- •2. Господарська діяльність в первісній історії України, Трипільська або Черняхівська культури (обрати одну).
- •3.Стародавній Єгипет: господарський розвиток та економічна думка.
- •4.Стародавній Китай: господарський розвиток та економічна думка.
- •5.Стародавня Месопотамія: господарський розвиток та економічна думка.
- •6.Стародавня Індія: господарський розвиток та економічна думка.
- •7.Загальні риси господарського розвитку країн Стародавнього Сходу.
- •8.Загальна характеристика економічної думки Східної цивілізації.
- •9.Осьовий час, порівняльний аналіз Західної та Східної цивілізацій.
- •10.Західна цивілізація та господарський розвиток античних держав (загальна характеристика).
- •11.Стародавня Греція: господарський розвиток та економічна думка.
- •12. Стародавній Рим: господарський розвиток та економічна думка.
- •13. Періодизація Середньовіччя. Розвиток ремесел і міст у період Середньовіччя.
- •14. Економіка Західної Європи та її аграризація на першому етапі (V-хі ст.); основні пам’ятки суспільно-економічної думки.
- •15. Відображення господарського розвитку Західної Європи у документальних та літературних джерелах Середньовіччя.
- •16. Відображення господарського розвитку Київської Русі у документальних та літературних джерелах Середньовіччя.
- •17. Економічна думка Раннього та Пізнього Середньовіччя.
- •18. Економічний розвиток українських земель під владою Польщі та Литви та початок формування фільваркової системи в польсько-литовський період.
- •19. Господарський розвиток країн Європи та сша у період розкладу феодалізму і генезису індустріального суспільства (хvi-XVIII ст.)
- •20. Передумови формування ринкового господарства.
- •22. Особливості мануфактурного періоду в розвитку промисловості у країнах Західної Європи, сша (обрати одну країну на вибір або розкрити загальні особливості).
- •23.Зародження індустріального суспільства у країнах Західної Європи в XVI ст., значення буржуазних революцій XVI-XVIII ст. Обрати одну буржуазну революцію та розкрити її особливості.
- •24.Великі географічні відкриття, їх соціально-економічні причини та наслідки.
- •25.Економічний розвиток Франції, Англії та Німеччини в XI- хv ст. (одна країна на вибір або загальна характеристика).
- •26.Структура феодального суспільства, суть рентних відносин та їх види.
- •27.Особливості Європейської торгівлі в середні віки, розвиток банківської системи та кредиту.
- •28.Сутність рабовласницького ладу. Криза рабовласницького ладу, її причини. Колонат.
- •29. Економічні причини розквіту країн античного світу. Особливості економічної думки Західної цивілізації
- •30.Назвіть і розкрийте суть форм землеволодіння в епоху Середньовіччя.
- •31. Виникнення кпе в Англії та Франції. Економічне вчення фізіократів.
- •32. Основні постулати класичної політичної економії. Головні погляди Адама Сміта.
- •33. Марксизм та маржиналізм як два альтернативні напрямки продовження ідей класичної політичної економії.
- •34.Основні постулати маржиналізму.
- •35.Промисловий переворот у провідних країнах світу.
- •36.Кембриджська школа неокласичної політекономії та започаткування економічного аналізу. А. Маршалл.
- •37. Реформи 1848 та 1861 років. Особливості промислового розвитку України в пореформений період.
- •38. Кейнсіанство: обгрунтування теорії та практики макроекономічного регулювання.
- •39.Господарство провідних країн світу на початку хх ст. І в період Першої світової війни. Становлення системи регульованого капіталізму. Завершення формування світового господарства.
- •40.Світова економічна криза 1929 – 1933 років, її причини та наслідки
- •41.Школа монетаризму м. Фрідмена та її розвиток.
- •42.Розвиток повоєнного інституціоналізму.
- •43. Нові ліберальні доктрини -теорії "економіки пропозиції" та "раціональних очікувань".
- •44. Форми і методи господарювання в період неПу в Україні. Різні оцінки впровадження неПу в економічній думці.
- •45.Стан економічного потенціалу України в момент проголошення незалежності.
- •46.Радикальні економічні перетворення другої половини 90-х років та їх наслідки в Україні.
