6. Поняття грошового обороту.

Грошовий оборот – це безперервний рух грошей для забезпечення неперервності відтворення і реалізації суспільного продукту та перерозподілу національного доходу. Суб’єктами грошового обороту фактично є всі юридичні й фізичні особи, які приймають участь у створенні, розподілі, обміні і споживанні ВНП.

За своїм змістом грошовий обіг належить до явищ макроекономічного порядку. Гроші в ньому діють у функції обміну і доведення товарів до споживачів, а їх сукупність відображає загальну вартість суспільного багатства: Г – Т – Г – Т – Г – Т ….

Тут гроші вступають в обмін для доведення товарів до споживачів, а самі продовжують нескінчений рух з метою обслуговування безперервності відтворення ВВП. Такий рух грошей називається грошовим обігом. Характерними ознаками грошового обігу є: а) еквівалентність. Покупець передає грошову суму, що еквівалентна придбаному продукту; б) односторонність. Отримані продавцем гроші назад не повертаються. Вони використовуються для придбання нових покупок;

в) прямолінійність. Вона проявляється у постійному віддаленні грошей від емітента і наступних суб´єктів обороту, що використали їх для купівлі продуктів.

Водночас грошовий оборот має мікроекономічний рівень. Кожний суб´єкт грошових відносин у грошовому обороті діє двояко: а) як одержувач певних грошових доходів; і б) як особа, що витрачає отримані доходи. В такому розумінні грошовий оборот можна розглядати як процес обороту доходів. Та частина грошового обороту, що приймає участь у формуванні доходів сімейних господарств, називається національним доходом.

7. Сукупний грошовий оборот та його структура

Грошовий оборот — явище макроекономічного порядку. Він обслуговує кругооборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Тому нерідко його називають сукупним грошовим оборотом.

Сукупний грошовий оборот здійснює кругооборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення Структура сукупного грошового обороту1.товорообмінна Концентрує рух грошей від споживача (покупця) до виробника (продавця), обслуговує сферу обміну2. Фіскально-б”юджетний оборот Безеквівалентний, безповоротний. Безкоштовний рух грошей, що виникає в процесі розподілу вартості суспільного продукту, створення і використання грошових фондів цільового призначення3. Кредитний оборот Рух грошей, що обслуговує сферу перерозподільчих відносин, в яких власність суб»єктів не відчуджується, а лише передається в тимчасове користування4.Фінансовий оборот Оборот, що пов”язаний з купівлею-продажем акцій. Усі складові сукупного грошового обороту тісно взаємопов”язані, переплітаються і доповнюють один одного в процесі забезпечення цілей розширеного відтворення.За сферами готівковий оборот поділяється на Готівковий обігі безготівковий.ГОТІВКОВИЙ-Гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб”єктів. БЕЗГОТІВКОВИЙ-Гроші переміщуються не виходячи за межі банківської системи. Є можливість контролювати оборот не тільки економічними суб’ктами, а й третім особам- банкам Готівка, як правило, використовується при виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій (тобто при утворенні доходів населення), а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщенні коштів у банківських внесках (тобто при витрачанні доходів населення ). У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки в банках. У безготівковій формі здійснюється переважна більшість грошових операцій у народному господарстві : розрахунки між підприємствами (фірмами ), деякі види розрахунків підприємств і організацій з населенням ( наприклад, перерахування грошових коштів, у тому числі заробітної плати і пенсій, на поточні рахунки, відкриті в установах банків) тощо.

Безготівковий грошовий обіг має переваги порівняно з обігом готівки : економляться кошти, прискорюється оборот грошей. На підтримку сфери готівкового обігу доводиться витрачати значні кошти на друкування, рахування, сортування, упаковку, інкасацію готівки тощо

У розвинутих країнах світу готівка становить незначну частку грошової маси: 5–7%/

8. Оборот грошей в межах індивідуального капіталу.

Індивідуальний капітал – сукупність відносин економічної власності між найманими працівниками та власниками малих і середніх капіталістичних підприємств у всіх сферах суспільного виробництва, реалізацією яких (відносин) є виробництво і привласнення додаткової вартості у формі середнього прибутку.

Індивідуальний капітал виникає із зародженням капіталістичного способу виробництва (на початку XVI ст.) і є найважливішою соціально-економічною формою розвитку продуктивних сил на нижчій стадії капіталізму (до кінця XIX ст.). Таку ж роль частково виконували державний капітал, індивідуальна трудова власність. Становлення і розвиток індивідуального капіталу супроводжується підпорядкуванням лихварського й торговельного капіталів, що набули певного поширення за феодалізму. Тому повніше сутність індивідуального капіталу розкривається у взаємодії власників приватних капіталістичних і державних підприємств, окремих акціонерних компаній тощо.

