29. Поділи Речі Посполитої в другій половині XVIII ст. Та їх наслідки для українських земель.

У другій половині XVIII ст. Річ Посполита зазнавала періоду занепаду. Фільваркова система господарювання і шляхетська анархія гальмували господарський розвиток країни, послаблювали її перед зовнішньою агресією.Ослабленням Польщі скористалися сусідні Росія, Пруссія та Австрія. Вони планували розділити Польщу, розширити свої володіння за рахунок її території. їх лякало також поширення ідей Просвітництва, а згодом ідей Французької революції. Перший поділ Польщі відбувся в 1772 р., у результаті до Австрійських володінь Габсбурґів відійшли терени Руського (за винятком Холмської землі), Белзького й південно-західної частини Кременецького повітів Волинського воєводства, також усупереч угоді Габсбурґи заволоділи західною частиною Подільського воєводства, установивши кордон по річці Збруч. Ці землі разом із Малою Польщею були проголошені Королівством Галичини і Лодомерії із центром у Львові, що підпорядковувалось безпосередньо імператору.У 1785 р. край було поділено на 18 округів, очолюваних старостами. Вища влада в краї належала наміснику (губернатору), якого призначав імператор. Вищим представницьким органом був становий сейм.Після чергової війни з Османською імперією до володінь Габсбурґів у 1775 р. додалась Буковина, яка як окремий округ увійшла до складу Королівства Галичини і Лодомерії.Під впливом Великої Французької революції в Польщі розгорнувся масовий визвольний рух, який очолив Т. Костюшко. Була прийнята конституція. Щоб знищити революційний осередок у себе на кордонах, Катерина II направила до Польщі війська, які згодом очолив видатний російський полководець О. Суворов.Військові дії російської армії проти польських військ на Правобережжі розпочалися на початку травня 1792 р.; польська армія опо¬ру майже не чинила. 27 березня 1793 р. з'явився маніфест Катерини II, за яким Правобережна Україна мала увійти до складу Росії.

Незабаром розпочалось складання присяги населенням краю на вірність Росії (крім селян, за яких її складали поміщики). Унаслідок другого поділу Польщі в 1793 р. до Росії увійшла територія Правобережної України (Подільське, Волинське, Брацлавське і Київське воєводства). Через два роки (1795 р.) відбувся новий поділ Речі Посполитої, і до Росії відійшли західні землі Волині. Решту земель Речі Посполитої поділили Австрія і Пруссія. Польська держава припинила існування.Протягом 90-х рр. XVIII ст. на Правобережжі була поширена дія загальноімперських адміністративних органів та установ. У 1797 р. тут було утворено три губернії: Київську, Подільську та Волинську. Становище народних мас майже не змінилося. Вони, як і раніше, відробляли панщину в маєтках шляхти та сплачували численні державні податки. Одночасно польські магнати одержали

від царської влади нові чини, звання, права російського дворянства.Поділи Польщі мали негативний вплив. Польський народ на десятиліття втратив свою державну незалежність. У результаті ліквідації державних кордонів між землями Лівобережжя та Правобережжя в межах Російської імперії опинилось 80 % українців, що всупереч політиці російського царизму сприяло консолідації і розвитку українського народу.Таким чином, наприкінці XVIII ст. українські землі потрапили під владу двох імперій, Російської та Австрійської, які в наступне століття продовжували здійснювати національне гноблення українського народу.Соціально-політичне та економічне становище в Галичині, на Буковині та в Закарпатті. У другій половині XVIII ст. Галичина й Буковина опинилися під владою австрійських Габсбурґів (Закарпаття потрапило під їх владу ще в 1711 р.). Вирішальний вплив на соціально-економічне становище цих земель мала реформаторська діяльність Марії-Терезії та Йосифа II. Перші реформи торкнулися населення Закарпаття. У 1766 р. селяни отримали від панів садиби й земельні наділи (від 10,2 до 17,1 га землі залежно від якості ґрунтів), за які вони мали відробляти повинності й певну кількість днів панщини. За законом 1783 р. селяни дістали право займатися ремеслом і розпоряджатися майном, а панам заборонялося відбирати в них садиби і втручатися в їхнє сімейне життя. Закон 1785 р. звільнив селян від кріпацької залежності, вони могли вільно пересуватися країною, передавати майно у спадок, вибирати професію, навчатися в школах.Подібним чином змінювалося і становище галицьких селян. Закон 1775 р. заборонив панам змушувати їх відбувати повинності, які не були визначені в інвентарі. У 1782 р. селян звільнили від особистої залежності, їм дозволили одружуватися на власний розсуд, навчатися ремесел, пересуватися країною. У 1786 р. були визначені категорії селян і розміри панщини залежно від кількості землі (від 12 до 156 днів панщини на рік для повнонадільних). Скасовувалися дворові повинності й роботи за звичаєм.Важливим стало запровадження віротерпимості та зрівнялівки в правах представників усіх конфесій. Імператор Йосиф II розпорядився, щоб духівництво здійснювало літургію мовою місцевого населення, і при кожній церкві була створена школа. Останнє мало далекосяжні наслідки. Так, греко-католицька (уніатська) церква зі знаряддя полонізації та окатоличення перетворилася на захисника мови і традицій українського населення.

Посилення соціального, національного та релігійного гніту на Правобережжі в умовах послаблення Речі Посполитої призвело до розгортання на Правобережній Україні могутнього гайдамацького руху, кульмінацією якого стала Коліївщина.Історичне значення Коліївщини полягає в тому, що це повстання укріпило у свідомості народу ідеї соціальної свободи, національного визволення і встановлення козацьких порядків.