14. Економіка Західної Європи та її аграризація на першому етапі (V-хі ст.); основні пам’ятки суспільно-економічної думки.
Аграризація економіки зумовила назву Середньовіччя в науковій літературі "аграрна цивілізація".
Розвиток господарства країн Європи епохи Середньовіччя пройшов три періоди. У ранньому Середньовіччі (V-- X ст.) сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези). XI--XV ст. -- період зрілості феодального господарства в умовах внутрішньої колонізації, розвитку міст і товарного виробництва. У пізньому Середньовіччі (XVI -- перша половина XVIII ст.) зароджувалися ринкові форми виробництва, з'явилися ознаки індустріальної цивілізації.
Становлення феодального господарства яскраво простежується на прикладі Франкського королівства (V--IX ст.), що було створено германськими племенами франків на території Північної Галлії (сучасної Франції), а з VIII ст. запанувало над більшою частиною Західної Європи. У V -- на початку VI ст. за "Салічною Правдою" -- збірником звичаєвого права -- у Франкському королівстві відбувався процес перетворення землеробської громади, що складалася з великих сімей (включаючи родичів до третього покоління), на сусідську, де переважало індивідуальне господарство малих сімей.
За "Салічною Правдою", франки були вільними членами громади з визначеними правами і обов'язками, але соціальні та майнові відмінності в їхньому середовищі були значними. До соціальної структури франкського суспільства належали знатні, вільні, напіввільні літи-землероби і раби.
Одночасно зберігалася земельна власність церкви і галло-римського населення, значна частина якого перейшла на службу до франкських королів. Не було відмінено ні рабство, ні колонат. Продовжували діяти норми римського права. Отже, в аграрних відносинах Франкського королівства доби "Салічної Правди" співіснували римська система приватної власності, землеволодіння франкських громад, королів і знатних осіб.
Протягом VI--VII ст. у франків еволюціонував порядок успадкування землі. Право на неї визнавалося за дочками, братами, онуками померлого. Спадковий наділ перетворювався на алод -- приватну власність невеликої сім'ї або її членів. Ця власність вільно відчужувалася -- заповідалася, дарувалася, продавалася, купувалася, обмінювалася без дозволу громади.
У VIII--IX ст. у франкському суспільстві відбувся переворот в аграрних відносинах, що прискорив процес створення феодального господарства. Його каталізатором стали війни з арабами, германськими та слов'янськими племенами. Війни вимагали великої кількості воїнів. Оскільки військова служба заважала селянам займатися сільськогосподарською працею і розорювала їх, всенародне ополчення втратило своє значення. Головну роль почали відігравати важкоозброєні кінні воїни-рицарі. В умовах панування натурального господарства основою матеріального забезпечення їх могла бути лише земля. Карл Мартелл -- фактичний правитель (714--751 pp.) Франкської держави при останніх Меровінгах провів військово-аграрну реформу. Зміст її полягав у припиненні роздавання землі у спадкову власність.
Одночасно з зростанням великого землеволодіння формувалося феодальне залежне селянство. До нього крім сервів, колонів, вільновідпущених, літів належали також вільні франкські алодисти та дрібні галло-римські землевласники. Цьому сприяли як економічні, так і політичні фактори: великі податки та примуси, борги, насильне захоплення громадських земель і алодів, натуральне господарство, що ставило селян у залежність від природних умов і унеможливило інші заняття, війни та міжусобиці. Перетворення вільних селян на залежних і втрата ними прав на землю відбувалися по-різному. Один з таких шляхів -- насильний продаж землі, виконання певних господарських примусів на користь короля та його намісників. Стали поширенішими прекарні угоди, відомі з римських часів, їхнім змістом було відчуження алоду вільного дрібного землевласника на користь світського магната чи церкви, а потім повернення його селянинові в пожиттєве користування як прекарія ("землі, виданої на прохання"). Крім "прекарія поверненого" існував "прекарій нагороджений", коли селянин крім власної отримував додаткову ділянку землі. Селянські прекарії спочатку регулювалися договором, де зазначалися строки користування землею і розміри чиншу. Поступово прекарії стали спадковими, обумовлювалися сплатою натуральної та грошової ренти, панщинзняними роботами. Отже, селяни, втрачаючи землю як власність, зберігали її як умову господарювання, прикріплювалися до неї як користувачі наділів. Разом з тим обмежувалася особиста свобода прекариста.
