38. Кейнсіанство: обгрунтування теорії та практики макроекономічного регулювання.

Кейнсіанство — один з напрямів сучасної макроекономічної теорії, представники якого вважають за необхідне активне державне регулювання економіки, здійснюють комплексний аналіз опосередкованого впливу держави на розвиток макроекономічних процесів.

На відміну від деяких своїх попередників, Кейнс стверджував, що досягти рівноваги в економічній системі через механізм вільної конкуренції, рухливість капіталу тощо неможливо і рівновага — рідкісний випадок в економіці. З цієї причини учений обґрунтовано критикував закон Ж.-Б. Сея. Щоб наблизитися до рівноваги, за Кейнсом, необхідно насамперед регулювати попит через підвищення ефективності інвестиційних процесів з боку підприємств і держави (головну роль у цьому процесі він відводив державі — ефект мультиплікатора). Отже, в теорії Кейнса вирішальна роль належить інвестиціям. Розширення функцій держави, на думку Кейнса, необхідне для боротьби зі зростанням безробіття, кризами, для раціонального використання трудових ресурсів. Збільшення приватних інвестицій держава повинна регулювати здешевленням кредиту. Від загальної суми інвестицій залежать обсяг національного доходу, зайнятість, урівноваження попиту і пропозиції. Тому Кейнс вважав доцільним збільшення державних витрат на громадські роботи і навіть на військові цілі.

Найважливішим засобом регулювання сукупного попиту, за Кейнсом, є бюджетне регулювання, оскільки під час кризи зниження відсоткової ставки незначним чином впливає на рівень інвестицій.

Водночас суперечливим був підхід Кейнса до ролі праці у створенні вартості, позаісторичним — трактування приватної власності та ін.

Запроваджені кейнсіанцями заходи прискорили розвиток економіки, послабили гостроту й глибину економічних криз, соціальну напруженість у суспільстві. Однак таке стимулювання попиту стало у 70-ті роки однією з причин високого рівня інфляції, поглиблення диспропорцій в економіці й на ринку праці, зростання дефіциту державного бюджету тощо. Тому сучасні послідовники Кейнса — посткейсіанці — відмовляються від ортодоксальних положень, обстоюють необхідність державного регулювання сукупного попиту в органічному взаємозв'язку з пропозицією і доходами, посилення методів монетарного регулювання. У політиці доходів вони вбачають засіб розв'язання таких найболючіших проблем економіки, як інфляція та зайнятість.

39.Господарство провідних країн світу на початку хх ст. І в період Першої світової війни. Становлення системи регульованого капіталізму. Завершення формування світового господарства.

Вдосконалення антитрестівського законодавства здійснив президент Теодор Рузвельт (1901—1909). Було зроблено й ухвалено доповнення до закону Шермана 1901 p., білль про утворення міністерства торгівлі та праці 1903 p., у 1906—1908 pp. — про охорону природних ресурсів країни, яку взяла на себе держава. Для того щоб запобігти хижацькому використанню землі,

У 1914 р. в США ухвалили закон Клейтона, за яким профспілки й союзи фермерів не підпадали під дію антитрестівського закону. Було створено Федеральну резервну систему (ФРС), яку очолювало Федеральне резервне управління Вашингтона. До системи ФРС увійшло 12 федеральних резервних банків, капітал яких мав утворюватися з надходжень (внесків) національних, штатних і промислових банків. У цей самий період було створено Федеральну промислову комісію (ФПК), до обов'язків котрої входило збирання інформації та притягнення до відповідальності (до суду) приватних осіб і корпорацій за нечесні методи діяльності. Усі ці заходи започаткували розвиток державно-монополістичного капіталізму, коли держава здійснювала регулювальні заходи в економіці, охоплюючи її різні галузі.

