ЛЕКЦІЯ 5

ЛІТЕРАТУРА АНГЛІЇ. ДЖОН МІЛЬТОН

1.Д. Мільтон — поет і публіцист.

2.Поеми «Втрачений рай» і «Повернений рай», їх ідейнотематичний аналіз.

3.Трагедія «Самсон-борець».

1. Д. Мільтон — поет і публіцист

«С самой юности я посвящал себя занятиям литературой, и мой дух всегда был сильнее тела; я не предавался воинским занятиям, в которых любой рядовой человек принесёт больше пользы, чем я, но отдался таким делам, где мои старания могли быть более плодотворными», — так писав про себе Мільтон, коли йому виповнилось 46 років.

Джон Мільтон народився 9 грудня 1608 року у Лондоні.

З раннього дитинства він жив у колі інтелектуальних та художніх інтересів. Його батько, заможний нотаріус, людина енциклопедичних знань та різнобічних інтересів, талановитий музикант, зробив все можливе для духовного розвитку майбутнього поета. Він звільнив сина від турбот про матеріальне забезпечення, Мільтону було уже за тридцять років, коли він вперше став заробляти на існування.

Молодий Джон заслуговував на батьківську турботу. Він старанно навчався вдома і в школі. «Жадоба знань була у мене настільки великою, — розповідав він про себе, — що, починаючи із дванадцятирічного віку, я рідко коли закінчував за-

няття і йшов спати раніше, ніж наступала північ».

Домашні заняття перемежовувались відвідуванням кращої лондонської школи того часу при соборі святого Павла. У 16 років — звичний для цього вік — Мільтон став студентом Кембриджського університету. У Кембриджі взяв активну участь у боротьбі між студентами, які співчували парламенту (до них належав і Мільтон), і прихильниками феодально-аристократичної реакції, яких було дуже мало, але діяли вони надзвичайно завзято. Через політичне зіткнення із викладачем Мільтон був навіть тимчасово виключений з університету, що не завадило йому закінчити курс з відзнакою. Через 4 роки він уже бакалавр, а трьома роками пізніше — магістр мистецтв. Мав можливість залишитися при університеті, але для цього потрібно було отримати духовне звання, а цього не дуже хотілося, незважаючи на його щиру релігійність.

Приблизно у цей час батько юнака придбав неподалік від Лондона маєток Гортон.

Хоча із формальною освітою було покінчено, Мільтон продовжував навчатися. Він оселився у невеликому маєтку батька у Гортоні, куди усамітнився не лише через бажання віддатися наукам. Розпутність двору, свавілля знаті — все це було від-

81

разливим для молодого Мільтона. Він ховався від життєвої суєти у провінції, його життя було сповнене інтелектуальних інтересів, які пов’язували його із вузьким колом освічених людей, яких він зустрів тут.

Батько завжди підтримував літературні прагнення сина. Перші свої вірші Мільтон написав у 15 років. У Гортоні він створив поеми «Веселий» та «Замислений», п’єси-маски «Аркадія» та «Комус», елегію «Люсідас». Йому на той час було вже тридцять років, написане ним було відоме лише невеликому колу, але у його свідомості Мільтона народжувалися нові творчі задуми.

Протягом 1638—1639 років Мільтон здійснив подорож Італією. Через Париж та Ніццу він досяг омріяної землі та відвідав там Геную, Пізу, Флоренцію, Рим, Неаполь, Верону, Мілан. Заїхав до Женеви, на батьківщину Кальвіна, а вже звідти через Францію повернувся додому. Італійську мову він вивчив ще в юності, тому йому легко було спілкуватися з італійцями. Найвизначнішою для нього була зустріч із Галілеєм.

Уцей час в Англії назрівали революційні події. Мільтон взяв активну участь у революційній боротьбі, спочатку виступивши як публіцист. Згодом він став консультантом з питань міжнародної політики. Від важкої праці слабне зір Мільтона, проте він продовжував свою діяльність. 1660 року йому загрожувала смертельна кара, а контрибуція зробила його бідняком.

Окрім публіцистичних робіт, Мільтон був автором цілого ряду трактатів, зокрема у 1644 році написав трактат «Про виховання», що став важливою віхою у становленні гуманістичної педагогіки.

Останні 14 років життя письменника — приклад морального та духовного героїзму. У період революції він майже не звертався до поезії.