Звичайним явищем у Франкській державі стала комендація -- подібний до патронату інститут особистої залежності, коли селяни потрапляли під покровительство короля, світського чи духовного феодала. З часом особиста залежність селян поширилася на їхні землі.
Протягом VIII--IX ст. нівелювалися майновий і соціальний статуси різних категорій залежного селянства. Однак вони неповністю уніфікувалися. Селяни різного походження відрізнялися забезпеченням землею, обов'язками щодо землевласника. У правовому відношенні селяни, які отримали загальну назву "серви" і були нащадками рабів, колонів, літів, перебували в особисто спадкові й залежності від сеньйора. Найістотнішою ознакою їхнього становища було обмеження або заборона відходу з землі. Більшість селян не була спадково залежною. їхні обов'язки зберігалися доти, доки вони користувалися наділом у цій сеньйорії та не були прикріплені до землі. Спроби Карла Великого (768--814 pp.) заборонити відхід селян з землі не мали успіху.
Феодальне господарство утверджувалося в межах маєтку-сеньйорії. Земля поділялася на домен, де господарював сам землевласник, та селянські наділи. Сеньйори "класичного" типу мали значні розміри (кілька сотень гектарів). Доменіальна оранка з зерновим виробництвом становила до третини її загальної площі. Селяни відбували регулярну польову панщину від одного до трьох днів на тиждень, різну примусову роботу, платили натуральну ренту. В кінці IX ст. у цих сеньйоріях було зосереджено не менше третини селян. Частіше зустрічалися сеньйорії з незначним до-меніальним господарством, де переважали тваринництво й земельна рента продуктами.
Внаслідок слабкого зв'язку селянського господарства з ринком грошовому чиншу належала незначна роль.
Отже, протягом V--IX ст. у Франкській державі сформувалася класична форма феодального службового землеволодіння та сеньйоріально-селянських відносин. Дрібне господарство франків, що грунтувалося на алодіальній власності, витіснив феодальний маєток-сеньйорія. Швидкому утвердженню їх (порівняно з іншими країнами Європи) сприяла асиміляція римської господарської спадщини.
Отже, в V--X ст. у країнах Європи формувалося феодальне господарство на основі приватної власності феодала на землю та залежності селян від феодала. Вирішальне значення мали відчуження алоду, перемога великого землеволодіння над дрібним, становлення між землевласниками і селянами відносин панування і підпорядкування, а всередині пануючої верстви -- покровительства і служби.
Загальні риси сеньйорії найбільш чітко і повно простежуються на прикладі Франції. Сеньйорія розширилася територіальне, втягуючи у свою сферу колонізовані землі. Доменіальні володіння збільшувалися за рахунок лісів, луків, пасовищ, тоді як доменіальна оранка зменшувалася. Панщина або зникла, або не перевищувала кількох тижнів на рік. Використовували її переважно для сінокосу, як гужову повинність, часто оплачували харчами, сіном, грішми.
Завершилося феодальне підпорядкування селянства. Хоч існували певні відмінності в становленні його різних категорій, градація правового статусу зменшилася. Загальною ознакою селян була особиста, земельна, судово-адміністративна, військово-політична залежність від власника землі. Приватна юрисдикція остаточно витіснила державну. Права феодалів значно розширилися. Було досягнуто всебічної регламентації життєдіяльності селян. Контролювалися поголовний чинш (обов'язок щодо особистості власника), поземельні примуси, успадкування майна і відчуження земельних ділянок, шлюби селян, постої військ і військові реквізиції, міри маси і об'єму. Власники сеньйорій збирали екстраординарний податок -- таллю, мали судові права щодо вищої юрисдикції, змушували селян будувати замки, дороги, платити сервітути -- спеціальні внески за користування луками, лісами, водними ресурсами, стягували торгові та дорожні мита. Значного поширення набув баналітет -- монопольне право феодалів на господарські об'єкти для переробки сільськогосподарської продукції. Селяни платили десятину на користь церкви і державні податки.