В процесі взаємодії (взаємопереплетіння, взаємодоповнення тощо) всієї сукупності індивідуальних капіталів (кожен з яких розвивався на основі окремих капіталістичних підприємств) та неприватних форм капіталу формується суспільний капітал (обґрунтований К. Марксом), хоча назва «суспільний» не відповідала економічній сутності цієї категорії. Теоретичним вираженням сукупності виробничих відносин, які охоплював індивідуальний капітал на нижчій стадії капіталізму, була система економічних законів і категорій «Капіталу» Маркса. У сфері безпосереднього виробництва та певною мірою розподілу такі відносини знайшли відображення передусім у і томі «Капіталу», у сфері обміну та частково споживання – в II томі й у єдності всіх сфер відтворення – в III томі. Водночас у сфері безпосереднього виробництва домінуючу роль відігравав промисловий капітал, що розщеплювався на інші похідні й підпорядковані форми капіталу, у сфері обміну – торговельний, у сфері розподілу – передусім позичковий капітал.

Основним економічним законом розвитку індивідуального капіталу було виробництво і привласнення додаткової вартості у формі середнього прибутку, а допоміжними формами його реалізації у сфері безпосереднього виробництва – виробництво і привласнення надлишкової вартості. Засобами реалізації основного економічного закону в цій сфері стало виробництво абсолютної та відносної вартості у процесі формального й реального підкорення праці капіталом. Остання форма такого підкорення – наслідок промислової революції кінця XVIII – початку XIX ст., створеної системи машин, що стала основним матеріально-речовим змістом індивідуального капіталу в цій сфері та забезпечила цілковите соціально-економічне підкорення найманих працівників власникам засобів виробництва і техніко-технологічне підкорення.

Основним виробничим відношенням індивідуального капіталу був продуктивний капітал (з яким зрісся промисловий капітал після відокремлення торгового та позичкового капіталів), глибинна сутність якого полягала в антагоністичних відносинах між власниками монополізованих засобів виробництва та позбавлених цих засобів найманих працівників, які водночас були юридично вільними власниками лише своєї робочої сили. Таким чином, основне виробниче відношення було внутрішньою суперечністю основного економічного закону.

За капіталізму загальноекономічні поняття та категорії (праця, засоби праці, робоча сила, предмети праці та ін.) розвиваються у специфічних соціально-економічних формах – найманої праці, основного капіталу, оборотного капіталу тощо. У процесі еволюції основних типів капіталістичної власності (капіталу) ці форми, зберігаючи глибинну внутрішню сутність, наповнюються елементами якісно нового змісту. Тому дотримання вимог діалектики (основними з яких є змінюваність, плинність динамізм економічних понять і категорій у міру змінюваності реальних економічних явищ і процесів, що виражають ці категорії) за панування індивідуального капіталу потребує запровадження в науковий обіг таких модифікованих понять і категорій, як індивідуальний основний капітал, індивідуальний постійний капітал, наймана праця в умовах індивідуального капіталу тощо. У процесі трансформації індивідуального капіталу в монополістичний ці поняття і категорії наповнюються якісно новим монополістичним змістом монополістичний товар, монополізована наймана праця, монополістичний змінний капітал та ін. Із переходом монополістичного капіталізму в державно-монополістичний зазначені специфічні для капіталізму соціально-економічні форми набувають якісно нового, державно-монополістичного змісту. Оскільки державно-монополістичний капіталізм переростає в інтернаціональний, суспільною формою розвитку якого стає інтегрована капіталістична власність (капітал), відбувається ще одне якісне збагачення цих категорій. Внаслідок діалектичного характеру заперечення розвинутішою формою капіталу попередньої менш розвинутої, індивідуальний капітал та його структурні елементи не зникають, а перетворюються на підпорядковані складові, ланки розвинутіших форм. Це стосується й інших менш розвинутих форм капіталу.

В умовах соціалізації економічної системи капіталізму соціально-економічні форми праці, робочої сили, засобів виробництва, продуктивних сил поступово наповнюються принципово новим соціалістичним змістом, в якому втілюються інтереси народу, і в науковому обігу функціонують такі поняття і категорії, як соціалістичний товар (продукт), народні фонди, народні підприємства, вільна праця, асоційована праця, людина (замість найманий працівник), робоча сила людини (замість змінний капітал) тощо. За панування індивідуального капіталу домінувала вільна ринкова економіка, а отже, вільна конкуренція, стихійне ринкове ціноутворення тощо, економічні закони діяли стихійно, держава здебільшого виконувала роль «нічного сторожа» – захисника приватної капіталістичної власності, створювала умови для підприємницької діяльності (регулювала тривалість робочого дня, надавала поштові послуги, частково розвивала початкову освіту тощо). Певна планомірність і організованість виробництва були обмежені масштабами підприємств.

У процесі еволюції економічної системи капіталізму, з одного боку, змінювались і розширювалися функції держави, а з іншого – здійснювався активний вплив держави на розвиток і функціонування економічної системи. Наприкінці XX ст. індивідуальний капітал був представлений малими й частково середніми капіталістичними підприємствами, які є повною власністю окремих підприємців.

