Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія_зарубіжної_літератури_17-18_ст..pdf
Скачиваний:
206
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
3.46 Mб
Скачать

толицьких монархій почали забороняти діяльність єзуїтів, аж поки рішенням папи Климента ХІV орден не був розпущений зовсім (ХVІІ 73).

Поблажливіше Вольтер ставився до янсеністів, до яких належить у повісті вчений в’язень Гордон. Іронічно звучало те, що саме у в’язниці, подалі від наукових осередків цивілізації, під керівництвом опального єретика, гурон здобув свої ґрунтовні знання про світ. Співчутливо згадували Вольтер і про гугенотів. Луї ХІV, розірвавши «Нантський едикт», прирік на вигнання тисячі працьовитих і розумних людей, «силу-силенну рук, які могли б служити йому». Оскільки на переконання письменника, природний розум мав перемогти, наприкінці твору янсеніст Гордон «відмовився від своїх суворих переконань і став справжньою людиною».

Повість закінчилася трагічно для її героїв. Маленька людина виявилася цілком беззахисною перед свавіллям можновладців. Всі її «природні почуття» — доброчесність, сердечність, віра в справедливість — безжально розтоптані державною машиною.

Позиція англійських моралістів — Шефтсбері, Річардсона, Дефо та інших — не витримала перевірки сарказмом Вольтера.

ЗАНЯТТЯ № 6

РОМАН СПОВІДЬ ДЕНІ ДІДРО «ЧЕРНИЦЯ» РОЗКРИТТЯ ЗЛОЧИНУ ЦЕРКВИ

План

1.Жанрова специфіка твору, його ідейно-тематичний аналіз.

2.Три плани роману.

3.Місце головної героїні Сюзанни Сімонен в сім’ї і в суспільстві.

4.Затхлий монастирський світ і його представники.

Завдання для підготовчого періоду

1.Подумайте і розкрийте поняття «природної людини» на прикладі головної героїні роману.

2.Чи можемо ми сказати, що автор застосовав прийом — судити сучасну йому систему (цивілізацію) судом наївної людини? Доведіть свою думку.

Література

1.Акимова А. А. Дидро. — М., 1963.

2.Андреев Л., Козлова Н. История французской литературы. — М., 1987.

3.Барская Т. Дени Дидро. — Л.-М., 1962.

4.Длугач Т. Б. Дени Дидро. — М., 1975.

5.Жирмунский В. М. История западноевропейской литературы. — Л., 1981.

6.История зарубежной литературы ХVІІІ века / Под ред. З. И. Плавскина. — М., 1991.

7.Штейн А. Л., Черневич М. Н., Яхонтова М .А. История французской литературы. —

М., 1988.

189

Інструктивно-методичні матеріали

Дені Дідро оцінював людину з точки зору певного духовного еталону. Основа еталонної людини — моральний розум. Образ такої людини він створив у романі «Черниця» (ХVІІ 60). Це драматично напружена історія життя в монастирях молодої дівчини Сюзанни Сімонен, яка була запроторена туди проти власної волі батьками, що соромилися її як позашлюбної дитини.

Черниця Сюзанна протистояла середовищу, прагла не сваритися з ним, відстояти свою індивідуальність.

Монастир у зображенні Дідро в мініатюрній формі представляв всі вади суспільства: нерозум, аморальність, розпусту й збочення, лицемірство. Все через те, що в монастирі чинилася насильство над природною людською сутністю. Людина народжувалася, щоб жити у суспільстві, чинити за своїм покликанням, розвивати, а не пригнічувати свій розум, щоб насолоджуватися життям плоті, а не пригнічувати її, — вважає Дідро.

Письменник наділив Сюзанну високими природними якостями. Природа надала людині вищі властивості, які спроможні були витримати будь-яке насильство з боку суспільства. Сюжет будувався так, щоб продемонструвати ці вищі духовні якості: природний розум, природна моральність, а також природне право. У романі «Черниця» (ХVІІ 60) вся увага автора була зосереджена на образі головної героїні, Сюзанни Сімонен. У цьому творі перетинулися три плани, що допомаг письменникові виявити сутність людської природи.

