Ðîçä³ë 3

ПРАКТИЧНИЙ КУРС

3.1. ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

ЗАНЯТТЯ № 1

ВИСМІЮВАННЯ ПИХИ, МАРНОСЛАВСТВА ТА БЕЗПІДСТАВНИХ ПРЕТЕНЗІЙ НА АРИСТОКРАТИЗМ У КОМЕДІЇ МОЛЬЄРА «МІЩАНИН — ШЛЯХТИЧ»

План

1.Історія написання комедії-балету.

2.Характеристика образу пана Журдена.

3.Характеристика другорядних образів: графа Доранта, маркізи Дорімени, Клеонта, пані Журден. Ставлення автора до своїх героїв.

4.Своєрідність комедії, її художнє значення.

Завдання для підготовчого періоду

1.Визначте лексичне значення слів: «міщанин», «шляхтич».

2.Підберіть цитатний матеріал для характеристики героя.

3.Подумайте, в чому новаторство Мольєра-комедіографа доби класицизму.

4.Перегляньте твори І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» і М. Куліша «Мина Мазайло». Як в них продовжуються традиції Мольєра?

Література

1.Жованик Л. Основні проблеми й конфлікти п’єси Мольєра «Міщанин-шляхтич» 9 кл. // Зарубіжна література. — 2004. — № 45 (397). — С. 4—7.

2.Ніколенко О. Король комедії. Система уроків вивчення п’єси Ж. Б. Мольєра «Міща- нин-шляхтич» у культурологічному контексті // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2001. — № 5. — С. 8—19.

3.Шалагінов Б. Б. Жан-Батіст Мольєр // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2004. — № 2. — С. 31—34.

Інструктивно-методичні матеріали

У 1669 році король Людовік ХІV приймав у своїй резиденції у Версалі турецьких послів на чолі з Солиманом-Агою. Турків змусили довго чекати, а потім прийняли їх у галереї Нового Палацу, що була прибрана надзвичайно розкішно. Король сидів на Роні, а на вбранні короля було діамантів не менше, ніж на чотирнадцять мільйонів ліврів. Однак Солиман — Ага ніяк не виказав свого захоплення. У нього був такий вираз обличчя, начебто в Турції всі носять костюми з діаманта-

176

ми. Поведінка турецької делегації не сподобалась королю, і він наказав придворному композитору і драматургу написати п’єсу, яка б висміяла турків. Так був створений «Міщанин — шляхтич». Прем’єра вистави відбулася 14 жовтня 1670 року в Шамборі. Після закінчення п’єси жах охопив Мольєра: король не вимовив жодного слова. Мовчання короля всі відразу помітили, і всі почали картати п’єсу. Про це писав М.Булгаков у книзі «Життя пана де Мольєра».

16 жовтня у Пале — Роялі відбулася друга вистава комедії. І знову на ній був присутній король. Але його реакція вже була більш прихильною: король аплодував, встав зі свого місця і привітав Мольєра. Його слова були приблизно такими: «Я нічого не сказав вам після першої прем’єри, оскільки ще не встиг скласти своє враження. Однак тепер я скажу. Ваші актори грають пречудово. Але я бачу, що ви написали гарну п’єсу, і жодний з ваших попередніх творів не справляв на мене такого враження, як «Міщанин — шляхтич»».

Основною темою комедії є тема марнославства Пан Журден прагне потрапити у вище товариство, стати шляхетним дворянином. Для цього він і вчиться, наймає учителів, у всьому намагається бути схожим на дворян — і в одязі, і в звичках, і в манерах. Сміх викликає не сам процес навчання — у тому, що людина хоче здобути освіту, немає нічого смішного, — а ганебне плазування, лакейське приниження Журдена перед придворними званнями й титулами, кумедне домагання досягти аристократичного положення в суспільстві.

Бажання посісти вище місце у суспільстві — природне для людини, тож комічного ефекту у п’єсі не виникло б, якби автор не показав, у яке саме «пристойне товариство» хоче потрапити Журден.

Тому ідеєю комедії є викриття лицемірної моралі аристократії.

Разом із паном Журденом комічними образами стають граф Дорант і маркіза Дорімени. Автор критично зображує їх, оскільки вони живуть порожнім життям, весь час тільки розважаються, прагнуть нажитися за чужий рахунок і, хоча за інтелектуальним рівнем не розумніші за інших, пишаються своїми титулами, належністю до вищого товариства, придворних кіл.

Викриваючи плазування Журдена перед аристократією, автор викриває всю соціальну систему — від верхів до низів. Аристократи живуть за рахунок інших, міщани соромляться свого становища і прагнуть стати дворянами, кравці улеслюють клієнтів, щоб побільше вкрасти, вчителі дбають не про знання, а про гроші, а митці вважають, що «найщиріші оплески не нагодують шлунок».

