6. Балансові коефіцієнти

Балансові коефіцієнти є одним із різновидів фінансових коефіцієнтів. Вони характеризують фінансовий стан підприємства і обчислюються виключно на основі даних балансу (значення чисельників та знаменників даних коефіцієнтів беруть безпосередньо із балансу підприємства). Усі балансові коефіцієнти можна поділити на 2 групи:

• коефіцієнти ліквідності (платоспроможності);

• коефіцієнти заборгованості (фінансового важеля) [15, с. 252].

Ліквідність (liquidity) – спроможність активу конвертуватися у грошові кошти без значної втрати ціни [15, с. 255]. Ліквідність активів залежить від того, як швидко і без значних втрат їх можна реалізувати у разі необхідності [16, с. 280] [18, с. 118].

Чим більше у складі активів підприємства ліквідних активів у співвідношенні з певним обсягом поточних зобов’язань, тим кращими є можливості щодо здійснення своєчасних платежів за цими зобов’язаннями (тобто платоспроможність підприємства можна вважати кращою).

Хоча повний аналіз платоспроможності підприємства вимагає укладення детального бюджету грошових коштів, тим не менше аналіз балансових коефіцієнтів, який базується на порівнянні грошових та інших оборотних активів з поточними зобов’язаннями, дає швидкий та зручний інструмент для оцінювання [14, т. 2, с. 175].

Коефіцієнти ліквідності (liquidity ratios) – коефіцієнти, що характеризують спроможність підприємства розраховуватися за своїми короткостроковими (поточними) зобов’язаннями за рахунок оборотних активів різного рівня ліквідності [11, с. 144].

Використовують 2 основні коефіцієнти ліквідності:

• коефіцієнт поточної ліквідності;

• коефіцієнт швидкої (миттєвої) ліквідності.

Коефіцієнт поточної ліквідності (current ratio)¹⁸відображає співвідношення між найбільш ліквідною частиною сукупних активів підприємства (оборотними активами) та його поточними зобов’язаннями:

Коефіцієнт поточної ліквідності = Оборотні активи : Поточні зобов’язання

Згідно з офіційними методиками в Україні цей коефіцієнт обчислюють: а) як частку від ділення суми оборотних активів на суму поточних зобов'язань [7, дод. 3], [8, дод. 1] ; б) як суму оборотних активів та витрат майбутніх періодів у межах поточного року, поділену на суму поточних зобов’язань, забезпечення наступних витрат і платежів у межах поточного року (рядок 430) та доходів майбутніх періодів у межах поточного року [21, п. 3.2].

Недоліком цього коефіцієнта є те, що він не враховує різницю у ліквідності окремих різновидів оборотних активів підприємства. Очевидно, що підприємство, у якого оборотні активи складаються переважно із грошових коштів та їх еквівалентів, є більш ліквідним (платоспроможним) у порівнянні з підприємством, оборотні активи якого складаються переважно із дебіторської заборгованості та запасів. Цей недолік дозволяє частково усунути коефіцієнт миттєвої ліквідності, який ще називають коефіцієнтом «кислотного тесту»¹⁹(quick ratio, acid-test ratio):

Коефіцієнт миттєвої ліквідності

=

( Оборотні активи

–

Запаси )

:

Поточні зобов’язання

Запаси підприємства, як правило, є найменш ліквідними оборотними активами; їх вимушений терміновий продаж буває пов’язаний із значними збитками. Саме тому важливо оцінити спроможність підприємства розраховуватися за своїми поточними зобов’язаннями, не вдаючись до розпродажу запасів [15, т. 2, с. 176].

Для вітчизняних підприємств, що функціонують в умовах низької платіжної дисципліни контрагентів, коефіцієнт миттєвої ліквідності не дає безумовної характеристики платоспроможності. У чисельнику цього коефіцієнта враховується дебіторська заборгованість, яка за наших реалій не може розглядатися як абсолютно ліквідний актив. З огляду на це окремі вчені пропонують використовувати модифікований коефіцієнт «кислотного тесту» – коефіцієнт абсолютної платоспроможності (цей показник знайшов відображення і у вітчизняних нормативних актах):

Коефіцієнт абсолютної платоспроможності

=

Грошові кошти та їх еквіваленти

+

Поточні фінансові інвестиції

:

Поточні зобов’язання

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина поточних зобов’язань підприємства може бути сплачена негайно [8, п.3.5]²⁰.