Утворчості Мільтона виділяли 4 періоди:

―Перший і другий періоди творчості (1620—1630). У цей час були написані ранні вірші — твори, яким не вистачало узагальнень, справжньої поетичної своєрідності, великої тематики. При цьому у них відчувався інтерес молодого автора до політичних подій.

―Третій період творчості охопив 1640—1660 роки. Це епоха бурхливої політичної боротьби. Мільтон виступив в основному як письменник-публіцист, який набув величезного політичного досвіду. Він писав трактати, статті та дослідження.

―Четвертий період творчості — 1660 — початок 1670 року. Були написані поеми «Втрачений рай», «Повернений рай» та драма «Самсон-борець».

Помер Дж. Мільтон 8 листопада 1674 року, у віці 66 років.

2. Поеми «Втрачений рай» і «Повернений рай», їх ідейно-тематичний аналіз

У53 роки Дж. Мільтон написав поему «Втрачений рай». Через три роки — «Повернений рай» і драму «Самсон-борець».

Ще у Кембриджі він мріяв створити епічну поему, яка прославила б англійський народ. Спочатку думав написати релігійний твір. Лише досвід 50—60 років допоміг йому створити поему, адже задум набув більш конкретного національного характеру.

Твір складався з 12 пісень і містив близько 11 тисяч віршів.

Поема стверджувала, що шлях страждання людства приводить до його прогресу.

Уцентрі — боротьба сатани, пропащих янголів проти Бога — небесного «авторитету».

82

Сатана змушений покинути небеса і оселитися у Пеклі, де дуже важко було дихати. Але він і непереможні янголи не зупинилися і готувалися продовжити боротьбу проти Бога. Сатана вирішив нанести свій удар на краще, що було створено Богом, — Рай Земний, у якому жили перші люди — Адам і Єва. Далі сюжет розгортався у відповідності із біблійною легендою.

Заслуга Мільтона полягала в тому, що він першим у світовій літературі висвітлив образ Сатани.

Стислі й стримані рядки Святого Письма поет наснажив вільним подихом живого життя з його яскравими барвами, чарівними звуками і рухами — від могутніх катаклізмів небесної битви янголів і сатанинського війська, створення землі і всесвітнього потопу до найніжніших дотиків і порухів у раю. Ця бароково-містеріальна насиченість динамікою рухів, звуків, кольорів, просторовими ефектами передалася й Гетевому «Фаусту».

Традиційні персонажі середньовічної містерії — Бог, Адам, Єва, диявол, янголи — набули у Мільтона нового звучання. Гріхопадіння перших людей він зобразив майже як акт прометеїзму. Єва й Адам одержимі прагненням до самостійного знання. Вища сутність людини, на відміну від нерозумної природи, могла виявитися лише у вільній волі (типова ренесансна думка), яка виражалася у вільному пізнанні світу. Ніщо не могло перешкоджати людині вільно пізнавати природу добра і зла (типова барокова думка). Так, Єва дійшла висновку, що сама її людська природа обумовила право зірвати заборонений плід з дерева пізнання. Ця жадоба пізнання, усвідомлення права на незалежне й вільне знання зробили Адама і Єву посередниками персонажів просвітницької літератури, і не в останню чергу — Фауста з твору Гете.

Мільтон ввів до матеріального плану свого твору ідею провіденціалізму — мотив, поширений в добу зміцнення ренесансних держав. У такому творі описувалася вирішальна історична подія минулого, яка приводила світ (суспільство) до сучасного його стану. Провіденціальний план поеми автор різко розвів вихідну точку подій як причину (гріхопадіння Адама і Єви) і точку зору поета-спостерігача як історичний наслідок. На відміну від «буденних пороків» у Дантовій поемі, гріхопадіння прабатьків визначало долю всього людства на землі.

Мільтона, як барокового мислителя, більше захоплювала проблема людського сумління і самоусвідомлення. Подібно до Данте, який з погляду гуманності визнав за грішниками у Пеклі право на пристрасті, Мільтон також виправдав Адама і Єву з вищої позиції. Це позиція барокового індивідуалізму, сутністю якого було право особистості утверджувати себе в самостійному мисленні і прийнятті рішення.

