7.Базові компетентності

У сучасній педагогічній науці поняття «компетентність» трактується як готовність до виконання певної діяльності, спроможність використовувати набуті знання, уміння, навички в житті. У сукупності всі результати мистецької освіти мають забезпечувати готовність особистості до самостійної художньої діяльності, тобто естетичну компетентність.

Компетентності розподіляються на базові (провідні, ключові, універсальні) і спеціальні (специфічні, предметно-професійні), хоча межі між ними досить умовні.

пропонуємо таку класифікацію компетентностей (класифікація умовна, адже, як уже зазначалося, вони формуються в комплексі):

1) особистісні:

а) загальнокультурні (світоглядні уявлення, ціннісні орієнтації),

б) спеціальні (мистецький тезаурус, ментальний естетичний досвід, художньо-творчі здібності, художньо-образне мислення);

2) соціальні:

а) комунікативні (здатність до спілкування, взаєморозуміння),

б) соціально-практичні (здатність до співпраці, роботи в команді);

3) функціональні:

а) предметні знання та вміння (музичні, образотворчі тощо).

б) міжпредметні — галузеві (художньо-естетичні) та міжгалузеві (художньо-гуманітарні);

в) метапредметні (загальнонавчальні):

— інформаційно-пізнавальні (здатність до пошуку та оперування інформацією);

— саморегуляції (вміння організувати та контролювати власну діяльність, здатність до самореалізації і самовдосконалення).

Зрозуміло, що перелічені компетентності дитина набуває протягом усіх етапів навчання в школі, але в початковій ланці мистецької освіти закладаються основи всіх груп — особистісних, соціальних, загальнонавчальних і предметних компетентностей. Базові компетентності змінні в різних освітніх системах, їх структура рухлива і залежить від багатьох факторів — суспільних і особистісних.

8.предметно-інтегративна система мистецької освіти у загальноосвітніх навчальних закладах є сьогодні оптимальною. Саме така педагогічна модель була покладена в основу державних освітніх стандартів у галузі «Мистецтво» («Естетична культура»), розроблених під нашим керівництвом міжвідомчою робочою групою фахівців. Окреслюючи інтегративні стратегії загальної мистецької освіти, стандарт не передбачає абсолютного протиставлення предметного та інтегрованого підходів до викладання художньо-естетичних дисциплін у школі, навпаки — робить можливим гнучке поєднання предметного та інтегративного навчання залежно від типу, профілю, кадрового забезпечення закладу, культурно-освітнього середовища та інших чинників, тобто дає змогу педагогічним колективам вибрати оптимальний варіант для даної школи, конкретного вчителя на певному етапі розвитку. Реконцептуалізація цієї проблеми передбачає глибоку (і зрозуміло, тривалу) перебудову свідомості фахівців, принциповий відхід від одномірного, вузькоспеціалізованого підходу до мистецької освіти, відмову від альтернативності (часопросторові мистецтва) і водночас робить акцент на подібності, а не на відмінності освітніх стратегій, спричиняє пошук схожості в різноманітності, а не їх протиставлення.

Концептуальні засади інтегративного підходу до навчання мистецтва в загальноосвітніх закладах включають теоретичне обґрунтування; взаємозалежності структурних компонентів педагогічної системи (цілі — зміст — процес — результат — оцінювання); взаємодії основних змістових ліній державного стандарту (музичне, візуальне та синтетичні мистецтва); єдності компонентів змісту освіти (сприйняття —- аналіз-інтерпретація — практична діяльність — творчість).

Отже, визначальним у концепції є розуміння цілісності педагогічної системи, що включає такі основні компоненти:

• змістовно-цільовий (цілі в соціальному й особистісному вимірах, функції, принципи і завдання, зміст навчання і виховання, структура навчального матеріалу);

• функціонально-процесуальний (педагогічні засоби, форми, методи і прийоми, способи взаємодії, художньо-педагогічні технології);

• результативно-оціночний (критерії оцінювання проміжних і кінцевих результатів навчання, виховання й розвитку учнів, зокрема діагностування інтегральних показників результативності освіти, кореляція оцінки вчителя і самооцінки учня, застосування гуманістичної експертизи педагогічної системи взагалі). Ці складові будуть послідовно розглянуті в методичному посібнику з акцентуацією новизни підходів. >

Будь-яка система володіє функціональними характеристиками та спирається на принципи — теоретико-методологічні регулятиви в побудові педагогічної концепції.