Розглядаючи результати обчислення усіх вищезазначених коефіцієнтів для конкретного підприємства необхідно пам’ятати, що різні види бізнесу знаходяться у різних умовах, і де одним підприємствам загрожує припинення діяльності внаслідок неплатоспроможності, там інші почувають себе нормально. Наприклад, окремим підприємствам доводиться мати великі запаси, дуже довгий операційний цикл, надавати товари у кредит на тривалий строк тощо, а інші обходяться мінімумом запасів або отримують товарів у кредит більше, ніж самі відпускають на таких умовах [18, с. 116].

Приблизним орієнтиром для порівняння обчислених значень коефіцієнтів ліквідності окремого підприємства можуть бути нормативні значення, які визначено відповідними органами державного регулювання. Зокрема в Україні такими нормативними значеннями є:

• для коефіцієнта поточної ліквідності (коефіцієнта покриття):

  • більше одиниці і тенденція до зростання [8, дод. 1], [10, п. 17];

  • у межах від 2 до 2,5 [21, п. 3.2];

• для коефіцієнта миттєвої (швидкої) ліквідності (коефіцієнта загальної ліквідності):

  • 0,6–0,8 [8, дод. 1];

  • не нижче одиниці [21, п. 3.2];

• для коефіцієнта абсолютної ліквідності – більше нуля і тенденція до зростання [8, дод. 1], або 0,2–0,35 [10, п. 17].

Більш корисним з практичної точки зору є порівняння обчислених значень коефіцієнтів ліквідності окремого підприємства з середньогалузевими значеннями або із значеннями у підприємств-аналогів та конкурентів.

В окремих джерелах можна зустріти додаткові коефіцієнти платоспроможності, крім вищезазначених, наприклад:

• загальний коефіцієнт співвідношення дебіторської й кредиторської заборгованості та коефіцієнт співвідношення дебіторської й кредиторської заборгованості за комерційними операціями [11, с. 146];

• коефіцієнт оборотності робочого капіталу²¹[18, с. 120-123].

Другу групу балансових коефіцієнтів складають коефіцієнти заборгованості(debt ratios)²², які характеризують структуру фінансування підприємства. До цієї групи належать:

• коефіцієнт співвідношення зобов’язань та власного капіталу (debt-to-equity ratio, D/E)²³;

• частка зобов’язань у загальному обсязі активів (debt-to-total-asset ratio, D/A)²⁴;

• коефіцієнт співвідношення довгострокової заборгованості та загальної капіталізації (long-term-debt-to-total-capitalization ratio), де загальна капіталізація включає довгострокові зобов’язання та власний капітал [15, 256-258].

Наведений перелік в окремих джерелах доповнено іншими коефіцієнтами. Зокрема проф. Бланк І.О. розглядає усього 7 коефіцієнтів у складі цієї групи [11, с. 142-144].

Оцінювати значення коефіцієнтів заборгованості окремого підприємства можна з позиції інтересів кредиторів та власників:

• кредитори надають перевагу підприємствам з низькою часткою зобов’язань в активах, оскільки чим менше значення цього коефіцієнта, тим більше шансів, що кредитори не матимуть збитків у випадку ліквідації підприємства;

• власники підприємства, навпаки, надають перевагу відносно високому рівню цього показника, що забезпечує додаткову прибутковість власного капіталу (фінансову рентабельність, ROE) за рахунок ефекту фінансового важеля (financial leverage).

Коефіцієнти D/EтаD/Aдоповнюють один одного:

Обидва зазначені коефіцієнти зростають у випадку, якщо підприємство заданого розміру (з певним обсягом активів) використовує більшу частку зобов’язань, але D/Aзростає лінійно і досягає межі 100%, тоді якD/Езростає експоненціально і не має межі. Фінансові аналітики зазвичай віддають перевагу показникуD/Е, оскільки він явно указує скільки грошових одиниць зобов’язань припадає на одну грошову одиницю власного капіталу [14, т. 2, с. 180].

У вітчизняних нормативних актах немає єдиного нормативного значення коефіцієнта D/Е. Існує декілька версій: а) 0,5-0,7 [10, п. 17]; б) менше одиниці і тенденція до зменшення [8, дод. 1].

Список використаних джерел:

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, N 435-ІV.

2. Про акціонерні товариства: Закон України від 17 вер. 2008 р., № 514-VI.

3. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 7 лют. 2013 р., № 73.

4. Міжнародний стандарт фінансової звітності для малих та середніх підприємств (МСФЗ для МСП) : Затв. Радою з міжнародних стандартів фінансової звітності (IASB) / Пер. з англ. станом на 01.01.2013 р. // Верховна Рада України. — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов’язання»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 січ. 2000 р., № 20.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 26 квіт. 2000 р., № 91.

7. Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями : Затв. постановою Правління Національного банку України від 25 січ. 2012 р., № 23.

8. Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації: Затв. наказом Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України від 26 січ. 2001 р., № 49/121.

9. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 30 лис. 1999 р., № 291.

10. Методика аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 14 лют. 2006 р., № 170.

11. Бланк И.А. Концептуальные основы финансового менеджмента. – К. : Ника-Центр, Эльга, 2003. –448 с.

12. Бланк И.А. Управление активами и капиталом предприятия. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2003. –448 с.

13. Брейли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов / Пер. с англ. Н. Барышниковой. – М. : Олимп-Бизнес, 2007. – 1008 с.

14. Бригхем Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент. Полный курс. В 2-х т. / Пер. с англ. Под. ред. В.В. Ковалева. – СПб. : Экономическая школа, 1997.

15. Ван Хорн Дж.С., Вахович Дж.М. (мл.) Основы финансового менеджмента, 12-е изд. : Пер. с англ. – М. : Вильямс, 2007. – 1232 с.

16. Нікбахт Е. Гроппеллі А. Фінанси / Пер. з англ. В.Ф. Овсієнка та В.Я. Мусієнка. – К. : Вік, Глобус, 1992. – 383 с.

17. Применение МСФО: в 3 ч. / Пер. с англ. – 4-е изд., перераб. и доп. – М. : Альпина Паблишерз, 2009. – 3182 с.

18. Уолш Карян Ключевые показатели менеджмента: полное руководство по работе с критическими числами, управляющими вашим бизнесом / пер. с англ. О.В. Чумаченко. – 4-е изд. – К. : Companion Group, 2008. – 400 с.

19. Концептуальна основа фінансової звітності : Затв. Радою з міжнародних стандартів фінансової звітності (IASB) 01.09.2010 р. / Пер. з англ. // Верховна Рада України. — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

20. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 (МСБО 1) Подання фінансової звітності : Затв. Радою з міжнародних стандартів фінансової звітності (IASB) / Пер. з англ. станом на 01.01.2012 р. // Верховна Рада України. — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

21. Методичні рекомендації щодо встановлення загрози виникнення податкового боргу та проведення аналізу фінансового стану підприємств, які звертаються до органів ДПС для розстрочення (відстрочення) податкових зобов'язань : Затв. наказом Державної податкової адміністрації України від 11.02.2010 р., №72.

1Аналогічне визначення використовується у вітчизняних нормативних актах:Фінансовий стан підприємства– сукупність показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, реальні і потенційні фінансові можливості підприємства [8].

Необхідно зауважити, що наведене нормативне визначення більше відповідає поняттю «господарсько-фінансовий стан підприємства», яке є більш широким у порівнянні з поняттям «фінансовий стан підприємства».

2У Н(С)БО встановлено стандартні назви та коди статей, які підприємство не може змінювати.

3В окремих випадках (для підприємств, що укладають звітність відповідно до міжнародних стандартів) допускається розмежування статей балансу у порядку ліквідності (наприклад, для фінансових установ) або за змішаною моделлю (наприклад, для підприємств, які здійснюють декілька видів діяльності) [17, ч. 1, с. 169].

4Наведене визначення, хоча і є концептуальним для фінансового обліку і фінансів підприємства у цілому, має окремі недоліки, зокрема не може охопити усі види активів сучасного підприємства, тому є об’єктом для критики з боку фахівців [17, ч. 1, с. 103].

5Наприклад, торговельне підприємство може формувати товарні запаси на умовах розрахунку з постачальниками через достатньо тривалий строк після поставки, використовуючи такий фінансовий інструмент як товарна кредиторська заборгованість.

6Згідно з МСФЗ (IFRS) 3 «Об’єднання бізнесу»гудвіл(goodwill) – актив, який втілює у собі майбутні економічні вигоди, що виникають від інших активів, придбаних в об'єднанні бізнесу, які неможливо індивідуально ідентифікувати та окремо визнати.

• 7Активами, які призначені для торгівлі, є фінансові інструменти, які:придбано або створено переважно для цілей продажу або зворотної купівлі у найближчому майбутньому;

• належать до портфелю фінансових інструментів, якими управляють на спільній основі (як єдиним цілим);

• належать до деривативів (за винятком окремих різновидів договорів фінансової гарантії та інструментів хеджування).

