3. Зобов’язання підприємства

Підприємства, як будь-які інші особи, мають сукупність прав та зобов’язань. З фінансової точки зору права підприємства втілюються у його активах – це є права на отримання майбутніх економічних вигод у формі надходження грошових коштів. А зобов’язання є заборгованістю підприємства щодо передачі майбутніх економічних вигод у формі виплат (відтоків) грошових коштів. Невиконання зобов’язань є підставою для розриву договірних взаємовідносин та застосування санкцій, а також може призвести до банкрутства підприємства.

Зобов'язання виникають у результаті минулих операцій або інших минулих подій. Так, наприклад, придбання товарів і отримання послуг призводить до виникнення кредиторської заборгованості (якщо вони не були попередньо сплачені або сплачені після доставки), а одержання позики банку призводить до зобов'язання повернути її [19, п. 4.18].

Зобов’язання – теперішня заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої у майбутньому, як очікується призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди [3, ч. 1, п. 3], [19, п. 4.4].

У вітчизняних джерелах ще зберігається традиція називати зобов’язання підприємства позиковим капіталомабо позичковими коштами і подавати їх розгорнуту класифікацію¹¹.

Найбільшу практичну значимість має поділ зобов’язань підприємства на короткострокові (поточні) та довгострокові (непоточні). Важливість такого поділу посилюється тим, що від обсягів поточних зобов’язань залежать значення коефіцієнтів платоспроможності (ліквідності) підприємства (ці коефіцієнти розглянуто нижче).

Зобов’язання необхідно класифікувати як короткострокове у тому випадку, якщо воно відповідає одному із наступних критеріїв (причому усі інші зобов’язання класифікують як довгострокові):

• зобов’язання передбачають погасити впродовж звичайного операційного циклу;

• зобов’язання призначено головним чином для торгівлі¹²;

• зобов’язання підлягає погашенню впродовж наступних 12 місяців;

• підприємство не має безумовного права відкласти погашення зобов’язання на строк як мінімум 12 наступних місяців [20, п. 69].

Винятком є відкладені податкові зобов’язання, які не можуть бути класифіковані як короткострокові [17, ч. 1, с. 173].

Види довгострокових та поточних зобов’язань вітчизняних підприємств відображено у стандартах [3], [5] та у відповідних інструкціях, зокрема у [9].

Довгострокові зобов’язання підприємства можуть відображатися у складі поточних – у статті балансу «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями» – якщо вони підлягають погашенню впродовж наступних 12 місяців.

У стандартній формі балансу, яка була обов’язковою для вітчизняних підприємств до 2013 року, окремо від зобов’язань (в окремих розділах балансу) відображали забезпечення наступних виплат і платежів та доходи майбутніх періодів¹³, які фактично теж належать до зобов’язань підприємства. Їх не поділяли на поточні та довгострокові, що зменшувало інформативність балансу.

Зобов’язання вітчизняних підприємств відображають у балансі:

• поточні зобов’язання – за вартістю погашення [5, п. 12];

• довгострокові зобов’язання, на які нараховуються відсотки – за теперішньою (дисконтованою) вартістю [5, п. 10].

Погашення існуючого зобов'язання, як правило, означає, що підприємство віддає ресурси, які втілюють економічні вигоди, з метою задоволення претензій іншої сторони. Погашення існуючого зобов'язання може здійснюватися різними способами, наприклад, шляхом:

а) сплати грошових коштів;

б) передачі інших активів;

в) надання послуг;

г) заміни даного зобов'язання іншим зобов'язанням;

ґ) перетворення даного зобов'язання на власний капітал [19, п. 4.17].