35. Зв’язне мовлення, особливості оволодіння ним молодшими школярами.

См. Вопрос 34

36. Зміст роботи з розвитку монологічного мовлення молодших школярів.

Треба вчити не тільки про що розповідати, а як про це розповідати. Для створення переказу (монологу) треба добирати не тільки добре знайомі слова, але ще і відпрацьовувати засоби зв'язку (займенники, повтори, синоніми), звернути увагу на стилі мовлення (художній стиль – порівняння, епітети, метафори; науковий, діловий – абстрактна лексика); інтонаційні особливості. У навчанні зв'язного мовлення треба дотримуватись таких принципів: зв'язку роботи мовлення і мислення; взаємозв'язок усного і письмового мовлення.

Найпростішим з погляду структурної побудови є опис, розповідь, повідомлення. Під структурою монологічного висловлювання розуміємо побудову всього тематичного висловлювання, враховуючи послідовність його частин і тип смислового зв’язку між компонентами. В зачині використовуються фрази, спрямовані на привернення уваги, вказують на предмет і ціль висловлювання. Основна частина ретельно розкриває тему. Цілісність досягається завдяки засобам зв’язку як між фразами, так і між єдностями. Матеріал в основній частині викладається за певною логічною основою. Так в описі логічною основою буде не тільки порядок розташування предметів чи ознак у просторі, а й ступінь їх важливості. У розповіді логічною основою буде хронологічна послідовність подій. Підсумок — це короткий висновок із сказаного в основній частині.

У початковіх класах діти повинні оволодіти вміннями висловлювати одну завершену думку про предмет або явище. Елементарне висловлювання виступає мінімальною оперативною навчальною одиницею. Контекстовою одиницею виступає понадфразова єдність.

37. Способи організації навчання зв’язним висловлюванням.

См. Вопрос 39

38. Прийоми навчання зв’язним висловлюванням.

См. Вопрос 39

39. Формування умінь орієнтуватися в умовах спілкування.

Комунікативно- мовленнєві вміння мають творчий характер, тобто потребують уміння швидко орієнтуватися в умовах спілкування, які ніколи не повторюються повністю, щоразу слід добирати потрібні мовні засоби, користуватися мовленнєвими навичками. Оволодіти такими мовленнєвими вміннями – означає вміти правильно добирати стиль мовлення, підкоряти форму мовного виразу завданням спілкування, вживати найефективніші мовні засоби, враховуючи необхідність екстралінгвістичних факторів (міміки, жестів, інтонації і т. п.).

Розвиток мовлення дитини слід починати з роботи над розширенням кола її уявлень, понять, з роботи над вихованням її пізнавальних інтересів. Процес накопичення цих уявлень і понять супроводжується тим, що дитина починає відчувати потребу в словах, якими можна назвати спостережувані нею предмети і явища, потребу в мовних засобах, якими можна найбільш адекватно ці явища і враження описати, осмислити для себе і розказати про них іншим.

Велике місце на уроках повинні займати вправи на опис і характеристику натуральних предметів, вправи в складанні розповідей за власними спостереженнями і враженнями. Основна увага учнів в процесі цієї роботи повинна бути зосереджено на питанні про те, як, якими словами, якими мовними засобами краще розказати про свої враження, як краще висловити своє ставлення до них. Необхідно, щоб діти розуміли, що в мові є безліч слів, які на перший погляд здаються аналогічними, насправді ж одне з них не завжди може замінити інше. Поняття «сміливий»: хоробрий, безстрашний, доблесний, мужній, відважний, рішучий, і потрібно уміти вибрати те або інше значення слова в контексті.

Не менше значення для висловлення змісту сприйнятого має також структура речення, послідовність слів, що забезпечує той або інший логічний наголос у фразі; таким же істотним є і питання про характер зв'язку однієї думки з іншою.

Щоб сформувати у дітей уявлення про способи орієнтування В обставинах і завданнях спілкування, треба створити на уроці навчальну ситуацію, яка б наближалася до природних умов спілкування. Учні, по­ставлені в обставини, однотипні з тими, що існують у житті, зможуть під час висловлювання мимоволі врахо­вувати сприймання того, до кого звертаються. Спосіб ви­кладу думки підказуватиметься їм конкретною обста­новкою.

Ситуація живого спілкування на уроці може виникну­ти лише тоді, коли вчитель і учні пройняті взаєморозу­мінням, радістю спільної праці. За таких умов виконан­ня вправи перестає бути для учня формальним завдан­ням. Діти діляться з учи­телем почуттями, враженнями. Обмінюючись думками, вчаться бачити навколишнє, відгукуватися на життя, включатися у нього.

Ефективним прийомом формування уявлення про Функції мовлення є зіставлення на одну й ту саму тему текстів художніх і наукових, розповідей, описів та міркувань. Порівнюючи висловлю­вання, у яких про те саме говориться по-різному, учні усвідомлюють, що тексти бувають різні у залежності від функції мовлення. Вони одержують орієнтири, як зна­ходити спосіб викладу думки, беручи до уваги обставини і мету спілкування.

Орієнтуючи учнів на певний спосіб викладу думки, учитель конкретизує мовленнєву ситуацію словесним роз'ясненням. Намагається викликати зриме уявлення про адресата мовлення. Словесне роз'яснення доповнюється ілюстра­тивно-текстовою або конкретно-дійовою (ігровою) опо­рою.