Торгівлею, як правило, називають активні операції з купівлі-продажу фінансових інструментів[17, ч. 3, с. 2053-2054].

8Слово «імітує» указує на відмінність процесу зменшення балансової вартості необоротних активів підприємства унаслідок нарахування їх амортизації від процесу фактичного накопичення зносу. Бухгалтерська амортизація не може точно відобразити фактичний знос, а лише імітує його. Необоротні активи можуть повністю амортизуватися (тобто їх балансова вартість може дорівнювати нулю), але при цьому вони можуть бути повністю придатними для використання за призначенням (тобто їх фактичний знос може бути несуттєвим). Така ситуація виникає досить часто у випадку використання методів прискореної амортизації (про методи нарахування амортизації див. окремий матеріал).

9Дисконтомназивають додатне значення різниці між ціною погашення та ціною придбання боргових цінних паперів (наприклад, облігацій),премією– від’ємне значення цієї різниці. Наприклад, якщо підприємство придбало облігацію державної позики номіналом 1000 грн (що є ціною погашення) за 900 грн, то така фінансова інвестиція має дисконт 1000 – 900 = 100 (грн). Цей дисконт підприємство буде амортизувати впродовж усього строку володіння облігацією, до моменту її погашення.

10Це витрати, які пов'язані з підготовчими до виробництва роботами у сезонних галузях промисловості; з освоєнням нових виробництв та агрегатів; сплачені авансом орендні платежі; оплата страхового поліса; оплата торгового патенту; передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання тощо [9, рахунок 39].

11Одну із найбільш повних класифікацій позичкових коштів підприємства викладено у монографіях проф. Бланка І.О. (зокрема [12., с. 381]).

12Є подібними до активів, призначених для торгівлі. Див. зноску 7 вище.

13До доходів майбутніх періодів належать, зокрема, доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання, виручка від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв'язку тощо [9, рахунок 69].

14Згідно з МСФЗ та МСБО власний капітал називають капіталом (слово «власний» опускають). В окремих джерелах власний капітал ще називають «чисте багатство власника»[18, с. 30].

15Капітал розглядається у вигляді продуктивності суб'єкта господарювання [19, п. 4.57]. Цей підхід не використовується у межах даної дисципліни.

16Крім результатів за перший (початковий) рік діяльності підприємства.

17Необхідно звернути увагу, що у переважної більшості вітчизняних торговельних підприємств чистий робочий капітал є від’ємним у зв’язку з практикою формування значних обсягів товарної кредиторської заборгованості у складі поточних зобов’язань.

18У вітчизняних нормативних актах називається«коефіцієнт покриття» [7, дод. 3], [8, п.3.5], [10, п. 17], [21, п. 3.2].

19Також цей коефіцієнт у вітчизняних джерелах зустрічається під назвою«коефіцієнт проміжної платоспроможності»(зокрема у [11, с. 145]), або«коефіцієнт загальної ліквідності»(зокрема у [21, п. 3.2]), і формула для його обчислення наводиться у дещо іншому вигляді – у чисельнику замість різниці між оборотними активами та запасами указують суму грошових коштів, поточних фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості підприємства.В інструкції НБУ цей коефіцієнт має назву«проміжний коефіцієнт покриття», у чисельнику – монетарні оборотні активи, що складаються з високоліквідних активів (до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції), дебіторської товарної заборгованості та векселів одержаних [7, дод. 3].

20Необхідно зауважити, що в іншому діючому вітчизняному нормативному акті (видавником якого є те саме відомство – Міністерство фінансів України) цей коефіцієнт встановлено обчислювати без урахування поточних фінансових інвестицій (тобто як частку від ділення грошових коштів на поточні зобов’язання) [10, п. 17].

21Цей коефіцієнт не є балансовим, оскільки для його обчислення необхідно використовувати дані про виручку підприємства, яка не відображається у балансі.

22У вітчизняних джерелах цю групу коефіцієнтів прийнято називати «коефіцієнтами фінансової стійкості». Нажаль, у вітчизняних нормативних актах методики аналізу фінансової стійкості підприємства не мають послідовного та повного викладення, а місцями наводяться з грубими помилками (наприклад, [21, п. 3.3]).

23У вітчизняних джерелах називають«коефіцієнт фінансування»[11, с. 142], [10, п. 17], або«коефіцієнт незалежності»[7, п. 4.3.2].

24Цей показник ще називаютькоефіцієнтом заборгованості. У вітчизняних нормативних актах його можна зустріти під назвою«коефіцієнт концентрації залученого капіталу»[10, п. 17].