Тож зрозуміло, чому так нетрадиційно для містерій втілив Мільтон образ сатани. У цьому персонажі чимало рис ренесансного титанізму. Він викликав в пам’яті шекспірівських персонажів, які у своїх монологах висловлювали глибоку образу на долю, що стала на перешкоді їхнім прагненням, і готовність їх перебороти її рішучим і зухвалим вчинком. Залежність Сатани від Бога сковувала його вільну волю в той час, як він прагнув до самостійного рішення. Цим пояснювався його бунт, спрямований проти примусу й насильства над особистістю в будь-яких формах. Це бунт самовизначення — фактично вияв барокового індивідуалізму.

Ставши самотнім, Сатана прирік себе на трагічну самотність і на страждання самотньої душі. Йому не просто примиритися з думкою, що заради самоствердження він мусив підняти руку на красу, юність, щастя. Він не просто хотів зухвало зруйнувати світлу гармонію і безтурботний спокій перших людей у Раю. Просто він не міг змиритися з тим, що ця гармонія рабського самозасліплення і

83

спокій бездумної покори зводили людей до рівня неживої природи і зберігали вищу владу, джерело вічної нерівності. Сатана викликав у читача не тільки осуд, а й симпатію і співчуття. Таке розкриття образу Сатани було вельми далеким від матеріального канону.

Складність нерозв’язаної діалектики твору Мільтона полягала ось у чому. Поет схилявся до визнання вільної волі людини, що проявлялася у самостійно прийнятому рішенні на основі індивідуального мислення, і тут він виступав як послідовник Відродження. Однак як бароковий мислитель Мільтон схильний до визнання залежності всього сущого від незмінного і вічного світового порядку та вищої волі.

У поемі символом світового порядку, гармонії, непорушних законів Всесвіту був Бог. Він — творець, суть його творчості — краса. Бог втілив в поемі античний (і ренесансний) ідеал прекрасного і гармонійного фатуму. Проте Мільтон не в змозі примирити індивідуальну вільну волю і бароковий фатум. Це надало його творові барокової напруженості, трагедійності.

Поету належила пальма першості у розробці нового жанру — так званої барокової поеми.

Бароко рішуче вводило у літературу проблему моралі. Розкриваючи світ у стані бурхливого руху і становлення, мистецтво бароко розкривало в людині болісну внутрішню боротьбу, що розгорталася, як правило, між двома рівнозначними мотивами.

Домінантою поеми була колізія рівнозначних мотивів. Мільтон розкривав боротьбу мотивів у душі Адама і Єви. За своїм моральним змістом ці мотиви рівнозначні і характеризували вищу людську сутність: відданість і вдячність (у даному разі — Богові, який створив людину) та розум і кохання; проте вони приходили у трагічне зіткнення між собою.

Єва міркувала так: якщо Бог сотворив їх як живих людей, тобто виділив із неживої природи, то їхня людська сутність може виразитися лише у вільній волі. Вільна воля людини виражалася у вільному пізнанні світу. Ніщо не могло перешкоджати людині вільно пізнавати природу добра, зла. Так Єва дійшла висновку, що сама її людська природа обумовила право зірвати заборонений плід з дерева пізнання.

Далі подавалося складне мотивування вчинку Адама. Його спонукали розділити гріх Єви вірність і співчуття. Ці кращі людські почуття, разом із мисленням, також притаманні людській природі.

Мільтон намагався зняти трагедійність написанням другої (на жаль, незавершеної) частини поеми — «Повернений рай». Новим її героєм став Ісус Христос, а головним змістом — спроба Сатани спокусити Ісуса.

Спокуса гріхом — суттєвий бік містерії. Середньовічна людина саме так уявляла життя — як спокусу.

СатаніуційпоеміпротистоїтьІсус. Йогообразбувабстрактнимвтіленнямідеїпоета. Він — втілення розуму, що вже переміг, це готова ідеальна фігура. Інтерес поета до духовного світу людини, до суперечностей, що жили у ній та боролися, ще раз поступився місцем теологічній догматиці, яка виразніше проявилася у «Поверне-

ному раї», ніж у першій поемі.

Посилилась і класицистична тенденція. Порівняно з «Втраченим раєм» риси персонажів тепер уже різко розмежовані. Сатана, перш за все, — спокусник; Ісус — той, кого спокушали. Всі інші душевні якості підкорені цим двом найголовнішим.

Другорядні персонажі поеми лише намічені. Композиція поеми стиснута та обмежена, відсутні ліричні відступи, зберігалися лише те, що необхідне для розвитку основної лінії оповіді.

84