Це план суспільний, який визначав місце головної героїні у сім’ї та суспільстві: незаконна донька та нелюба сестра, вона піддалася переслідуванням сім’ї і стала істотою знедоленою в очах суспільства. Зміст роману полягав в опорі Сюзанни членам своєї сім’ї та суспільству, які прагнуть її ізолювати. Другий план — це план релігійний: монастир став основним місцем, де відбувалися події роману. Третій план — план природи з її законами. Через співвіднесеність з природою проявилися невідповідність та нерозумність законів соціальних та релігійних.

Повість мала відкритий фінал. Хоча Сюзанни втекла з монастиря, вона опинилася в аналогічному середовищі — соціальному.

ЗАНЯТТЯ № 7

СУМНА ІСТОРІЯ ЖИТТЄВИХ ПРИГОД ФІГАРО У КОМЕДІЇ БОМАРШЕ «СЕВІЛЬСЬКИЙ ЦИРЮЛЬНИК»

План

1.Причини звернення Бомарше до іспанських тем

2.Комедія «Севільський цирюльник». Назва, тема, композиція

3.Образ Фігаро — втілення французького національного характеру

4.Граф Альмавіва та Розина

5.Бартоло, його характеристика

6.Інші герої комедії. Ставлення до них автора.

190

Завдання для підготовчого періоду

1.Підібрати і виписати цитатний матеріал для характеристики героїв.

2.Знайти в тексті дотепні вислови.

3.Скласти логічні схеми, кросворди, ребуси, тести тощо.

Література

1.Библиотека всемирной литературы. Бомарше. Комедии. — М., 1970.

2.История французской литературы. — Т. 1.

3.Назарець В. М. «Яка все ж таки у мене дивна доля!». Творчий шлях Бомарше: зигзаги

удачі. // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2004. —

2. — С. 47—50.

4.Писатели Франции. — М., 1964.

Інструктивно-методичні матеріали

Бомарше підсилив соціальні аспекти «високої комедії» Мольєра і отстояв право «викривати у своїх драматичних творах» всі соціальні стани. Сенс мистецтва драматург розумів в просвітницькому дусі як «повчання через розважання». Найвища мета — «домогтися щастя силами розуму».

Бомарше — майстер драматичної інтриги.

Автор розвітив претензії вищого класу на всебічне панування в суспільстві напередодні революції ХVІІ 89 року.

У передмові до першого драматичного твору «Євгенія» було вміщено «Нарис про серйозний драматичний жанр». Письменник утверджував думку, що, на противагу комедії у її чистому вигляді (лише розважали і не справляла глибокого впливу, не здатна була викликати серйозних роздумів), запропонував новий жанр — драму — зобразив життя таким, яким воно було насправді: близьким, зрозумілим, знайомим сучасникам.

Т

Р «Севільський цирюльник» (ХVІІ 72 — перший варіант); ХVІІ 73 — заверш.

И

Л «Одруження Фігаро» (ХVІІ 84, 27 квітня);

О

Г «Злочинна мати, або Другий Тартюф» (ХVІІ 92 — прем’єра).

І

Я

ПРОБЛЕМАТИКА

місце людини в суспільстві;

проблема честі і відданості кохання, надія, лікарювання;

соціальна нерівність;

мистецтво у тогочасному суспільстві. («…республика литераторов — это ре-

спублика волков, всегда готовых перегрызть друг другу горло…»);

втручання людини в особисте життя іншої людини («… если занять людей их собственным делом, то в чужие дела они уже не сунут носа»);

191

влада грошей у суспільстві;

проблема справедливості, життєвої правди («Справедливость! Это вы между собой, холопы,толкуете о справедливости! А я — вашхозяин, следовательно я всегда прав!»);

безправ’я простого народу;

свавілля представників пануючої верхівки;

«право сильного»;

сенс життя, оптимізм, радість життя, насолода від кожної прожитої хвилини.