Держава надавала підтримку аграрному сектору, передусім у справі впровадження наукових методів ведення господарства, створення його інфраструктури — елеваторів, холодильників (холодильних складів), впровадження різноманітних технічних засобів, які забезпечували збереження сільськогосподарської продукції. З 1862 р. держава надавала субсидії сільськогосподарським коледжам, із 1867 р. виділяла кошти на створення експериментальних станцій. У 1891 р. було створено Департамент сільського господарства. Він сприяв фермерам у захисті та збереженні врожаю, впровадженні нових сортів сільськогосподарських культур. З 1913 р. Федеральний резервний акт дозволяв національним банкам кредитування фермерів за їхніми заставними і випуск короткострокових цінних паперів. У 1914 р. ухвалили закон про вдосконалення фермерської освіти та надання кваліфікованої допомоги.

Науковий підхід до ведення господарства проявився в економічно обґрунтованій спеціалізації сільськогосподарських районів країни: Середній Захід і Каліфорнія, Дакота, Небраска стали основними виробниками пшениці; Айова, Небраска, Канзас — кукурудзи. Американське зерно було високої якості й низької собівартості, що вивело країну на перше місце у світі з вивозу зерна.

Внаслідок структурної перебудови сільського господарства пріоритетними стали молочне тваринництво, птахівництво, а також галузі, які орієнтувалися на міський ринок. Для того щоб послабити залежність фермерів від капіталу та послуг залізниць (а їх було монополізовано), від елеваторів, складів, великих оптових магазинів, розпочалося створення всіляких організацій та спілок для захисту фермерських інтересів. З'явилися кооперативні фермерські організації з переробки й продажу продуктів на місцевих ринках.

Причини піднесення Німеччини. 22 монархи і три вільні міста після франко-прусської війни об'єдналися в Німецьку імперію на чолі з імператором, яким за конституцією 1871 р. міг бути тільки прусський король. Об'єднання німецьких земель створило умови для докорінних змін: було ліквідовано митні бар'єри, введено єдину грошово-фінансову систему, прийнято загальнодержавну систему мір, ваги тощо. У країні почалося промислове піднесення. Німеччина здійснювала технічне й енергетичне переоснащення промисловості. До 90-х років у країні завершилася промислова революція. Вона була дещо запізнілою, але, як і в США, давала низку переваг, зокрема можливість широкого використання передового зарубіжного досвіду. Німецька промисловість, особливо важка, будувалася на основі сучасної техніки, тоді як в Англії та Франції наявність численних застарілих підприємств зумовлювали збільшення витрат виробництва. Індустріалізація на основі новітньої техніки і технологій сприяла різкому зростанню обсягу випуску продукції (насамперед у важкій індустрії), підвищенню продуктивності праці, збільшенню розмірів внутрішньої торгівлі.

Важливу роль в економічному піднесенні Німеччини кінця XIX ст. відіграли захоплення Ельзасу та Лотарингії з їхніми величезними запасами залізних руд і одержання 5 млрд франків контрибуції від переможеної Франції. Наприкінці 70-х років відкриття Томаса (обезфосфорювання фосфорних руд) перетворило ці поклади на головну сировинну базу Німеччини. У цих самих районах розміщувалася розвинута бавовняна промисловість.

За темпами економічного розвитку, які зросли в 6 разів, Німеччина поступалася тільки США (в 9 разів). Високими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, особливо нові. Різко зросло в Німеччині військове виробництво, обсяги якого в 1913 р. були в чотири рази більшими, ніж у Франції, яка до цього утримувала лідерство.

Розвиток хімічної промисловості й кольорової металургії разом із виробництвом електротоварів служив додатковим стимулом для збільшення виробництва продукції важкої індустрії, яку стали експортувати. Вагомі досягнення нових галузей господарства забезпечили важливі переваги Німеччини на світовому ринку. Це стосується насамперед виробництва міді, цинку, сірчаної кислоти, хімічних міндобрив, барвників, штучного шовку та інших товарів.

Виняткового значення набуло залізничне будівництво. До початку XX ст. Німеччина створила мережу залізниць, причому будували не тільки магістральні лінії, а й під'їзні шляхи до промислових підприємств. Широке залізничне будівництво сприяло значному розвитку гірничозаводської промисловості, а також тракторного машинобудування.