенню один до одного). На цій стадії проходить знайомство з фонетичними ознаками письма, визначення загального змісту письма.

Аналітична – складається з двох етапів: а) елементне письмо й б) буквене. Елементне – правильне виконання елементів літер, дотримання технічних навичок. Буквене – правильне написання букв.

Аналітико-синтетична – більш складні рухи, підвищення координації рухів окремих ланок руки (2-3 класи). Це вже правильне з'єднання букв, дотримання правильного співвідношення букв за розміром, нахилом, натиском, розстановкою, положенням відносно рядка. Звертається увага на зміст письма.

Синтетична – удосконалюється і автоматизується навичка письма. Це вже набуття високої автоматизації технічної і графічної навички; перенесення уваги з графічного результату письма на його зміст. Значно збільшується темп виконання. На цій стадії у пишучого спостерігається високий рівень автоматизму рухів, велика стійкість ознак.

Таким чином етапи формування письмово-рухової навички можна визначити так: елементне письмо, буквене письмо, зв'язне письмо, автоматизоване письмо.

Коли при навчанні письмово-рухова навичка вже сформувалася (засвоєні технічні і графічні навички) переходять до формування орфографічних навичок письмової мови. У цей період при письмі вся увага зосереджується на дотриманні правил правопису слів, правил викладення думок у письмовій формі.

Неодмінна умова впливу того чи іншого фактору на формування рухово-письмової навички є постійний характер його дії, або систематичний характер дії упродовж певного часу.

Як правило, жоден із цих факторів не отримує в почерку однозначного відображення. Це дозволяє криміналістам вважати за випадковість прояв чисельних особливостей ознак почерку. При цьому під випадковим проявом ознаки розуміється необов'язковість її прояву від однієї певної причини й можливість появи від різних причин. Чим більше можливих причин, від яких залежить ознака, тим більш випадкове її походження. В результаті впливу комплексу цих факторів у кожної особи, що пише, формується індивідуальний почерк.

Індивідуальність почерку в найбільшій мірі проявляється у відхиленнях від прописів, які є взірцем для навчання письму. Деяке індивідуалізуюче значення можуть мати й ознаки, які відповідають прописам. Тому проявом індивідуальності в почерку слід вважати ступінь і характер відхилень від прописів і зберігання відповідності їм.

Завдяки цій властивості почерку можлива ідентифікація виконавця рукопису.

Ознаки, які виражають індивідуальність почерку, неповторні у своїй сукупності. Кожна з них може зустрічатися в почерках різних осіб. У сполученні ці ознаки утворюють індивідуальний комплекс.

Індивідуальність почерку підтверджена багаторічною практикою проведення почеркознавчих експертиз.

Динамічна стійкість та варіаційність почерку.

У процесі навчання письму й формування почерку стандартизація рухів супроводжується їхньою стабільністю, тобто стійкістю відносно різного роду внутрішніх і зовнішніх впливів, які мають значення збиваючих факторів для особи, що пише. Динамічна стабільність утворюється в процесі формування письмово-рухової навички. Звичайно почерк стабілізується до 25 років і в подальшому залишається відносно стабільним до настання похилого і старечого віку, коли через вікові зміни з'являються порушення функціонаньно-рухового комплексу (ФДК).

Динамічна стійкість почерку означає його певну стандартність (стереотипність) у часі й відносно різного роду “збиваючих” факторів.

Поняття стійкості почерку включає в себе подвійний зміст:

а) стійкість особливостей письмово-рухової навички, яка відтворюється як у межах одного рукопису, так і в рукописах, які виконувалися неодночасно, тобто їх стереотипність та

б) стійкість вказаних особливостей при письмі в різних, у тому числі незвичних умовах, тобто їх збереженість.

Для ідентифікації ці обидві, хоча і різні, але дуже близькі сторони стійкості почерку, мають велике значення.

У основі стійкості почерку лежить відносна міцність письмово-рухової навички. Навичка, як “заучена дія”, взагалі передбачає стійкість.

При вивченні стійкості почерку почеркознавці саме й виходили з вчення І.П.Павлова про динамічний стереотип.

Концепції сучасних вчених П.К.Анохіна, Н.А.Бернштейна, А.В.Запорожця дозволяють більш конкретно обґрунтувати стійкість почерку, вважаючи, що стійкість почерку треба шукати в стійкості програмування, стійкості письмово-рухової задачі, яка поставлена перед людиною. Такою програмою є сформований у конкретної людини, що пише, зорово-руховий образ рухів, який реалізується в рукопису. Цей образ включає в себе як свідомі так і автоматизовані компоненти, причому останні мають першорядне значення при виробленій навичці письма. Таким чином, процес письма в цілому є свідомим, довільним актом, але передбачає велику автоматизовану регуляцію.

