37. Реформи 1848 та 1861 років. Особливості промислового розвитку України в пореформений період.

Реформи 1848 р. в Австро-Угорщині та 1861 р. у Росії малі багато спільного. Як прогресивний крок у сусп розвиткові, вони в цілому створили умови для генезису підприємницьких відносин, здійснення промис перевороту та підвищення ефективності аграрної галузі, істотної розбудови залізничної ме­режі та розширення ринків збуту для капітал виробництва. Разом з тим методи запровадження зазначених реформ, екон життя обох країн обумовлювали довготривале існування пережитків патріархального ладу. Останні суттєво гальму­вали господарську ініціативу селянства та утруднювали процес капітал. перебудови с/господарського виробництва.

Щодо зах територій України, що входили до складу Ав­стро-Угорщини, то законами Угорського сейму та Віденського парламенту (1848 р.) було скасовано панщину та кріпосні повин­ності селянства Закарпаття, Буковини та Галичини. Селяни сталії вільними громадянами, власниками земельних наділів, було роз­ширено їхні політичні права та врегульовано взаємини з поміщи­ками.

Вирішення земельного питання в ході реформи було здійсне­но па користь останніх, зберігши їхню власність у попередніх розмірах і навіть збільшивши її. Але, незважаючи на це, пореформений розвиток с/г західних земель України супроводжувався поступовою товари-зацією його основних галу­зей та орієнтацією на ринкові методи господарювання. Про­гресивні зрушення виявилися, зокрема, у підвищенні врожайності аграрних культур, розвиткові тваринництва, зростанні товар­ності с/г виробництва (особливо технічних культур), яке ставало базою для переробної промисловості. Ви­сокі темпи розвитку були притаманні також ряду промис галузей, зокрема деревообробній, видобувній (буре вугілля, сіль), нафтовій промисловості тощо.

Стосовно Селянської реформи 1861 р. в Росії слід зазначити, що вона також помітно прискорила процес трансформації суспіль­ства в бік його капіталістичної диференціації. Реформа стала переломним моментом в історії розвитку країни. Протягом кіль­кох пореформених десятиріч у Росії, а в її складі— і в Україні, виникли та утвердилися нові, ринкові відносини.

Особливістю Маніфесту 1861 р. було те, що він став першим кроком до поетапних, хоча часто непослідовних, змін у суспіль­стві, які відбувалися протягом другої половини XIX — початку XX ст. Економічні зрушення (скасування панщини та позаеконо­мічних форм  примусу,  перетворення землі  на об'єкт купівлі продажу, наділення селян землею) доповнювалися змінами в по­літичному (особиста незалежність селян від поміщиків) й адміністративному (селянське самоврядування, просвітницька діяль­ність земств) механізмах, соціальному житті суспільства.

Адміністративні перетворення після селянської реформи 1861 р. стали важливими віхами на шляху капіталістичної модер­нізації суспільства. Протягом 60-х рр. XIX ст. були проведені та­кож земська і судова реформи, запроваджено селянське самовря­дування. Завдяки військовій реформі (1874 р.) відбулися перетво­рення у військовій справі: були відмінені рекрутські набори ско­рочено строк служби, розроблена система заходів щодо технічно­го переозброєння армії.

Особливості промислового розвитку України в пореформений період .В пореформений період залишки кріпосництв, невирішеність аграрного питання стали причинами незатухаючої боротьби у селах. Царський уряд намагався стабілізувати становище шляхом перебудови земельно-аграрних відносин. За нову аграрну реформу взявся Голова Ради Міністрів Царського уряду П.А.Столипін. Указом від 9.XI.1906 року скасовувались обов’язкові земельні общини і було надано право кожному селянину вийти з общини і вимагати виділення землі в одному масиві, що отримав назву “відруб”. Цей захід повинен був сприяти створенню стану заможніх селян фермерів. Було створено Селянський земельний банк, який надавав селянам вигідні кредити для купівлі землі, реманенту. Селян переселяли з густонаселених регіонів у Сибір, на Далекий Схід, де був надлишок вільної землі. Протягом 1906-1912рр. близько 1 млн. переселенців дали українські губернії, але значна їх частина (68,5%) повернулася назад. 14.VI.1910 року був виданий закон, який встановив обов’язкове закріплення землі у власність в тих общинах, де не було переділу на протязі 24 років.

Травень 1911 —було прийнято положення про землеустрій, яке доповнювало попередні укази.

Протягом 1906-1917рр. селяни купили у поміщиків понад 7 млн. десятин землі внаслідок цього напередодні Лютневої революції в руках у селян було вже 65% усієї землі, а на одне господарство припадало 8,6 га. В цілому столипінська реформа прискорила перехід українського села на індустріальну основу, створила сприятливі реформи для розвитку селянського землеволодіння. З 1909 по 1913рр. продуктивність с/г зросла в 1,5 рази. Для малоземельних селян створювалися товариства з оренди землі та колективного ведення рільництва. Однак модернізація на селі, яка здійснювалась дуже повільно, була перервана війною 1914 року.