4.Основні типи ідеологій в сучасному світі: лібералізм,консерватизм, соціал-демократія та фашизм.

Лібералізм – політична та ідеологічна течія,яка об’єднує прихильників парламентського ладу,вільного підприємництва,демократичних свобод. Засновниками є Констант та Токвіль. Виникнення лібералізму пов’язано з розвитком капіталістичного способу виробництва,буржуазними революціями. Головною цінністю лібералізму є свобода.

Неолібералізм проголошує ідею державного захисту підприємництва,ринку і конкуренції від монополізму,соціального захисту громадян.. Консерватизм – ідеологія,яка орієнтується на збереження,підтримання існуючих форм економічного,соціального,політичного життя,традиційних духовних цінностей. Вперше термін було введено французьким письменником Шатобріаном. Під соціалізмом розуміють вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою,заснованого на суспільній власності в її різноманітних формах,відсутності експлуатації,справедливому розподілі матеріальних благ та духовних цінностей в залежності від втраченої праці. Соціал-демократичний підхід розглядає соціалізм як суспільний лад,який досягається не в результаті революційної ліквідації капіталізму,а шляхом його реформування зі збереженням приватної власності,забезпечення росту середнього класу… Неоконсерватизм проголошує необхідність сильної влади,сильної позиції держави,зміцнення поличної та духовної єдності нації,збереження її самобутності. Фашизм – корпоративна єдність нації,що заснована на єдності,спільності крові,раси і гарантом якої,у свою чергу виступає фашистська держава.

Тема 9: Політичні процеси

1.Типологія та основні стадії політичного процесу. Політичний процес - сукупна діяльність суб’єктів політики, завдяки чому забезпечується функціонування та розвиток політичної системи. Розрізняють наступні стадії політичного процесу:

• конституювання, утворення політичної системи;

• відтворення компонентів і ознак даної системи;

• ухвалення і виконання політико-управлінських рішень;

• контроль функціонування і напрями розвитку політичної системи.

Залежно від об'єкту прояву політичної волі вони підрозділяються на внутрішньополітичні і зовнішньополітичні. Так, внутрішньополітичні процеси залежать від форми правління і державного пристрою держави, правлячої еліти, типу лідерства... Зовнішньополітичні процеси визначаються соціально-економічною природою, інтересами і метою держави, балансом сил в світі і в конкретних регіонах…

Залежно від термінів протікання політичні процеси розрізняються на тривалі, наприклад, перехід від тоталітарного до демократичного режиму, і порівняно короткострокові, наприклад, вибори.

Залежно від значущості для суспільства політичні процеси можна розділити на базові і периферійні.

З погляду публічності протікання розрізняють явний (відкритий) і тіньовий (прихований) політичний процес.

2. Політичні конфлікти:сутність,типологія,ф-ії, та шляхи розв'язання. Політичний конфлікт є одним із різновидів соціального конфлікту,специфіка якого зумовлюється особливостями розвитку політичної дійсності.