Майстер комедії Мольєр поєднує соціальний аспект із любовною інтригою. Згідно із законами класицистичної комедії, негативним образам п’єси протистоять

образи позитивні: пані Журден— втілення здорового глузду, Клеонт— уособлення честі й гідності, слуги Ков’єль і Ніколь— втілення народного гумору, розуму, спритності й винахідливості. Уїхніхвисловахізауваженняхвиражаєтьсяйавторськапозиція.

Комедія «Міщанин — шляхтич» має велике виховне значення: людина повинна бути собою, виховувати в собі почуття гідності, вчитися, але ні перед ким не плазувати. Водночас автор утверджує право чесних і добрих людей на щастя.

Мольєр започаткував два види комедії — комедію характерів і комедію ситуацій. У «Міщанині — шляхтичі» поєднуються обидва жанрових різновиди. З одного боку, ми маємо тут яскраві типові характери (Журден — тип міщанина, втілення марнолюбства, плазування перед аристократією; Дорант — лицемірний і цинічний дворянин; пані Журден — тип розумної, але сварливої дружини; Ков’єль — розумний слуга; Клеонт — ідеал лицаря, для якого понад усе честь і кохання та ін.), а з іншого боку, тут безліч кумедних ситуацій, в які потрапляють герої.

177

Словникова робота

Буфонада — комедійна манера гри актора, в якій використовуються засоби надмірного комізму, окарикатурення персонажів, ситуацій; вистава, побудована в такій манері виконання.

Гумор — різновид комічного відображення смішного у життєвих явищах і людських характерах. Гумор не заперечує об’єкта висміювання і цим відрізняється від сатири, для якої характерне цілковите заперечення й різке висміяння зображуваного. Добродушний гумор піддає висміянню здебільшого часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини.

Іронія — один із засобів створення комічного, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображуваного. Це насмішка замаскована зовнішньою благопристойною формою.

Комедія — драматичний твір, у якому засобами гумору і сатири розвінчуються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи в людині.

Сарказм — їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті і гнівного презирства. Сарказм не має подвійного, часто прихованого дна. Як іронія, близько до якої він стоїть, виражається завжди прямо. Об’єктом сарказму виступають, як правило, речі небезпечні, різко негативні й аморальні.

Сатира — особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому висміянні негативного. У вузькому розумінні — твір викривального характеру. Сатира спрямована проти соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства, на відміну від гумору, вона має гострий непримиренний характер. Часто об’єктом сатири є антиподи загальнолюдської моралі, пристосуванці, лицеміри, ренегати і зрадники, які не відповідають естетичному ідеалові.

Фарс — вид народного театру та літератури західноєвропейських країн, передусім Франції. Відзначався комічною, нерідко сатиричною спрямованістю, реалістичною конкретністю, вільнодумством. Образи — маски фарсу позбавлені індивідуального начала, вони були першою спробою створення соціальних типів.

ЗАНЯТТЯ № 2

ДАНІЕЛЬ ДЕФО «РОБІНЗОН КРУЗО». УСЛАВЛЕННЯ ЕНЕРГІЇ І ЗАПОВЗЯТЛИВОСТІ ЛЮДИНИ В УМОВАХ ЧУЖОГО ЕКЗОТИЧНОГО СЕРЕДОВИЩА

ПЛАН

1.Історія написання твору.

2.Жанрова своєрідність твору.

3.Просвітницька концепція людини і образ Робінзона Крузо.

4.Тема праці і її втілення в романі.

5.Поняття «робінзонади».

178

Завдання для підготовчого періоду

1.Простежте етапи розвитку людства, які пережив Робінзон Крузо на безлюдному острові.

2.Підберіть матеріал, який ліг в основу створення твору.

3.Підберіть цитатний матеріал для характеристики героїв.

4.Складіть логічні схеми, кросворди …

Література

1.Аникст А. Д. Дефо — М., 1957.

2.Даніель Дефо. «Пригоди Робінзона Крузо». — К., 1989.

3.Сніжко А. Батько Робінзонади // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 2003. — № 1. — С. 12—16.

4.Урнов Д. Робинзон и Гулливер. — М., 1973.

Інструктивно-методичні матеріали

Найбільшої слави Даніелю Дефо приніс роман «Робінзон Крузо».

На думку дослідників творчості письменника, безпосереднім поштовхом до написання роману став епізод із корабельного щоденника капітана Вудса Роджерса, опублікованого під назвою «Подорож навколо світу від ХVІІ 08 до ХVІІІІ року». Згодом за матеріалами цього щоденника відомий журналіст Стіль надрукував статтю про пригоди шотландського матроса, який, як вважають, певною мірою був прототипом Робінзона Крузо.

Існує припущення, що у готелі «Ландогер Трау» відбулася зустріч Д. Дефо з Олександром Селькірком — штурманом судна «П’ять портів», який за непокірність капітану був висаджений на незаселений острів Хуан — Фернандес поблизу берегів Чилі. Там він прожив 4 роки.

