15. Відображення господарського розвитку Західної Європи у документальних та літературних джерелах Середньовіччя.

Серед юридичних пам'яток, які дають уявлення про економічну думку країн Західної Європи доби середньовіччя, зокрема раннього, найвідомішими є «Салічна правда» (V ст.) і «Капітуля-рій про вілли» (початок IX ст.). «Салічна правда» (Салічний закон) — запис давнього звичаєвого права племені салічних франків, у якому було відбито економічний лад франків у період розкладу родових відносин і поступового майнового розшарування через виникнення і розвиток індивідуально-родинної власності. «Капітулярій про вілли» дає уявлення про організацію й управління вотчиною за умов переважно натурально-господарських відносин із використанням праці закріпачених селян.

Економічна думка класичного середньовіччя, як і в попередній період, розвивалася під величезним впливом християнської церкви. Найбільшим тогочасним авторитетом, лідером так званої пізньої школи канонізму, який висловив багато важливих економічних ідей, був Тома Аквінський (Аквінат) (1225/26—1274). Його основними творами є «Сума проти язичників» та «Сума теології», де він обстоює централізацію влади, визнає соціальну ієрархію, а її природну підставу бачить у поділі праці, розглядаючи приватну власність як необхідний інститут людського життя.

Тома Аквінський, будучи прихильником натурального господарства, визнавав, проте, необхідність обміну. Тому розгляд його міркувань з проблем обміну, ціни, торгівлі, торгового прибутку, грошей тощо має неабияке значення. При цьому потрібно звернути увагу на двоїстість характеристик і оцінок, які він дає економічним категоріям та явищам. Так, Аквінат дав своє тлумачення «справедливої ціни» — категорії, яка в економічному вченні каноністів заміняла категорії «вартість» («цінність»), «ринкова ціна». Витратний принцип установлення «справедливої ціни» Тома Аквінський уважав недостатнім, оскільки така ціна має узгоджуватися не лише з річчю, що продається, а й зі збитком, якого міг би зазнати продавець, недоодержавши певну кількість грошей, що відповідає його становищу в суспільстві. У такому разі «дозволено по праву продавати річ дорожче, ніж вона варта сама по собі, хоча вона не повинна продаватися дорожче, ніж коштує її власникові». «Справедливі ціни» можуть бути джерелом примноження приватної власності й створення «помірного» багатства.

У своїх поглядах на торговий прибуток та лихварський процент Тома Аквінський також займав двоїсту й компромісну позицію, засуджуючи такого роду доходи як самоціль, єдину мету торгової та лихварської діяльності. Водночас, він виправдовував їх як плату за працю (у тому числі пов'язану з поліпшенням речі продавцем), відшкодування транспортних та інших витрат, винагороду за ризик та як своєрідне відшкодування втрачених доходів, котрі позикодавець міг би мати, використавши позичені гроші у власних інтересах.

Гроші (монети), на думку Аквіната, виникли для полегшення обміну внаслідок домовленості між людьми. Він виділяв «внутрішню цінність» та «номінальну цінність» монети. При цьому слід звернути увагу на двоїстість підходу Томи Аквінського й до цього питання. З одного боку, він виступав проти псування монети, а з другого — уважав, що «номінальну цінність» монети може визначати держава і припускав можливість її певного відхилення від «внутрішньої цінності».

Економічна думка середньовічної Західної Європи, як уже зазначалося, знайшла відображення також у різноманітних релігійних єресях, вивчення яких дасть можливість зрозуміти, що всі вони завжди мали антифеодальну спрямованість, проповідували ідеї рівності всіх людей, повернення до принципів «євангельської бідності» ранньохристиянського ладу, засуджували багатство та необмежене нагромадження власності церквою тощо.