X а й р і й

Якраз, можливо, хворий він

Сьогодні, а тому, здається, краще з ним

Зустрітись іншим разом: кожне діло, знай,

Сострате, любить свій набільш підхожий час.

П і р р і й

Розумну річ сказав.

Ха йрі й

Бо що є більш страшним,

Ніж бідний селянин?

Та не один лиш цей,

А майже всі.

Однак я завтра сам піду

Поговорити з ним, тим більше, що тепер

Дорогу знаю я, а поки що ти йди

Додому й не виходь, усе буде гаразд.

Ось так і зробимо.

(Xомрій відходить)

С ос т ра т

За привід радо як

Схопився він.

Та й зразу видно це було,

Що неохоче він зі мною йтиме й план

Одруження цього не схвалить.

Хай тобі, Негіднику, боги погану смерть зішлють!

П і ррі й

о Сострате?

Що злого (о Геракле!) я зробив тобі,

Сострат

Ти, напевно, щось у нього вкрав.

П і ррі й

Клянуся Зевсом, ні.

Сострат

Виходить, що тебе Невинного побили.

Пі р рі й

Ось і він, поглянь.

Сострат

Я йду, а ти тим часом з ним поговори.

П і ррі й

До згоди всеодно я з ним би не дійшов.

Нікого ще не міг переконати я

У красномовстві.

Як порозумітись з ним?

Піррій ховається.

Сострат

На вигляд він — ніяк не смирний чоловік.

О Зевсе, як спішить! Ти краще відійди

Хоч трохи від дверей.

Викрикує йдучи Він сам собі.

Здається, божевільний він.

Клянуся Аполлоном і богами — він Злякав мене.

Чому таїв би правду я?

(Ховається).

К н емон

(Входить).

Хто заперечить, що щасливцем був Персей.

З подвійних міркувань: по-перше, крила мав.

Тому всіх тих, що тут снуються по землі,

Минати міг; по-друге, здатним був усіх

Настирливих людей у камінь обернуть.

Коли б оцей дивний дар хтось дав тепер мені —

Виднілися би скрізь лиш статуї одні.

™ Нестерпний час настав, Асклепієм клянусь:

На двір заходять мій, заводять балачки.

Колись, їй-богу, я просиджувати звик

На полі тім, яке вздовж шляху простяглось.

ї Тепер я звідти втік, а все це через тих V

Прохожих, та дарма: тепер вже й на горбках

Пропав спочинок мій.

Яка юрба людей!

(Помічає Сострата).

Нещастя!

А це хто біля дверей моїх

Стоїть, як істукан?

Сострат

Невже поб'є мене?

Кнемон

Ніде безлюдних місць немає: навіть той

Не зміг би їх найти, хто б вішатись хотів.

Сострат

(Набік).

На мене, мабуть, злий?

(До Кнемона).

На зустріч, батьку, жду домовлену я тут.

Кнемон

Ну ось, я що казав?

Та що це портик вам для зборища людей?

Якщо зустріти ви бажаєте когось

Біля дверей моїх, влаштуйте все, як слід:

Сидіння спорудіть, якщо розумні ви.

(Заходить у дім).

Чи для засідань зал.

Сострат

Гай-гай, нещасний я!

Зухвалість — ось, мабуть, його найбільше зло.

Здається, діло це так легко не піде,

Немало доведеться витратити сил,

Це ясно, наче день.

А що коли б мені

За Гетою сходить, за батьковим рабом, їй-богу, в нього ум живий, немов вогонь.

Він всяких справ знавець; похмурий настрій цей

Він з нього прожене, прекрасно знаю я.

Слід братися за це без жодних зволікань,

Бо може принести всього один лиш день

Великі зміни нам

(прислухається).

Хтось двері відчинив.

дверях з'являється дочка Кнемона.

Дочка Кнемона

Ой лишенько мені, нещасній!

Що тепер Вчинити маю я?

В колодязі відро

Втопила няня, воду беручи.

Сострат

(Сам до себе).

О Зевс,

Цілитель Феб!

Любимі Кастор!

Полідевк!

Яка чаруюча краса!

Дочка Кнемона

Мій батько їй,

Виходячи, сказав води зігріть йому.

Сострат

(Дивлячись на дочку Кнемона).

¹⁹⁵ Яка краса!

До чка Кнемона

Як він дізнається про це —

Поб'є на смерть її; то ж треба поспішать,

Богинями клянусь.

О Німфи дорогі,

У вас води візьму.

Та не посмію я

Тривожити того, хто жертву там склала.

Сострат

(До дочки Кнемона).

²⁰⁰ Ти дай лишень відро, я наберу води.

Дочка Кнемона

Будь ласка, ось воно!

Сострат

(Про себе).

Ну й лагідна ж вона,

Ця дівчина сільська.

(Йде до печери за водою).

Дочка Кнемона

О дорогі боги,

Невже врятує хтось мене!

Нещасна я.

(Прислухаючись).

Та хто це там шумить?

Чи це не батько мій Вертається?

Зустрівши поза домом, він

Мене поб'є.

Входить раб Дав.

Дав

(До дівчини).

Давно твоїх наказів жду.

Я тут, а він один копає землю там.

До нього мушу йти.

О клята вбогосте,

Чому таким важким ярмом ти нас гнітиш,

²¹⁰ Незмінним гостем в нас при вогнищі сидиш

Вже стільки літ підряд?

Сострат

(Повертається з водою).

На ось відро, бери.

(Подає відро дівчині).

249Дочка Кнемона

(Ставши між ними).

Давай його сюди!

(Виходить).

Дав

Чого цей тип від нас Бажає?

Прощавай! Про батька свого дбай.

(Виходить. Появляється Піррій).

Сост рат

Нещасний я.

Піррій

Та кинь, Сострате, горювать!

Все зробиться як слід.

Сострат

Про що говориш ти?

Піррій

Зроби, як сам хотів ти:

Гету розшукай,

Все поясни йому і повертай назад.

(Обоє виходять. Появляється Дав).

Дав

Якась нечиста справа тут; я не люблю

Цих витівок; мабуть, підлещуватись став

До дівчини крутій.

Нехай боги усі,

Кнемоне, злую смерть придумають тобі

За те, що ти посмів в безлюднії місця

Пустити одинцем невиннеє дівча.

Немов би ти її без нагляду лишив

Бездомною блукать, а той, мабуть, тоді

Лиш вислідив її — і кинувся, немов

На знахідку щасливу.

Братові, однак,

Сказати слід про все без жодних зволікань,

Щоб дівчину ми ту взяли під захист свій.

Я вирішив піти, щоб виконати це.

Та, бачу я, сюди під чаркою іде

Похід людей, що честь для Пана віддають;

До речі, мабуть, їм з дороги слід зійти.

(Дав виходить).

хор 250