Д. Дефо переніс місце перебування свого героя до басейну Атлантичного океану, а час дії відніс приблизно на 50 років у минуле, тим самим збільшивши термін перебування свого героя на безлюдному острові у 7 разів.

Віддаючи данину тогочасній літературі, письменник дав таку назву твору, що була співзвучна його фабулі: «Життя й надзвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, що прожив 28 років у цілковитій самотності на безлюдному острові поблизу американського узбережжя, неподалік від гирла великої річки Оріноко, опинившись на березі після аварії корабля, під час якої загинув весь екіпаж, крім нього, з додатком розповіді про не менш дивовижний спосіб, яким його врешті— решт визволили пірати. Писано ним самим.».

Характерні риси просвітницького роману «Робінзон Крузо»

•утвердження думки, що розум та праця — головні рушійні сили прогресу людства.

•правдоподібність твору надала реальна історія, покладена в основу сюжету.

•достовірність оповіді сприяла форма щоденника.

•введення оповіді від першої особи, від імені самого героя, давала змогу авторові показати світ очима звичайної людини і водночас розкрити її характер, почуття, моральні якості.

•образ Робінзона Крузо поданий у розвитку.

179

•у центрі уваги не тільки екзотика безлюдного острова й захоплюючі пригоди, скільки людина, її переживання, почуття, коли вона залишалася сам на сам з природою.

•Робінзон — дієва й активна людина, справжній син свого часу, він шукає різних засобів виявлення власних здібностей та практицизму.

•Робінзон — новий герой. Це не видатна чи виняткова особистість, не історичний діяч, не міфічний образ, а звичайна людина, наділена душею і розумом. Автор оспівує активність простої людини у перетворенні довколишньої дійсності.

•Образ головного героя має велике виховне значення;

•Екстремальна ситуація стає критерієм визначення не тільки фізичної сили, а передусім людських якостей героя.

•Художнє досягнення роману — рішення письменника змусити свого героя аналізувати не тільки те, що він бачить довкола, а й те, що відбувається у його душі.

•Природа для Робінзона — мудрий учитель і провідник у його діяльності. Вона — чудовий об’єкт для перетворення, для виявлення можливостей і здібностей людини. В англійській духовній культурі ХУІІІ століття значну роль відігравало вчення Дж. Локка, який проголосив пріоритет досвіду у розумовій діяльності. Досвід перевіряє правильність розумових припущень, сприяє пізнанню істини. А людина набуває досвіду з допомогою своїх почуттів. Ці думки філософа знайшли художнє втілення в романі Дефо.

•Природа дала поштовх для розвитку моральних якостей героя. Завдячуючи її постійному впливові, Робінзона неначе минають соціальні проблеми, інтриги й конфлікти. Йому не потрібно бути лицемірним, жадібним, брехливим. Перебування на лоні природи й у злагоді з нею викликало до життя тільки найкращі риси натури — щирість, працьовитість і здатність бути природним.

•Особливість роману — поєднання конкретики з широкими соціальними й моральними узагальненнями (Робінзон і людожери; Робінзон і П’ятниця — це у розумінні просвітителів ніби змодельована в мініатюрі соціальна історія людства).

•Головна ідея твору — уславлення активності, трудової енергії, розуму й високих моральних якостей людини, які допомагають їй опановувати світ, а також утвердження великого значення природи для духовного розвитку людства.

•«Робінзон Крузо» — зразок реалістичного роману епохи Просвітництва. Сюжет «Робінзон Крузо» був зумовлений насамперед інтересом англійського

суспільства до географічних відкриттів та мандрівок.

Новою у тогочасній літературі ця тема не була. Ще до Д. Дефо з’являлися твори, у яких розповідалося про долю нещасних мандрівників, закинутих до нецивілізованого світу. 1674 року в Англії опублікували переклад книги арабського письменника ХІІ століття Ібн Туфайля про пригоди Хаджі Бен Йокдане, який досяг великої мудрості, живучи на острові зовсім самотньо.

Після появи роману Дефо літературознавча наука збагатилася новим понят-

тям — «робінзонада», що означає традиційний у літературі сюжет, побудований на зображенні життя й випробувань персонажа, що потрапив в екстремальні умови, з певних причин був позбавлений людського товариства.

Роман-робінзонада — прикметна риса літератури не лише ХУІІІ століття, а й наступних етапів у розвитку світової літератури. Зразками романів — робінзонад є наступні твори: «Острів Фельзенбург» Й. Шнабеля (ХVІІ 51), «Новий Робінзон» Й. Кампе (ХVІІ 79), «Швейцарський Робінзон» Вісса (ХVІІІ 12—ХVІІІ 27), «Відлюдник Тихого океану» Псі шарі (ХVІІІ 24), «Мауглі» Кіплінга (ХVІІІ 94—ХVІІІ 95), «Російський Робінзон» С.Турбіна (ХVІІІ 79).

180