12. Швидкість обігу грошей та фактори, що її визначають

Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей ( гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).

Виходячи з рівняння обміну Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою: V = PQ/M, де V - швидкість обігу грошей; Р - середній рівень цін товарів і послуг; Q - фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізовані в даному періоді; М- середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період. З наведеної формули випливає, що величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов’язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту (PQ) й обернено пропорційно – з обсягом маси грошей, що є в обороті.

На швидкість обігу грошей діють різнопланові чинники: а) ті з них, що визначають платоспроможний попит. Якщо попит на гроші зменшується, то витрачання грошей інтенсифікується, а грошовий обіг прискорюється. І, навпаки, якщо попит на гроші зростає, то витрачання грошей буде менш інтенсивним і грошовий обіг уповільниться; б) глибина поділу суспільної праці. Чим глибший поділ праці і вища її продуктивність, тим частіше і більше продаватиметься і купуватиметься товарів, що зумовлює прискорення грошового обігу; в) на швидкість обігу грошей суттєво впливають величина і швидкість руху товарних потоків на стадії обміну, розвиток ринкових зв´язків, кредиту та збалансованість ринку та ін.;

г) зростання ефективності суспільного виробництва зменшує період нагромадження вартостей, чим прискорює повернення грошей в обіг; д) певний вплив на швидкість обігу грошей справляє розвиток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі, банківської справи тощо.

Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслідки: зменшує чи збільшує пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможний попит і на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів, що становлять основу грошового обігу.

13. Грошовий мультиплікатор.

Грошово-кредитний мультиплікатор – це коефіцієнт збільшення (скорочення) надлишкових резервів банківської системи, який утворюється внаслідок процесу створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) у процесі кредитування клієнтів банками на основі додаткових вільних резервів, що надійшли до банку ззовні. Ефект дії мультиплікатора постійно відтворюється тому, що втрачені резерви для одного банку створюють вільні кредитні ресурси іншого комерційного банку, тому банківська система загалом не втрачає їх, а створює надлишкові резерви. Така спроможність банківської системи існує не завжди і не безмежна. Вона обмежується необхідністю формувати комерційними банками обов´язкових резервів, розміри яких визначаються резервною нормою, що регулюється законодавчо.

Вона визначається НБУ у відсотках до банківських пасивів, забезпечує банківській системі достатню ліквідність у періоди несприятливої кон´юнктури і дозволяє державі регулювати масу грошей в обігу: М = 1/Рн, де Рн - резервна норма.

Для визначення всієї маси грошей, яку спроможна створити одна грошова одиниця надлишкових резервів за даної резервної норми, розраховується грошово-кредитний мультиплікатор: ММ = (М0+D)/(M0+R), де MM- грошово-кредитний мультиплікатор на певний момент; М0 - маса грошей в обігу поза банками; D - маса грошей у депозитах комерційних банків; R - сума резервів комерційних банків (гроші на кореспондентських рахунках і в касах банків).

Необхідність формувати обов´язкові резерви робить джерелом кредитування лише вільні банківські резерви, тобто ту сукупність грошових коштів комерційних банків, яка є у розпорядженні комерційного банку в даний момент і може використовуватися ними для активних операцій. Вільний резерв банку визначається як різниця між загальним резервом і обов´язковим резервом. Чим більший розмір вільного резерву, тим вищою є кредитоздатність банку.

Величина грошово-кредитного мультиплікатора залежить від: а) норми обов´язкового резервування (ч): mm = 1/ч; б) використання позичених коштів клієнтами банку для готівкових платежів, що припиняє процес мультиплікації і знижує його загальний рівень; в) зниження попиту на позички і зростання позичкового відсотка зменшує надання позик і формування депозитних вкладів у банках; г) зростання надходжень готівки на рахунки клієнта або продажу частини активів на міжбанківському ринку здатне збільшити розмір коефіцієнта мультиплікації.