ЗАНЯТТЯ № 8

«ЕМІЛІЯ ГАЛОТТІ» Г. Е. ЛЕССІНГА ПРОТЕСТ

ПРОТИ НАСИЛЛЯ ЛЮДИНИ НАД ЛЮДИНОЮ, ПРОТИ ТИРАНІЇ ЖОРСТОКИХ КНЯЗІВ

План

1.Лессінг — відомий німецький теоретик і драматург доби Просвітництва. Нові теорії драматурга.

2.«Емілія Галотті» — ілюстрація нових теоретичних положень Лессінга.

3.Сюжетна основа трагедії. Тема, ідея, проблематика твору.

4.Причини трагедії Емілії Галотті.

5.Характеристика інших образів трагедії: Одоардо, граф Аппіані, принц Марінеллі, графиня Орсіна.

6.Значення драматургії Лессінга в розвитку німецької літератури ХVІІІ ст.

Завдання для підготовчого періоду

1.Складіть цитатну таблицю для характеристики образів.

2.Подумайте, у чому полягає трагедія Емілії Галотті.

Література

Коган П. С. Нариси з історії західноєвропейської літератури. — Т. 1, Харків. — 1935.

Інструктивно-методичні матеріали

Історія створення трагедії «Емілія Галотті»

Трагедія «Емілія Галотті» опублікована в ХVІІ 72 р. у збірці трагедій Лессінга; поставлена на сцені вперше в Брауншвейзі 13 березня того ж року. Драматург працював над твором п’ятнадцять років: перший задум її відноситься до ХVІІ 57 р. Спочатку Лессінг збирався написати трагедію «Віргінія» — на сюжет про римську Віргінію. Зберігся начерк першої сцени цієї трагедії. Однак незабаром відмовився від опрацювання далекого від його часу античного сюжету, вирішивши перенести дію з давнього Риму до сучасної йому епохи.

192

Російською мовою трагедія була перекладена вперше Н. М. Карамзіним у ХVІІ 88 р.

Дія драми, в основу якої покладено римську легенду про Аппія та Віргінію, відбувала при одному з італійських дворів. Лессінг поставив перед собою завдання виявити в сучасних обставинах шляхетний лад античної трагедії, не обмежуючися соціальним протестом, настільки характерним для «міщанської трагедії».

П’єса «Емілія Галотті», де дуже багато монологів присвячено критиці абсолютизму, давала привід поговорити про насильство держави над особистістю, у трагедії автор засуджує соціальну сваволю.

У«драмі», як стала ключовим добутком творчості драматурга, відбулася еволюція Лессінга-драматурга. Поєднані античній основи фабули, італійського контексту подій і досвіду німецького громадського життя в сюжеті п’єси.

У«Емілії Галотті» Лессінг скористався розповіддю давньоримського історика Тіта Лівія про римлянку Віргінію. Патрицій Аппій Клавдій, розповідав Лівій, домагався любові плебейки Віргінії. Не маючи можливості вирвати дочку з рук патриція, батько заколов її на очах народу, надавши перевагу для неї смерті стану наложниці. Його вчинок з’явився поштовхом до повстання плебеїв: влада патриціїв була знищена, і Аппій Клавдій покінчив із собою у в’язниці, куди він був посаджений народом, який переміг.

На сюжет Віргінії було написано кілька трагедій ще до Лессінга. Але він підійшов до розповіді Лівія інакше, ніж його попередники.

Вчинок Емілії й Одоардо, що надали перевагу смерті перед насильством і несправедливістю, символізував в очах Лессінга мужність кращих людей «третього стану», їхню здатність до опору сваволі князів і знаті.

Цензурні умови змусили драматурга перенести дію «Емілії Галотті» з Німеччини до Італії, що у XVIII ст., подібно до батьківщини Лессінга, задихалася під владою безлічі дрібних тиранів.

Автор стверджував в «Емілії Галотті» демократичну ідею про те, що піднесені, героїчні почуття приховані у грудях кожної звичайної, простої людини, і потрібні лише відповідні обставини, щоб вони спалахнули яскравим полум’ям. Одоардо Галотті й Емілія, звичайна бюргерська дівчина, не позбавлена слабкостей, стають у хвилину фатального іспиту героями.