Однак динамічний характер стійкості почерку не означає абсолютної стереотипності його властивостей. В почерку під дією різних факторів наступають зміни. Їх об'єм, характер, специфічність для різних причин дають можливість встановлювати в процесі дослідження факти неідентифікаційного характеру.

Формами прояву динамічного характеру стійкості почерку є варіаційність і розкид у межах варіантів.

Під варіаційністю розуміється різний прояв ознак у почерку однієї й тієї ж особи або всієї системи рухів у цілому. У першому випадку мова йде про варіаційність ознаки, в другому – про варіаційність почерку.

Варіаційність – властивість сформованої навички. Суть варіаційності в її пристосувальній функції. Варіаційність у почерку є засобом пристосування рухів особи, що пише, до різних задач і умов письма.

Від варіаційності слід відрізняти другий прояв динамічного характеру стійкості – розкид у межах варіантів.

У судовому почеркознавстві під розкидом ознаки почерку розуміють видозміну ознаки в рукописах, виконаних однією особою, в межах одного варіанту.

Варіаційність – властивість почерку, суттєва, з точки зору прояву його індивідуальності, стійкості і тому вона має велике значення у плані вирішення ідентифікаційних задач. Вона збільшує інформацію, яка індивідуалізує конкретний об'єкт .

Врахування варіаційності має велике значення як при вирішенні ідентифікаційних, так і інших, не пов'язаних із ідентифікацією, задач судово-почеркознавчої експертизи.

Закономірності зміни варіаційності розкиду важливі для розробки наукових засад і методів вирішення класу діагностичних задач. У цьому випадку варіаційність і розкид сполучаються з такою суттєвою властивістю почерку як його вибіркова мінливість.

Як вже відмічалося, письмово-рухова система людини випробує вплив “збиваючих” факторів, до яких пристосовується й відповідно перебудовується.

Ця мінливість, яка наступає під впливом різних груп “збиваючих” факторів, носить вибірковий характер, тобто зміни ( їх об'єм, характер) статистично залежать від причини, що впливає на почерк. Тому такого роду вибіркова мінливість, включаючи характер варіаційності й розкиду, містить у собі інформацію про умови, в яких протікала реалізація письмово-рухової системи конкретної особи. Вибіркова мінливість суттєва для вирішення діагностичних задач. Її врахування важливе й для ідентифікації.

Процес письма в цілому є свідомим, довільним актом, але передбачає широку автоматизовану регуляцію. Уявлення про рухи не усвідомлюються повністю. Процес письма зазвичай протікає стрімко, автоматизовано й програмування поточних рухів відбувається без концентрації на них уваги того, хто пише.

Як функціональне утворення почерк має пристосувальне значення.

Функціональна система письма має властивості високоорганізованих динамічних систем - високу сталість й разом з тим рухливість, надійність, можливість компенсаторних змін тощо. У той же час варіювання, зміна умов, мети й інших факторів змінюють і програму. З цього випливає наявність свободи вибору в конкретному рішенні.

Суттєві якості писемно-рухової програми у психофізіологічному аспекті одночасно є важливими для використання почерку в ідентифікаційному плані, адже завдяки їм можна досягти тієї мети, що стоїть перед судово-почеркознавчою експертизою.

Автоматизований характер і варіаційність безпосередньо пов'язані зі сталістю, її динамічним характером та індивідуальністю. Автоматизованість – умова виявлення індивідуальності й сталості, варіаційність – вираження динамічності сталості; програмність – якість, що лежить в основі психофізіологічної природи людини і в своїй основі асоціюється з писемно-руховим образом.

Динамічність почерку проявляється в наступних формах: а) статистичній стереотипності рухів особи, яка пише, реалізуючих зорово-руховий образ букв, їх сполучень, слів і рукопису в цілому; б) варіаційності ознак почерку й почерку в цілому; в) вибірковій мінливості, що настає у почерку під впливом “збиваючих” факторів.

Таким чином, письмо є носієм не тільки ідентифікаційної інформації про особу, що пише. В ньому відображуються й психофізіологічні властивості особи й умови, в яких протікає процес письма. Будучи продуктом вищої нервової діяльності людини, письмо чуттєво реагує на зовнішні й внутрішні зміни. Таким чином, почерк містить у собі своєрідно закодовану інформацію про особистість людини, про обставини й умови виконання рукопису (підпису). Задача експерта, який досліджує рукопис, полягає в тому, щоб отримати максимальний об'єм відомостей, які необхідні для розслідування й судового розгляду справ.