13. Галицько-Волинське князівство в кінці хіі – першій половині хіv ст.

Наприкінці ХІІ ст. в українських землях зложилася нова політична сила на Заході яка продовжила самостійне державне життя українського народу, ще більш як на століття.Найсильнішими серед південно-західних князівств були Галицьке й Волинське.Галицьке князівство після Любецького з’їзду (1097) раніше інших князівств відокремилося від Києва. Найбільшої могутності воно досягло за князювання Володимира Ярослава Осмомисла- мудрого, чесного, шановного в усіх землях князя.Волинське князівство відокремилося від Києва в середині ХІІ ст.. Його очолював волинський князь, внук Володимира Мономаха – Мстислав Ізяславич.Між Галицьким і Волинським князівствами розвивались економічні зв’язки, вони спільно вели боротьбу проти зазіхань польських і угорських феодалів на землі цих князівств. Все це створювало об’єктивні передмови для об’єднання в єдине князівство.С.Томашівський назвав Галицько-Волинське князівство “першою українською державою”. Роман припинивши князівські міжусобиці, планував консолідувати сили для боротьби з зовнішніми ворогами, зупинити роздробленість князівства, обирати київського князя шістьма найбільшими князями.Але плани Романа не здійснились. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу польського містечка Завихоста під час сутички з поляками. Після смерті князя Романа і в зв’язку з тим, що його сини не могли успадкувати владу (старшому Данилові було 3 роки, а Василькові – один рік) розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл, численних усобиць й феодальних війн. Галицькі бояри намагалися не допустити зміцнення великокнязівської влади. Вони дійшли до безпрецедентного порушення норм феодального права – оголосивши князем боярина. В усобиці втручались інші руські князі, які прагнули підкорити Галицько-Волинські землі своїй владі, а також сусідні держави – Угорщина та Польща. Галицька земля не раз переходила з рук в руки. Необхідно зазначити, що важливою подією цього періоду, тимчасового розпаду єдиної держави, було те, що мати малолітніх дітей Данила і Василька, княгиня Анна з надзвичайною енергією боролася за збереження синівських прав, укладала союзи, виступала проти галицьких бояр, рятувала синів. Велике значення у боротьбі за батьківський стіл мала непохитна відданість волинського боярства княжатам. З їх допомогою Романовичі міцно затвердилися у волинській землі, що давало їм велику силу в боротьбі за Галичину з угорським королем і ворожим галицьким боярством. Спираючись на підтримку середніх та дрібних бояр і городян Данило Романович зумів припинити усобиці і поновити єдність Галицько-Волинського князівства. У 1238 році він змістив з галицького престолу князя Ростислава. Відновивши єдність князівства князь веде активну боротьбу за втрачені позиції. Руські війська під проводом Данила у 1238 р. розгромили тевтонських лицарів які захопили північно-волинське місто Дорогочин. У 1240 р. князь поширює свій вплив на Київ, у якому сам жити не став, а поставив там свою “ засаду ” на чолі з воєводою Дмитром. Таким чином, у першій половині ХІІІ ст.. Галицько-Волинське князівство успішно відбило напади Угорщини, Польщі, німецьких лицарів, що дало змогу князю присвятити увагу внутрішнім справам. Данило Романови повів жорстоку боротьбу проти боярства, яке виступало проти нього. Відчуваючи реальність постійної загрози із Сходу і Заходу, спішно будує низку нових міст-замків, населення яких разом із служилим боярством стало підпорою князя. У Галицько-Волинських землях розвивалося сільське господарство, високого розвитку досягали ремесла – залізоробне, ювелірне, гончарне та інш. Порівняно широкий розвиток набула внутрішня і зовнішня торгівля.

Галицько-Волинське князівство було однією із важливих ланок загальноєвропейської торговельної системи. Реформаторська діяльність Данила на подальше зміцнення князівства була перервана татаро-монгольською навалою, яка завдала князівству значних руйнувань. Незважаючи на руйнування воно залишалося найміцнішим серед усіх південно-західних князівств. Князь Данило кілька років не визнавав влади хана, але у 1246 р. змушений був їхати до Золотої Орди, щоб одержати ярлик на управління землями.Формально визнавши владу хана Данило намагався виграти час і не відмовився від боротьби з Ордою. Князь збирає сили, укріпляє старі міста та зводить нові фортеці, реорганізує військо.В той же час зміцнюючи своє князівство, Данило Галицький веде активну зовнішньополітичну діяльність по створенню антиординської коаліції. Він примирюється з Польщею, Угорщиною, Литвою, укладає союз з Владимирським князем Андрієм Ярославичем та деякими іншими руськими князями.Римський папа Інокентій ІV також пообіцяв Данилові реальну допомогу та королівський вінець з умовою, що буде укладена унія православної церкви з католицького під егідою папи. Щоб дістати допомогу для виступу проти орди князь погоджується на ці умови і в 1253 р. він був коронований як Галицько-Волинський король. Але не діставши допомоги від папи Данило розриває угоду з Ватиканом і вступає у відкриту боротьбу із Золотою Ордою. Отримавши у 1254–1255 рр. перемогу над ордою яку очолював воєвода Куремси і визволивши від кочівників частину своїх земель, князь у 1258 році зазнав поразки від золотоординського війська і змушений був надати наказ про знищення значної частини міст-укріплень (Володимира, Луцька, Львова, Данилова та інш.).Незважаючи на те, що Данило Романович визнав владу Золотої Орди залежність його князівства від неї була меншою ніж інших руських земель.Главою держави залишався великий князь, якому належала верховна влада. Він міг приймати законодавчі акти, очолював військо, забирав податки, вести зовнішньополітичні зносини з іншими державами. У князівство майже не навідувалися ханські баскаки, тут не проводилися тотальні переписи населення з метою обкладення даниною.У 1264 році галицько-волинський князь помер. Наприкінці ХІІІ – початку ХІV ст. внаслідок посилення феодальних усобиць і татарської навали єдність і могутність Галицько-Волинського князівства поступово послаблюється. На його землі все більше починають зазіхати польські, литовські та угорські феодали.Останнім галицько-волинським князем був Юрій Болеслав (1325–1340). Після його смерті самостійне Галицько-Волинське князівство перестає існувати. Галицько-Волинське князівство, як спадкоємець Київської Русі, має велике значення в історії українського народу. Воно зберегло від завоювань та асиміляції південну та західну гілку східного слов’янства, сприяло їхній консолідації та усвідомлення власної самобутності.Воно охоплювало до 0,9 української території, відкрило широкий шлях західноєвропейським культурним впливам на Україну зберігаючи кращі традиції української культури, а також продовжило на 100 років традиції державності Київської Русі.На думу відомого українського дослідника М.Брайчевського “... було це не Галицько-Волинським князівством, як здебільшого узвичаєно вважати в історіографії. Таку назву можна вживати щодо досягнутого Романом Мстиславовичем об’єднання Галичини і Волині. Воно проіснувало якихось 5–6 років і являло собою стадію більш претензійного задуму, не реалізованого через смерть князя. Данилові пощастило здійснити те, чого не встиг довершити його батько” За його словами, держава Данила виходила за рамки пересічного уділу і становила на багато масштабніше і значне утворення. Таким чином, її можна вважати загальноукраїнською державою.