Фабула трагедії. Принц гвастальский обрав черговою жертвою свого невтримного сластолюбства красуню Емілію Галотті. Але вона — дочка гордого полковника Одоардо Галотті, який нехтував двір і князівські почесті: залякати, підкупити його було неможливо. До того ж Емілія повинна стати дружиною настільки ж гордого і шляхетного графа Аппіані. Перешкоди, здавалося б, нездоланні.

Але для можновладного князя перешкод не існувало. За порадою Марінеллі принц свідомо пішов на підступне лиходійство. Наймані убивці нападають на карету графа Аппіані, у якій він віз до вінця свою наречену. Графа убито, Емілію ж доставлена до заміського палацу принца під приводом надання їй першої допомоги. Почувши про те, що трапилося, Одоардо Галотті поспішає до палацу принца, щоб негайно відвезти свою дочку з гнізда князівської розпусти, і там він з жахом довідався з вуст залишеної коханки принца, графині Орсіни, про справжнє підґрунтя кривавого злочину. Одоардо вимагав, щоб йому негайно ж повернули дочку. Але принц сказав йому, що не може відпустити Емілію, тому що слідство ще не закінчене. Подібно до батька Віргінії, Одоардо Галотті заколов, свою дочку, за її прохання щоб її не примусили, не спокусили стати фавориткою принца.

193

Жанр твору Деякі критики називали твір Г. Е. Лессінга «Емілія Галотті» драмою, але, за визначенням самого автора, це трагедія у п’яти діях.

Трагедія — це зображення непримиренних життєвих конфліктів, що приховують у собі катастрофічні наслідки.

У трагедії Лессінга «Емілія Галотті» таким непримиренним конфліктом став со- ціально-політичний — між людьми правлячої верхівки та їхніми підданими, досить заможними, але високоморальними людьми.

Тема твору: зображення життя Італії XVIII ст., яка, як і Німеччина того часу, страждала від влади дрібних тиранів.

Ідея твору: засудження княжого деспотизму, феодальної сваволі; возвеличення героїзму, високої моральності, великої громадянської мужності та честі.

Проблематика:

1)соціально-політичні проблеми;

2)феодальної сваволі;

3)морально-етичні проблеми;

4)проблема жіночої долі;

5)проблема свободи вибору;

6)проблема вірності (коханню, слову);

7)проблема моральності;

8)проблема підлабузництва;

9)проблема кохання;

10)проблема віри та ін.

Конфлікт. В основі трагедії лежав соціально-політичний конфлікт, який мав широкий суспільний характер.

Композиція твору.

Зав’язка. Зустріч принца з Емілією Галотті.

Розвиток подій. Принц постійно думав про те, як заволодіти Емілією і зробити її своєю фавориткою. Йому допомагав у розв’язанні цього питання його камергер. Родина Галотті готувалися до весілля Емілії і графа Аппіані.

Кульмінація. Напад на карету, в якій знаходилися граф Аппіані та Емілія Галотті, які повинні були одружитися з хвилину на хвилину. Вбивство графа Аппіані і викрадення Емілії.

Розв’язка. Одоардо, батько Емілії, вбивав свою доньку, щоб вона не стала фавориткою принца.

Образи твору.

Основними образами були Емілія Галотті, принц Хетторе Гонзага, камергер принца Марінеллі, батько Емілії — Одоардо.

Емілія Галотті.

Героїня Лессінга з’явилася на сцені як звичайна дівчина. Вона набожна, скромна і сором’язлива, дуже гарна. Ось як сказав про неї художник Конті: «...Величайшим счастьем моей жизни было то, что Эмилия Галотти позировала мне. Эта голова, это лицо, этот лоб, глаза, нос, рот, подбородок, шея, грудь, стан, все ее сложение стали для меня с тех пор единственным предметом изучения женской красоты...»

(Лессинг Г. Э. Драмы. Басни в прозе. — М., Художественная литература, 1972,

с. 214).

А ось як сказав принц Гонзаго: «Любая цена за тебя будет еще слишком низкой...