Типи конфліктів: внутрішньополітичні, горизонтальні, відкриті, короткотривалі, зовнішньополітичні ,вертикальні, закриті0, довготривалі. Засновник конфліктології Дарендорф. Ф-ії політичних конфліктів: виконують стабілізуючу роль і можуть привести до дезинтеграцї і дестабілізації суспільства; сприяють вирішенню протиріч і відновленню балансу у суспільстві, а можуть спричинити загибель людей і призвести до матеріальних втрат; стимулюють переоцінку цінностей, ідеалів, прискорюють або сповільнюють процес становлення нових структур; забезпечують краще пізнання учасників конфлікту, а можуть призвести до кризи або втрати легітимності влади. Шляхи розв’язання. В політичній науці найбільшу увагу надають проблемі врегулювання політичних конфліктів. До речі, Р.Дарендорф вважає, що застосування терміну «регулювання» стосовно конфлікту набагато точніше, ніж терміну «дозвіл». Поняття «вирішення» конфлікту вводить в оману, оскільки воно «відображає соціологічне помилкову ідеологію, згідно якої повне усунення конфлікту можливо і бажано». Звичайно, в певному контексті можна використовувати також термін «вирішення» конфлікту. Мирне врегулювання найбільш ймовірно в умовах розвинутого законодавства, парламентаризму, системи політичних партій і т.д., забезпечуючи консультації, переговори, дослідження можливих альтернатив і пошуки взаємоприйнятних рішень. Врегулювання конфлікту - справа досить складна. Конфлікт з приводу цінностей, найважливіших життєвих установок відноситься до числа найбільш складно вирішуваних. Тут включається в справу ту, що називається принципами, якими дуже важко, а часом і неможливо поступитися. Конфлікти з приводу матеріальних ресурсів піддаються врегулюванню з великим ефектом. Управління конфліктом - врегулювання, розв’язання, придушення, а також ініціювання певних конфліктних ситуацій в інтересах суспільства в цілому чи окремих його суб’єктів.

Вирішення конфлікту може йти різними шляхами. В більшості випадків має місце узгодження інтересів в процесі укладання компромісу, тобто угоді на основі взаємних поступок. Термін «консенсус» означає згоду, ухвалення учасниками політичного процесу солідарної позиції з тих або інших питань.

3.Політична модернізація. ПОЛІТИЧНА МОДЕРНІЗАЦІЯ – це соціальні та інституціональні перетворення, пов’язані з переходом від одного типу політичної системи до іншого. Характерною особливістю політичної модернізації є диференціація політичної структури (інституціоналізація), яка передбачає формування розгалуженої мережі соціально-економічних, політичних та інших інститутів суспільства, спрямованих на забезпечення стабільності й соціального порядку.

Процес політичної модернізації проявляє себе, перш за все, у трьох основних сферах: політичній системі; політичній культурі; політичній поведінці. Змістовим стрижнем теорії стали два ВИДИ МОДЕРНІЗАЦІЇ:

1) оригінальна (або спонтанна) – характерна для країн, що пережили перехід до раціональних соціальних структур через тривалий внутрішній процес;

2) вторинна (або віддзеркалена) – притаманна відсталим країнам, які використовують досвід передових держав; основний фактор вторинної модернізації – соціокультурні контакти цих країн з центрами індустріальної та постіндустріальної культури.ТЕОРІЇ ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ.

Політичну модернізацію більшість авторів розуміє як поєднання таких складових:

– зростання динамізму політичної системи, її здатність адекватно реагувати на зміни політичних реалій;

– формування нової модернізаторської політичної еліти;

– зниження ступеня відчуження громадян від політичної влади;

– забезпечення реальної участі народу в політичному житті;

– підвищення впливу інформації;

– постійне вдосконалення цінностей та норм у системі політичної культури.

4.Політична участь,політична діяльність та політична поведінка як складові політичного процесу. Політична діяльність - це свідома, цілеспрямована діяльність людей або великих суспільних груп щодо реалізації своїх політичних інтересів, цілей, участь в управлінні державними, суспільними справами.

Для позначення дій пересічних громадян у сфері політики застосовується поняття «політична поведінка».

Політична поведінка - це сукупність реакцій соціальних суб'єктів (соціальних спільнот, груп.) на діяльність політичної системи. Політична участь - цей вплив громадян на функціонування політичної системи, формування політичних інститутів і процес вироблення політичних рішень. До політичної участі можна віднести: дії по делегуванню повноважень (електоральна поведінка);активістську діяльність, направлену на підтримку кандидатів і партій у виборчих кампаніях;відвідування мітингів і участь в демонстраціях;участь в діяльності партій і груп інтересів. Для політичної участі характерні дві форми: пряма, реалізована в безпосередніх діях індивідів (мітинги, демонстрації, страйки, референдуми і т.п.);непряма, що характеризується їх включенням в політику через вибраних представників, партії, суспільні організації і рухи.