6. Поняття про природно-ресурсний потенціал, його структура і оцінка.

Потенціал природно-ресурсний — теоретична кількість, природних ресурсів, які без шкоди для природи і людства можуть бути використані в господарських цілях.

Структура ПРП:

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу.

Компонентна структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна--різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна--можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів; функціональна-- відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

За економічною класифікацією розрізняють:

– ресурси матеріального виробництва, у тому числі промисловості (паливо, метали, деревина, риба) і сільського господарства (грунти, води для зрошення, кормові рослини, промислові тварини);

– ресурси невиробничої сфери, у тому числі прямого споживання (питна вода, дикорослі рослини і тварини) і непрямого (наприклад, використання для відпочинку зелених насаджень та водоймищ).

За походженням і природними властивостями виділяють: мінеральні ресурси (корисні копалини), земельні, водні, біологічні (зокрема лісові), агрокліматичні (сонячне тепло, світло, опади), ресурси енергії природних процесів (енергія сонця, вітру, землі), а також рекреаційні (вони поєднують в собі різні види ресурсів).

Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна.

При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності.

6. Місце Північно-Східного економічного району в територіальній та галузевій структурі господарства України. Проблеми його регіонального розвитку.

До складу району входять Харківська, Полтавська й Сумська області. За територією – 84 тис. км2 (13,9% території України) та кількістю населення – 6,1 млн чол. (12,1%). Північно-Східний район найменший. Він входить до ек.р-нів з високим рівнем розвитку. Проте його роль в економічному потенціалі держави досить велика. Північно-Східний район дає 13,7% валового внутрішнього продукту. Його частка в обсязі валової сільськогосподарської продукції становить 14,6%.

Географічне положення району створило передумови для формування економічних зв’язків з Росією, більш міцних, ніж це характерно для інших реґіонів України. Таке положення посилювалося розміщенням району на перетині напрямків масових перевезень вантажів між двома індустріальними велетнями: Донецько-Придніпровським районом України й Центральним районом Росії. Безпосередня близькість Північного Сходу до української металургійної бази сприяла розвитку тут важкого, металомісткого машинобудування. Районотвірним фактором є дуже розвинена транспортна мережа з магістралями загальнодержавного й міжнародного значення--залізницями, автошляхами, трубопроводами, авіалініями.

Провідною галуззю економіки Північно-Східного району є машинобудування, де працює 61% промислово-виробничого персоналу. Воно представлено як металомісткими, так і працемісткими галузями: енергетичне, електротехнічне, гірничошахтне, будівельно-шляхове, підйомно-транспортне, тепловозобудування. Близькість металургійної бази, кваліфіковані трудові ресурси й потреби транспорту – все це сприяло розвиткові тут транспортного машинобудування. Потреби промислового комплексу викликали необхідність розміщення сільськогосподарського машинобудування, виробництва тракторів, обладнання для харчової промисловості.

Агропромисловий комплекс посідає друге місце в районі за часткою в валовій продукції. Він представлений, в першу чергу, виробництвом цукру, зерна, соняшнику й олії, м’яса, молока. За виробництвом цукрового буряка й соняшника район посідає третє місце. Найбільші цукрові заводи діють у Лохвиці, Сумах (рафінадний завод), Куп’янську. Найпотужніші м’ясокомбінати – в Полтаві, Харкові, Сумах, Охтирці.

ПЕК базується як на місцевій сировині – видобуток і переробка нафти, газ, – так і на довізному з Донбасу вугіллі, а також поставках нафти й газу з-за кордону.

В електроенергетиці переважають теплові електростанції, з них найбільша – Зміївська.

Хімічна промисловість характеризується перевагою нематеріаломістких виробництв. Виняток становить завод фосфатних добрив у Сумах. Хімічна промисловість також характеризується наявністю підприємств з виготовлення фото- і кіноплівки (Шостка), гумових виробів (Суми), фармацевтичною промисловістю (Харків), виробництвом пластмас, лаків, фарб.

Проблеми:

1.Відсутність поновлення основних виробничих фондів(зношення фондів у багатьох галузях сягає 65% і існує тенденція до подальшого погіршення їх стану).

2.Застарілість матеріало-технічної бази машинобудівний комплекс, автомобільного парку.

3.Перенасичення Північно-Східного району галузями важкої індустрії

4.Існівання територіальної концепції промисловості у великих індустріальних центрах, особливо у Харкові, Полтаві, Сумах, Кременчуку, що зменшує використання трудових ресурсів в середніх і малих містах.

5.Низька ефективність сільськогосподарського комплексу району.

6.Висока трудомісткість культури

7.Жахлива екологічна ситуація, внаслідок надмірної концепції забруднювальних виробництв із застарілими технологіями, нагромадження токсичних відходів, високого рівня урбанізації