- •17) Становище українських земель у складі Великого князівства Литовського у XIV – XVI ст.
- •18) Становище українських земель у складі польського королівства XIV- XVI ст.
- •20) Берестейська церковна унія та її значення в історії України
- •21) Козацько-селянські повстання кінця XVI – першої половини XVII ст.
- •23) Формування української державності впродовж національно-визвольної війни середини XVII ст.
- •24) Політичне становище гетьманщини у складі Московської держави впродовж другої половини XVII ст.
- •25) Доба «Руїни» в українській історії
- •27) Гайдамацький і опришківський рухи
- •28) Приєднання Пн. Причорномор'я до Російської імперії та його колонізація українцями
- •29) Поділи Речі Посполитої в другій половині XVIII ст. Та їх наслідки для українських земель
- •30) Українське національне відродження XIX ст.: сутність і періодизація
- •33) Буржуазні реформи 60-х – 70-х рр. XIX ст. В Російській імперії та особливості їх проведення в Україні
- •34) Громадсько-культурний рух у Західній Україні в першій половині XIX ст. «Руська Трійця»
- •35) Революція 1848 – 1849 рр. В Австрійській імперії та її вплив на розвиток українського національного руху
- •36) «Народовці» та «москвофіли» в суспільно-політичному житті Західної України другої половини XIX ст.
- •37) Промисловий переворот та особливості становлення індустріального суспільства в українських землях (др. Пол. XIX – пер. Пол. XX ст.)
- •39) Україна в Першій світовій війні
- •45) Політика «українізації» 20-х – початку 30-х років XX ст.
- •46) Індустріалізація в радянській Україні
- •47) Колективізація сільського господарства в Україні та Голодомор 1932 – 1933 рр.
- •48)Сталінський тоталітарний режим в Україні
- •49) Організація українських націоналістів: утворення, ідеологія та діяльність
- •50) Приєднання західноукраїнських земель до срср у 1939 – 1940 рр. Встановлення тоталітарного режиму в Західній Україні
30) Українське національне відродження XIX ст.: сутність і періодизація
Основна риса української історії ХІХ ст. – національне відродження України, під яким розуміють:
Формування національної самосвідомості українців;
Зростання інтересу до української мови, історії, культури;
Активізацію зв’язків між західними і східними українцями, їх національну інтеграцію;
Розгортання українського національно-визвольного руху.
Чинником національного відродження була давня традиція визвольної боротьби в Україні. Національно-визвольний рух ХІХ ст. став продовженням цієї традиції, набувши інших форм і змісту.
Українське національне відродження (або націоналізм у широкому розумінні слова) становить багатогранний соціокультурний феномен: це водночас національна свідомість, принцип національної державності та національно-визвольний рух.
Періодизація:
1) реставраційний період (80-і роки XVIII ст. – перша чверть ХІХ ст.);
2) романтичний (20 – 60-ті ХІХ ст.);
3) народницько-громадівський (60 – 80-ті роки ХІХ ст.);
4) національний, або національно-політичний етап (90-ті роки ХІХ – початок ХХ ст.).
У 1798 р. Іван Котляревський видав поему „Енеїда”, вперше використавши українську народну мову в якості літературної, що фактично започаткувало відродження української мови, перетворення її на літературну.
Ініціатором й організатором цього руху стала українська інтелігенція, що гуртувалася навколо університетів – Львівського (відкрито в 1661 р.), Харківського (1805 р.), Київського (1834 р.), Одеського (1865 р.).
Наприкінці XVIII – на поч. ХІХ ст. посилюється інтерес до української минувшини. Останньому сприяло поширення „Історії Русів” – найвизначнішого історіографічного твору цього періоду, опублікованого лише в 1846 р. Автор праці прагнув довести, що Україна має власну історію, а український народ – право на свободу і власну державність.
Культурницька діяльність української інтелігенції справила визначальний вплив на піднесення національної свідомості українського народу, на активізацію процесів національного відродження.
Масонські ложі започаткували організований опозиційний царизму рух в Україні. У 1818 р. такі ложі виникли у Києві та у Полтаві. Серед їхніх членів були відомі українські діячі Іван Котляревський, Василь Капніст, Василь Лукашевич, а також пізніші лідери декабристського руху Павло Пестель, Михайло Орлов і Михайло Бестужев-Рюмін. Хоча ці ложі діяли в Україні, їхня діяльність не мала українського національного характеру.
Багато із членів масонських лож в Україні ввійшли до складу декабристських організацій. Україна поряд з С.-Петербургом стала основним полем діяльності декабристів – лише у цих двох центрах декабристського руху дійшло до відкритого збройного виступу проти самодержавства. Декабристські товариства мали розгалужену сітку впливів в Україні.
Хоча й не існувало окремого українського декабристського руху, але декабристський рух в Україні мав певні специфічні риси, які відрізняли його від руху в Росії. Найвиразніше це проявлялося у діяльності "Товариства з'єднаних слов'ян". Програма Товариства ставила за мету не лише усунення самодержавства і кріпацтва, але й утворення загальнослов'янської республіки. Товариство з'єднаних слов'ян відрізнялося більш демократичним характером своєї програми. Об'єднання Товариства з Південним товариством декабристів восени 1825 р. привело до перемоги централістської програми.
Українські декабристи залишили помітний слід у розвитку політичної думки в Україні. Висунута ним ідея федеративної слов'янської держави знайшла відображення і дальший розвиток у політичних програмах українського визвольного руху.