9. Грошові потоки та їх структура.

Для з”ясування особливостей і закономірностей грошового обороту використовують модель кругообороту доходів та продуктів, яка відображає рух доходів і витрат чотирьох груп суб'єктів грошового обороту: фірм, сімейних господарств, державних структур (уряду), фінансових посередників.

Грошові потоки – групи доходів та витрат основних суб'єктів грошового обороту.

Види грошових потоків Припливу:Інвестиційні витрати фірм (потік 7)Державні закупівлі уряду (потік 9)Надходження за експортом (потік 11)Відпливу:Чисті податки (потік 4)Заощадження сімейних господарств (потік 5)Оплата імпорту (потік 10)

Всі ринки за допомогою переливу грошових коштів у вигляді грошових потоків тісно взаємопов´язані між собою, відображаючи фактичне функціонування єдиного ринкового простору країни.

Для з´ясування механізму взаємодії грошового обороту і грошових потоків як кругообороту доходів і продуктів розроблено функціональну модель, в якій застосовано ряд припущень і узагальнень. Зокрема:

Всі суб´єкти грошового обороту згруповано у чотири укрупнені групи: а) фірми - всі ті юридичні та фізичні особи, які приймають участь у створенні й реалізації ВНП;

б) сімейні господарства - усі сімейні одиниці, які отримують самостійні грошові доходи і несуть видатки з сімейного бюджету; в) уряд - державні управлінські та інші структури, що забезпечують розподіл і перерозподіл національного доходу та національного продукту; г) фінансові посередники - суб´єкти грошового ринку, які діють посередниками, акумулюючи та розміщуючи вільні грошові кошти на грошовому ринку від свого імені і за свій рахунок (банки, страхові, інвестиційні, фінансові компанії тощо).

Провідними грошовими потоками в даній моделі сукупного грошового обороту є:

• Грошовий потік № 1. За його допомогою реалізуються грошові платежі фірм для придбання ресурсів (робоча сила, земля, будівлі й інші засоби виробництва).

• Грошовий потік № 2. Відображає сукупний обсяг виробництва й реалізації національного доходу. В свою чергу розподіл і перерозподіл національного доходу створює ще три окремі потоки.

• Грошовий потік № 3. Відображає більшу частину національного доходу, що йде на споживання сімейних господарств й реалізується на ринку продуктів.

• Грошовий потік № 4. Відображає рух податкових платежів для їх використання урядом і не супроводжується зустрічним рухом реальних цінностей

• Грошовий потік № 10. Означає рух грошей для придбання споживацьких товарів на світовому ринку, тобто забезпечує імпорт товарів.

• Решту коштів сімейних господарств складають їхні заощадження, які розміщуються на грошовому ринку, внаслідок чого формують грошовий потік №5.

• Грошовий потік № 6 утворюють грошові кошти, що означають звернення фірм до грошового ринку з метою розширення капіталу за допомогою фінансових посередників. Він охоплює рух кредитних ресурсів і доходи від емісії цінних паперів.

• Грошовий потік № 7 утворюється внаслідок інвестиційних витрат фірм на розширення виробництва, тобто придбання на ринку продуктів додаткових засобів виробництва.

• Грошовий потік № 8 складає звернення уряду до фінансових посередників для покриття власних видатків шляхом розміщення облігацій, бон казначейських векселів тощо.

• Грошовий потік № 9 забезпечує державні закупівлі коштом мобілізованих грошових ресурсів потоку № 8.

• Грошовий потік № 11 охоплює платежі іноземних фірм за експортні поставки засобів виробництва і товарів на світовому ринку. Іноземні покупці можуть розраховуватися вільно конвертованою національною валютою або іноземною, яку фірми продадуть на валютному ринку за національні гроші, що збільшить їх масу в обороті країни.

• Грошовий потік № 12 утворюють платежі, що надходять фірмам за продані товари на ринку продуктів.

• Грошовий потік № 13 становлять додаткові іноземні інвестиції, що мобілізуються на світовому ринку та спрямовуються у цінні папері і фінансові активи у внутрішньому грошовому ринку.

• Грошовий потік № 14. Відображає експортні грошові кошти, які спрямовуються фінансовими посередниками у інвестиції на світовому ринку. Він характеризує процес відпливу грошового капіталу за кордон.

• Грошові потоки № 15 і № 16 відображають операції центрального банку для поповнення грошового обороту додатковою масою грошей шляхом кредитування комерційних банків (потік № 15) або вилучення надлишку грошових коштів шляхом скорочення обсягів кредитування (потік №16).

Дана модель показує, що коли б домашні господарства здійснювали всі закупівлі на внутрішньому ринку продуктів, то для реалізації всього національного доходу достатньо було б лише 3, 7 і 9 грошових потоків. Але відкрита економіка та її зв´язки зі світовим ринком будь-якої країни постійно розвиваються. Внаслідок цього формуються потоки: