3. Існуючі системи машинного перекладу

Подальше заглиблення в проблематику машинного перекладу неможливе без огляду існуючих систем МП. Не зробивши такого огляду, ми залишимось на рiвнi “чистої” теорії, не пiдкрiпленої фактами. Цей огляд не претендує на вичерпну повноту, тому що кiлькiсть діючих систем є досить великою. Поставимо перед собою інше завдання: з’ясувати основні ідеї, що лежать в основі існуючих систем.

Висновки до першого розділу

Отже, розглянувши підходи до побудови систем МП, ми отримали уявлення про те, якими принципами програми-перекладачі користуються, коли перекладають текст з одної мови на іншу. Це є суттєвим для з’ясування причин проблем досягнення адекватності перекладу СМП. Майже усі існуючі СМП побудовані на розглянутих вище принципи.

2. Функціонально-парадигматична адекватність перекладів

   1. Проблема еквівалентності та адекватності перекладу

У зв’язку з тим, що МП використовується все частіше і стає доступнішим для широких верств населення, проблема якості перекладу стає все актуальнішою. Між тим, навіть самі фірми - виробники СМП відкрито заявляють,[15] що якість машинного перекладу далека від ідеалу і лише в рідкісних випадках машинний переклад є адекватним.

Але, аналізуючи ступінь адекватності перекладу, перш за все необхідно визначити чітку кореляцію понять адекватності і еквівалентності.

Отже, переклад незмінно розглядається як спосіб забезпечити спілкування між різномовними комунікантами шляхом відтворення на іншій мові повідомлення, що міститься в початковому тексті. У найбільш загальному плані мовознавці зазвичай визначали переклад як заміну тексту на одній мові текстом на іншій мові, лише потім приступали до вивчення вимог, якими повинен задовольняти створюваний текст, щоб бути повноцінною заміною оригіналу, і відносин, що виникають між текстами оригіналу та перекладу в цілому і між окремими частинами та одиницями цих тестів. Таким чином, лінгвістична теорія перекладу вивчає співвідношення одиниць двох мов неізольовано, а в текстах певного типу (оригіналах та їх перекладах), і всі дані, якими ця теорія оперує, отримані з порівняльних вивчень таких текстів.[23]

Порівняльне вивчення текстів оригіналу та перекладу може охоплювати різні сторони їх формальної та змістовної структури таких текстів. Але центральним питанням теорії перекладу залишається всебічний опис змістовних відносин між цими текстами, розкриття понять еквівалентності та адекватності перекладу. В першу чергу завдання перекладача, безсумнівно, полягає у відтворенні змісту оригіналу. Але що це значить? Що являє собою відтворюваний зміст? Які критерії правильності вибору мовних засобів для досягнення адекватності перекладу? Ці питання вже багато років активно піднімаються в лінгвістиці (Рецкер, 1974; Сидоров, 1981; Пінягін, 1981; Швейцер,1988; Комісаров, 1988 та ін.)

Так, В. Н. Комісарів розглядає «еквівалентний переклад» і «адекватний переклад» як поняття неідентичні, якітісно стикаються один з одним. Еквівалентність розуміється їм як смислова спільність, що прирівнює одну до одної одиниці мови. Термін «адекватний переклад», на його думку, має більш широкий сенс і використовується як синонім «гарного» перекладу, тобто перекладу, що забезпечує необхідну повноту міжмовної комунікації в конкретних умовах.[21] А. Д. Швейцер також розмежовує поняття еквівалентності та адекватності, зауважуючи, що еквівалентність - це відповідність тексту перекладу тексту оригінала, а адекватність – це відповідність перекладу як процесу, даним комунікативним умовам. Повна еквівалентність має на увазі вичерпну передачу комунікативно-функціонального інваріанту, тобто мова йде про максимальне наближення тексту перекладу до оригіналу, при максимальних вимогах, які висуваються до перекладу. Вимога адекватності ж носить оптимальний характер: переклад повинен оптимально відповідати певним комунікативним цілям та завданням.[1]

Поняття адекватності залишається одним із центральних у теорії і практиці перекладу. У роботах 50-х - початку 60-х років, закладені основи сучасної теорії перекладу (Федоров, 1953; 1958; Jakobson, 1959). Поняття адекватності базувалося на концепції перекладу як повного смислового аналога оригіналу. В рамках даної концепції адекватність перекладу зводилася до категорій семантичних (смислових) повноти і точності, доповнювалась стилістичною еквівалентністю, що включає, зокрема, принцип підпорядкування тексту перекладу функціонально-стилістичним нормам мови перекладу. Така адекватність отримала назву семантико-стилістичної. [11]

У 50-60-ті роки перекладацька діяльність отримала новий імпульс у сфері інформаційної практики та теорії комунікації, що сприяло формуванню концепції функціонально-прагматичної адекватності перекладу (Бархударов, 1975; Коміссаров, 1973; Швейцер, 1973; Каде, 1978). Від функціонально-адекватного перекладу потрібна не повна і точна передача всього смислового змісту та стилістичних особливостей оригіналу, узгоджених з функціонально-стилістичними нормами мови перекладу, але лише правильна передача основної комунікативної функції оригіналу, його функціональної «домінанти». Інші властивості перекладу для даного типу адекватності в принципі не релевантні.

В цілому, в даний час намічається тенденція до розмежування у перекладознавстві понять «адекватність» і «еквівалентність» за принципом загального та часткового. А саме, адекватний переклад, на відміну від еквівалентного, може не бути відображенням оригіналу на іншій мові, але він повинен повністю передавати зміст тексту оригіналу, не спотворюючи його. Для досягнення адекватності в тексті перекладу можуть бути деякі пояснюючі доповнення, пов'язані з культурними відмінностями, або ж опущення елементів тексту, без яких зміст тексту не зазнає яких-небудь істотних змін.

Щодо адекватності машинного перекладу, то у цьому випадку треба керуватися підходом, запропонованим А.Д. Швейцером та Л.С. Бархударовим, які акцентують увагу саме на функціонально-прагматичному аспекті даної категорії. І тому вважаємо за доцільне визначити, перш за все, хто та які завдання ставить і які вимоги виявляє до машинного перекладу.

Як ми вже зазначали у першій частині, машинний переклад з’явився і функціонує як відповідь на соціальний запит подолання мовного бар’єру у період значного зростання обсягів інформації. Тобто до машинного перекладу, по-перше, звертаються з метою отримати найзагальнішу інформацію про першоджерело, а саме про його жанрову та тематичну співвіднесеність. Як правило, реципієнтами перекладу є фахівці у певній області, які або не володіють іноземною мовою у достатньому обсязі, або не мають часу, щоб опрацювати значну кількість текстів. Як показав наш аналіз, машинний переклад задовольняє цю вимогу у повному обсязі. У цьому випадку ми маємо стовідсоткову адекватність. Такий тип адекватності ми будемо називати жанрово-тематичною адекватністю.

По-друге, машинний переклад потрібен, коли треба вирішити, чи є необхідність у подальшому працювати з цим текстом. У цьому випадку переклад повинен передати основну комунікативну домінанту оригіналу, надати отримувачу більш або менш детальну інформацію про зміст повідомлення, що міститься у першоджерелі. Наше робоче визначення для цього типу адекватності – адекватність інформативності. Для виявлення рівню адекватності при аналізі перекладів тут актуальним буде звернути увагу на помилки, що їх зробили машинні перекладачі. Такий підхід дозволить визначити, наскільки тип помилки впливає на розуміння тексту перекладу.

По-третє, МП можуть застосовувати перекладачі у своїй професійній діяльності. Одна з головних цілей – отримання еквівалентів термінологічних складових першоджерела для подальшого редагування усього тексту рідною мовою. Згідно нашого бачення, це – семантико-синтаксична адекватність, вивчення якої потребує аналізу перекладів на рівнях мови.

Як бачимо, при виявленні ступеню адекватності машинного перекладу на першій план виходить прагматичний фактор орієнтації на реципієнта перекладу та виконання поставлених завдань. Таким чином, адекватність МП визначається нами як адекватність відтворення основної прагматичної функції оригіналу. Виходячи з цього положення, ми вважаємо за доцільне розробити типологію помилок, яких допускають СМП, зокрема GoogleTranslate (див. Малюнок3) і Pragma 5 (див. Малюнок2), і на основі цієї типології оцінити рівень функціонально-прагматичної адекватності перекладів.