1. Первісний лад та основні риси періодизації первісної доби.

Первісна доба — найтриваліша в історії людства. Вона тривала з появи перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (IV- III тис. до н. ери). Первісне суспільство поділяється умовно на

• кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт),

• мідно-бронзовий

• залізний віки.

Кожному із цих етапів людського життя були притаманні певні риси, особливості, здобутки матеріальної культури, заняття та знаряддя праці.

Так, палеоліт (давній кам'яний вік) був найдовшим періодом. Для нього були характерними примітивні знаряддя праці, збиральництво, мисливство, рибальство, як основні види господарювання, що свідчило про його привласнювальний характер. В цей час людина навчилася видобувати і підтримувати вогонь — одне з найвизначніших її досягнень. З'явилися постійну житла. Палеоліт збігається із найважчим в історії людству льодовиковим періодом.

У мезоліті (середньому кам'яному віці) вдосконалювалися знаряддя праці первісних людей. Були винайдені лук і стріли. З'явився найдавніший транспорт — водний (плоти, човни).

Під час перехідного періоду від мезоліту до неоліту (протонеоліт) зароджуються відтворюючі форми господарювання у тваринництві. Першими прирученими тваринами були собака, свиня і бик. В цей час виникає землеробство, перші постійні поселення людей.

Для неоліту (новий кам'яний вік) притаманне утвердження відтворювальних форм господарювання. Відбувається «неолітична революція». Відтворююче господарство стає цінуючим. Основні заняття людей — землеробство, тваринництво, гончарство та інші. В цей час з'являється наземний транспорт — віз, сани. Худоба використовується як тяглова сила. З'являється система обміну.

Визначальними рисами мідно-бронзового віку було існування відтворюючого господарства, швидкий розвиток орного землеробства, тваринництва, посилення поділу праці на землеробство, скотарство, ремесло. Обмін набуває постійного характеру, стає регіональним.

Ранній залізний вік характеризувався співіснуванням бронзових і залізних знарядь

праці. В цей час відбувається перехід від мотики до сохи та плуга, з'являються залізні ножі, серпи, лемеші, круглі жорна. Бурхливо розвиваються ремесла — ковальство, гончарство. Зростає продуктивність сільського господарства, розвивається птахівництво. Для раннього залізного віку характерний швидкий розвиток торгівлі.

Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, а також торгівля створили передумови для виникнення державних утворень — центрів світової цивілізації. В цілому ж господарство первісної доби мало натуральний характер.

2. Господарська діяльність в первісній історії України, Трипільська або Черняхівська культури (обрати одну).

Як свідчать археологічні дані, на території сучасної України були виявлені пам'ятки буття найдавніших людей, що з'явилися в Європі близько 1 млн років тому. Ці залишки виявлено на Закар­патті, Наддніпрянщині, Житомирщині та в Криму. Світове значен­ня має відкриття видатної пам'ятки духовного життя прадавнього населення України — Кам'яної Могили, завдяки якій ми маємо змогу з'ясувати чимало питань життєдіяльності, способу мислен­ня, світосприйняття та духовності первинних спільнот людей, починаючи ще від палеоліту й аж до епохи бронзи. На українських землях знайшли відображення фактично всіх археологічних періодів. У добу палеоліту основу діяльності на­ших давніх земляків становить мисливство, поряд з яким існува­ли збиральництво та рибальство. За ознаками видів діяльності гос­подарство мало привласнювальний характер. Пам'ятки палеоліту були знайдені у так званих стоянках — «стійбищах», що свідчило вже про тривалий час перебування в них людей, які вміли виготовляти кам'яні знаряддя праці. Формою соціальної та господарської організації ви­ступала переважно родова громада. У період неоліту виникає принципово нива форма діяльно­сті — відтворювальна, передусім землеробство та скотарство. Лю­ди переходять до осілих форм життя. Основою людських спільнот виступає вже не лише родова община (кровна спільність), а й сусідська (територіальна спільність).На сьогодні в межах України виявлено близько 700 поселень та окремих місцезнаходжень неолітичної епохи. Визначено до­сить строкатий етнокультурний склад населення цієї доби - строкатий як за рівнем культурно-економічного розвитку окре­мих племен, так і за їхнім походженням. Особливе місце в господарській еволюції українських земель посідає Трипільська культура (VII—НІ тисячолітті до и.е.). Пер­шим дослідником цієї культури був чеський археолог В. Хвойка, життя і наукова діяльність якого була пов'язана з Києвом. На по­чатку XX ст. в селі Трипіллі на Київщині він проводить розкопки і виявляє пам'ятки стародавньої культури, що отримала назву «трипільська».Трипільське суспільство було суспільством землеробів і досягло високого рівня розвитку та стояло на порозі цивілізації. Археологічні розкопки трипільських поселень (Майданецьке, Тальянки, Доброводи та ін.) засвідчують, що чисельність населення в них налічувала від 3 до 10 тис. осіб. Ці поселення розташовувалися на площі 200—400 га, тому їх по праву можна вважати протомістами.. Однак досягти рівня цивілізації трипільцям так і не вдалося через певні вади економіки та природні негаразди, що спіткали суспільство наприкінці IV тисячоліття до н.е. Екстенсивна перелогова система орного землеробства зумови­ла спочатку заселення, а згодом виснаження трипільцями усіх придатних для господарської системи чорноземів Правобережної України. Ці події, що сталися близько 5 тис. років тому, знаменували занепад і зникнення трипільської культури. її значення для стародавньої історії України в тому, що саме з нею пов'язана остаточна перемога відтворювального господарства на українських землях у IV тисячолітті до н.е. Подальше поширення відтворю вального господарства у степо­вій та лісовій зонах вимагають піднесення ролі скотарства.