- •17) Становище українських земель у складі Великого князівства Литовського у XIV – XVI ст.
- •18) Становище українських земель у складі польського королівства XIV- XVI ст.
- •20) Берестейська церковна унія та її значення в історії України
- •21) Козацько-селянські повстання кінця XVI – першої половини XVII ст.
- •23) Формування української державності впродовж національно-визвольної війни середини XVII ст.
- •24) Політичне становище гетьманщини у складі Московської держави впродовж другої половини XVII ст.
- •25) Доба «Руїни» в українській історії
- •27) Гайдамацький і опришківський рухи
- •28) Приєднання Пн. Причорномор'я до Російської імперії та його колонізація українцями
- •29) Поділи Речі Посполитої в другій половині XVIII ст. Та їх наслідки для українських земель
- •30) Українське національне відродження XIX ст.: сутність і періодизація
- •33) Буржуазні реформи 60-х – 70-х рр. XIX ст. В Російській імперії та особливості їх проведення в Україні
- •34) Громадсько-культурний рух у Західній Україні в першій половині XIX ст. «Руська Трійця»
- •35) Революція 1848 – 1849 рр. В Австрійській імперії та її вплив на розвиток українського національного руху
- •36) «Народовці» та «москвофіли» в суспільно-політичному житті Західної України другої половини XIX ст.
- •37) Промисловий переворот та особливості становлення індустріального суспільства в українських землях (др. Пол. XIX – пер. Пол. XX ст.)
- •39) Україна в Першій світовій війні
- •45) Політика «українізації» 20-х – початку 30-х років XX ст.
- •46) Індустріалізація в радянській Україні
- •47) Колективізація сільського господарства в Україні та Голодомор 1932 – 1933 рр.
- •48)Сталінський тоталітарний режим в Україні
- •49) Організація українських націоналістів: утворення, ідеологія та діяльність
- •50) Приєднання західноукраїнських земель до срср у 1939 – 1940 рр. Встановлення тоталітарного режиму в Західній Україні
39) Україна в Першій світовій війні
Перша світова війна почалась 1 серпня 1914 р. як протистояння двох військово-політичних блоків європейських держав — Антанти (Англія, Франція і Росія) та Австро-німецького блоку.
Національний рух у Галичині і Наддніпрянській Україні з початком Першої світової війни розколовся. Більшість західноукраїнських політиків підтримало у війні Австро-Угорщину. У серпні 1914 р. представники радикальної, соціал-демократичної і націонал-демократичної партій заснували у Львові міжпартійний блок — Головну українську раду (ГУР), очолену Костем Левицьким. ГУР активно включилась у формування українських військових підрозділів. Більшість учасників цих підрозділів були членами військових, громадських, спортивних молодіжних організацій «Січ», «Сокіл», «Пласт». Був створений «Легіон Українських січових стрільців». Австро-Угорщина використовувала січових стрільців проти російської армії на найтяжчих ділянках фронту (в боях на Ужоцькому перевалі, за гору Маківка, під час брусилівського прориву), внаслідок чого вони зазнавали величезних втрат і кілька разів були розгромлені (після брусилівського прориву в легіоні залишилось лише 150 людей). За ініціативою емігрантів з Наддніпрянщини Дмитра Донцова, Дмитра Дорошенка, О. Скоропис-Йохтуховського, М. Меленевського була утворена політична організація «Союз визволення України» (СВУ). Його програма передбачала створення незалежної України. Майбутня держава бачилась як конституційна монархія з Демократичним устроєм, повинна була забезпечувати вільний розвиток всіх національностей, мати незалежну українську церкву. Досягти цієї мети передбачалося, спираючись на Німеччину та Австро-Угорщину. Після відступу російської армії з Галичини 1915 р. ГУР також проголосила метою створення Української держави на землях, що входили до складу Російської імперії. Що ж стосується західноукраїнських земель, то вони мали стати автономною областю Австро-Угорщини. У зв'язку з новою розстановкою сил 1916 р. Австро-Угорщина і Німеччина домовились про створення Польської держави, до складу якої мали бути включені і західноукраїнські землі. Це перекреслювало плани українців щодо створення власної держави. За цих умов ГУР самоліквідувалася. Українські політики на чолі з Євгеном Петрушевичем взяли курс «орієнтації на власні сили». У травні 1917 р. Є. Петрушевич зробив парламентську заяву, що землі колишнього Галицько-Волинського князівства є українськими землями, отже, не можуть бути частиною Польщі. СВУ розгорнув активну роботу в таборах для військовополонених. З військовополонених були сформовані Сірожупанна і Синєжупанна дивізії. Що ж стосується Наддніпрянської України, то в її національному русі стався розкол. Насамперед це стосувалось УСДРП, частина представників якої на чолі з Симоном Петлюрою підтримали у війні царську Росію. Інші соціал-демократи на чолі з В. Винниченком засуджували війну, виступали за автономію України, а деякі навіть підтримали противників Росії. На найбільш помірковану позицію стало ТУП, яке пропонувало українцям дотримуватись у війні нейтралітету. Царський уряд використав початок війни як привід для того, щоб остаточно розправитись з національним рухом у Наддніпрянській Україні. Відновилися заборони «Просвіт», остаточно були закриті українські видання. Професор М. Грушевський та інші українські політики були вислані з України в Росію. Разом із тим царський уряд намагався використати українських діячів у своїх цілях. Вихідці з Галичини москвофільської орієнтації заснували в Києві Карпаторуський визвольний комітет, який закликав галичан урочисто зустрічати російську армію і допомагати їй. З метою підтримки російської армії був створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст. 1916 р. С. Петлюру було призначено помічником уповноваженого цього Союзу на Західному фронті. До 1917 р. сили воюючих сторін були вичерпані. Виснажлива війна спричиняла повсюди зростання незадоволення: Патріотичний запал згас. І в Західній і в Наддніпрянській Україні дедалі частіше відбувались антивоєнні виступи, причиною чого стало різке падіння життєвого рівня населення. Набирав сили страйковий рух. Таким чином, на початок 1917 р. в Російській імперії, в тому числі й Україні, визрівав революційний вибух.