Класичність

Перехід од рококо до класичності — це взагалі один із найбільш різких переходів у творчості українського народу, який знає істерія українського мистецтва. Дуже різко цей перехід позначився й на мистецтві книги. Почати з того, що цей перехід пов’язаний із радикальною зміною друкованих шрифтів і способу друкованого письма. Це так званий перехід од церковного письма до «гражданки», чи письма цивільного. В 1787 році лаврська друкарня завела в себе «гражданку» і тим цивільним друком видала три видання, що, власне, можна вважати за початок цивільного друку на Україні. Правда, перед тим були поодинокі спроби видань цивільним друком в Єлисаветграді в 1765 р. та в Почаєві в 1772 та 1778 рр., але там в названих роках вийшло по одному виданню і на тому справа скінчилася. Отже, то були спроби тільки, без продовження, а в друкарні Києво-Печерської лаври це був справжній початок, після якого видання цивільним друком у більшому чи меншому числі виходили в Лаврі майже щороку, аж поки не засновано було в Харкові університет і при ньому друкарню, що почала в великому числі щороку випускати книжки цивільним друком.

Вже сама зміна шрифту, зрозуміло, докорінно змінила вигляд книжки, а до того технічні винаходи й удосконалення друку ілюстративного матеріалу та оздоб ще зміцнили ґрунтовну зміну зовнішнього вигляду книжки; ціле мистецтво книги зійшло на інші шляхи. Коли раніше, до кінця XVII ст., книга на Україні оздоблювалася дереворитами, себто виключно відбитками рисунків, вирізаних на дереві, а з 80-х років XVII ст. почала послуговуватися також каперштихарством, себто відбитками рисунків, зроблених на мідних дошках, то тепер прийшли нові способи, як літографія — себто перевод рисунку на камінь і друкування з каменю, гальванопластика — хімічно-механічний спосіб переводу рисунку на метал, а з металу — друкування на папері й, нарешті, ксилографія — спосіб, що пізніше майже витіснив на деякий час усі інші способи друкування ілюстрацій та оздоб. Ксилографія — це спосіб травлення рисунку на дереві й виготовлення дерев’яного кліше у спосіб, більш-менш подібний до того, як травлять рисунки на металевих дошках. Але ксилографія з’явилася на Україні, власне, вже в кінці доби класичності і особливо панувала в друкарському куншті в другій половині XIX ст. як гравюра на дереві.

До зміни зовнішності книжки на Україні спричинилася в цьому часі й зміна мови, бо теж у кінці XIX ст. з’явилося перше видання «Енеїди» 1798 року, що вважається початком нової української літератури в мові, основою для якої послужила не стара українська книжна, але сучасна простонародна українська мова. Віднині доводиться відрізняти поняття «книга на Україні» і «українська книга», себто книга в народній мові, що стремить виробитися в мову літературну й чого на протязі сотні років, усупереч усім перешкодам, цілковито досягла. Але ця нова українська книга, книга народною українською мовою; виходить не тільки на Україні, але й в Петербурзі та Москві, і в столицях навіть більше й частіше аж до 70-х років XIX ст., ніж на .Україні. «Енеїда» Котляревського вийшла в Петербурзі в 1798 році, а в Харкові перші твори українською мовою з’явилися друком тільки після заснування університету, а першу книжку українською мовою видано 1819 року, у Києві ж перша українська книжка вийшла тільки в 1837 році.

Уже перша українська книжка 1798 р. зовсім відмінна від старих і сучасних їй українських видань церковного друку. Вона позбавлена оздоб, вона має інші пропорції, ніж було прийнято в стародруку на Україні, — формат порівняно високий і вузький (20×11,5), щоправда, пасує до тексту, як відомо, написаного коротким віршем (чотиристопним ямбом). Шрифт теж приємний, близький до писаного (курсиву); видання в цілому скромне, не претензійне, але приємне. Тільки підходити до нього треба вже зовсім з іншими мистецькими вимогами, ніж до стародруків.

У нових українських книжках як оздоба, по-перше, стали з’являтися «українські ілюстрації», себто спеціальні образки з українського народного життя; українські селяни та селянки, кобзарі тощо, в українській народній одежі, іноді з деталями української природи або побуту. Такі ілюстрації ми зустрічаємо в другому томі харківського альманаху «Утренняя Звезда» при нотах до «Наталки Полтавки», при всіх перших виданнях творів Шевченка, а особливо гарні, літографією, здається, видруковані, рисунки в альманаху «Молодик», виданому Бецьким у Харкові в 1844 р. Ті ілюстрації нині можуть видаватися трохи сентиментальними, — сентименталізм проходив тоді і через літературу, — але в них здебільшого виявляється серйозне академічне уміння, солідна рисувальна школа, а це тримає книжку на поважному мистецькому рівні. Ще вправні й умілі художники працюють над рисунком для вузлів та інших друкарських технічних оздоб, над шрифтом. Тоді, наприклад, для заголовків було утворено дуже гарні кириличні й латинські шрифти з перспективними тінями, які особливо ввійшли до вжитку на початку 40-х років. Такими шрифтами зложено на випускних сторінках назви книжок — «Ластовка» Є. Гребінки (СПб., 1841 р.) і «Україна» Куліша (Київ, 1843 р.). Окрасою обкладинок цих книжок служать прості, з друкарських оздоб зложені рамки, але з великим смаком у пропорціях виконані, і тому на мистецьку зовнішність цих книжок нарікати ніяк не доводиться.