- •2. Мезоліт на території сучасної України
- •3. Неоліт і становлення аграрного суспільства на території сучасної України.
- •9. Утворення державності у східних слов’ян.
- •4. Енеоліт і бронзовий вік на території сучасної України.
- •14. Монгольська навала на Русь та її наслідки.
- •5. Кочовики раннього залізного віку в Північному
- •6. Антична цивілізація у Північному Причорномор’ї.
- •7. Етногенез українців за археологічними та писемними джерелами.
- •8. Східнослов’янські союзи племен у V – іх ст. Н.Е.
- •11. Запровадження християнства на Русі.
- •13. Галицько-Волинське князівство в кінці хіі – першій половині хіv ст.
- •15. Польсько-литовська експансія на українські землі у хіv ст.
- •17. Становище українських земель у складі Великого князівства Литовського у хіv – першій половині хvі ст.
- •18. Становище українських земель у складі Польського королівства з хіv до першої половини хvі ст.
- •25. Доба «Руїни» в українській історії.
- •27. Гайдамацький та опришківський рухи.
- •28. Приєднання Північного Причорномор’я до Російської імперії та його колонізація українцями.
- •29. Поділи Речі Посполитої в другій половині XVIII ст. Та їх наслідки для українських земель.
- •30. Українське національне відродження хіх ст.: сутність і періодизація.
- •31. Кирило-Мефодіївське товариство: ідеологія та провідні діячі.
- •32. Громадівський рух другої половини хіх ст.
- •34. Громадсько-культурний рух у Західній Україні в першій половині хіх ст. «Руська Трійця».
- •35. Революція 1848 – 1849 рр. В Австрійській імперії та її вплив на розвиток українського національного руху.
- •39. Україна в Першій світовій війні.
17. Становище українських земель у складі Великого князівства Литовського у хіv – першій половині хvі ст.
У першій половині ХІV ст. внаслідок гострих внутрішніх суперечностей., пов’язаних з постійними боярськими інтригами, безперервною боротьбою за владу, Галицько-Волинське князівство починає поступово занепадати. Скориставшись цією обставиною, а також чварами у Золотій Орді, іноземні загарбники (Литва, Польща, Угорщина) повели наступ на українські землі.Одними із перших рушили на українські землі литовські князі. Приєднавши за часів правління Міндовга (1230–1263) та Гедиміна (1316–1341) спочатку білоруські землі, вони за доби Ольгерда (1345–1377) значно розширили свої володіння, захопивши Чернігово-Сіверщину (1357–1358) Київщину, Переяславщину (1362–1363) і Поділля (1363).Таким чином, на початок 60-х років ХІV ст. велика частина українських земель опинилась під владою Литви. Приєднавши більшість українських, білоруських та частину російських земель, Литовське князівство стало великою феодальною державою у якої приєднані землі за територією й населенням значно переважали власне Литовське.Ці, приєднанні землі, – зазначає М.Грушевський, – були культурніші, краще упорядковані, краще організовані й загосподаровані, як литовські. Ось чому руські землі мали великий вплив на все політичне і суспільне життя Литовського князівства.Дії литовців на українських земля не були схожі на завоювання монголів. Збройне протистояння в боротьбі переважно велось не між місцевим населенням і литовцями, а між литовцями і іншими загарбниками, що претендвали на спадщину Київської Русі.Сучасний дослідник М.Тараненко наголошує на тому, що литовці здобули українські землі завдяки “тихої експансії”, майже без боротьби. Населення піддалося їм без опору, прихильно зустрічаючи нову владу, яка була м’якшою, толерантішою, ніж татарська. Землі прилучалися литовським князями, – підкреслює М.С.Грушевський, – “без ґвалту і крику”.Литовські князі викликали до себе симпатії у місцевих жителів тим, що по-перше – вони вели боротьбу з монголо-татарами, що було найголовнішим завданням українського народу, якому надоїли постійні княжі свари й татарщина. Люди надіялися, що у князів литовських знайдуть захист і оборону у тяжких обставинах. Вже в 1363 році спільними зусиллями литовців і українців на Синіх Водах (притоці Південного Бугу) було розгромлено сильне золотоординське військо і майже вся територія України була визволена від ненависного іга Золотої Орди.По-друге – Литовські князі, засідаючи по білоруських та українських землях, старались у всім приноровиться до місцевого життя, його порядків і культури. “Ми старини не рухаємо і новини не вводимо” постійно наголошували литовські правителі. Давня руська мова, культура, звичаї, православна віра, військова організація, закони, що продовжували регламентуватися “Руською правдою”, стали панівними у Великому князівстві Литовському.Литовські правителі настільки пристосувалися до місцевих звичаїв, що через декілька поколінь за виглядом, мовою та поведінкою нагадували своїх попередників – Рюриковичів. На думку М.Грушевського, з часом литовці “самі забували що вони не українці, а литвини, і люди того не пам’ятали й вважали їх за своїх”. Офіційний титул литовського князя начинався словами: “Великий князь Литовський і Руський”. Вони розглядали свої завоювання, власне як місію “збирання земель Русі” й користувалися цим приводом задовго до того, як його запозичила Москва – міцніючий суперник литовців у боротьбі за Київську спадщину.Незважаючи на те, що всі українські землі які увійшли до складу Литовської держави, вважалися власністю великокнязівської династії Гедиміновичів,