О, дивное создание искусства, неужели я действительно обладаю тобой? Кому бы ты ни принадлежала, ты — еще более дивное творение природы!.. Все, что вы хотите за нее, добрая мать! Все, что хочешь и ты, старый ворчун! Только требуйте! Только

194

требуйте! Лучше всего было бы купить тебя, волшебница, у тебя же самой!.. Эти глаза, полные прелести и скромности! Эти уста! А когда они открываются, чтобы говорить!.. А когда они улыбаются! О, эти уста!., (там же, с. 216—2 ХVІІ.), «Ни комплиментами, ни клятвами не мог я вырвать у нее хотя бы слово. Немая и дрожащая, с опущенной головой стояла она, словно преступница, что слушает свой смертный приговор. И меня заразил ее страх, я задрожал и кончил тем, что просил о прощении. Я едва осмелюсь снова заговорить с ней» (там же, с. 242).

Це говорив про те, що Емілія Галотті не вихвалялась своєю красою, вона проста і непідкупна, сильна, але в той же час і слабка.

Емілія, з точки зору Лессінга, було ідеальним трагічним образом тому, що вона без вини винувата, її трагічна вина в тому, що мимоволі піддалася чарам придворного життя. На придворному балу на неї звернув увагу сам принц Гонзаго. Емілія теж відчула потяг до нього, але вона наречена графа Аппіані і хотіла зберегти йому вірність. Привезена до князівського палацу, вона внутрішньо переродилася. Усі сили її незіпсованої натури повстали проти насилля. Однак, боячись як-небудь проявити слабкість і піддатися залицянням принца, Емілія попросила батька допомогти їй розв’язати цей конфлікт духу і плоті.

Звичайність Емілії мала принциповий характер. Вона служили тому, щоб демократична публіка прониклася довірою до неї, побачила в ній людину свого середовища, свого психічного складу.

Принц Хетторе Гонзаго.

В особі принца Лессінг з малював узагальнений образ боязливого, жорстокого і сластолюбного німецького деспота своєї епохи. Двір абсолютного монарха XVIII ст. показаний як гніздо розпусти, таємних і явних злочинів, придворного догідництва, де в жертвупримхиінасолодамприносятьсялюдськіправа, нестаткиісамежиттяпідданих.

Кращі люди (Одоардо, граф Аппіані) намагалися триматися подалі від двору. «Емілія Галотті» — перша драма революційного німецького театру, у якій Лессінг відкрито поклав провину за здійснений злочин на самий політичний режим абсолютизму XVIII століття, а не на окремих злочинців, що випадково потрапили на престол. Як художник-реаліст, він не наслідував шаблону класицистів, що зображували «дурних монархів» виплодками пекла, які упивалися картинністю зла. Його принц сам по собі — людина звичайна, навіть не позбавлена деяких привабливих рис. Він був щедрим, любив мистецтво, просто спілкування з художниками, цінував в людях чесність і незалежність, з повагою відзивався про старого Галотті і графа Аппіані, хоча і знав, що вони йому «не друзі». Любить при нагоді поговорити про «чисту любов» і чесноти. І нарешті, здатний був на каяття: загибель Емілії Галотті призвела його до жаху, і він «навіки» вигнав свого дурного порадника.

На відміну від французьких драматургів епохи класицизму і Вольтера, що теж вивели галерею монархів — тиранів і деспотів, Лессінг покладав відповідальність за злочини самодержавної влади не на «злу волю» і особисті недоліки окремих її представників, а на самий політичний режим абсолютизму, при якому вищим законом держави є примха монарха. Його принц — не ходульний лиходій, але звичайна, рядова людина, розбещена владою, вихованням, політичним догідництвом придворних, думаючий тільки про задоволення своїх примх.

Не будь Гонзаго принцем, чи навряд він став би злочинцем. Але він принц, він вірив, що будь-яка його примха рівнозначна вищому закону, що піддягала виконанню. І ця необмежена влада перетворила його в чудовисько. Його слабості переросли у вади, у непідсудні злодіяння. Майже з такою ж художньою, реалістичною переконливістю Лессінгом виписані інші дійові особи трагедії.

195