Еклектизм

Справа з мистецтвом книжки, не тільки української, а книжки взагалі, дуже погіршала від 60-х років XIX ст., і то погіршала з двох причин: по-перше, діячі мистецтва різко проводили межу між «високим мистецтвом» і ремісництвом, зачисляючи до ремісництва всі вияви прикладного (ужиткового) мистецтва, як щось нижче, що не заслуговує уваги та праці дійсного артиста, і над оздобами книжок пішли працювати менш удосконалені й менш обдаровані артисти, що часто й справді не дбали про мистецтво свого куншту; а, з другого боку, в широкій масі розлилась течія певного нігілізму, що взагалі відкидала потребу мистецтва, а від книжки не тільки не вимагала художнього вигляду, а просто вважала несерйозним ділом звертати увагу на зовнішність книги. У відповідь на це вигляд книжки відразу Дуже погіршав і зі свого боку спричинився до втрати художнього смаку до книжки у широкого загалу. А коли ширший загал художній смак втратить, то віднайти його не можна, а треба плекати й виробляти його поколіннями.

До вищеназваних лих спричинилося й те, що в пластичному мистецтві запанувала течія реалізму, яка відкинула від мистецтва будь-які інші вимоги, крім точного наслідування природи. В цей час було винайдено фотографію, й фотографічне відображення подекуди вважалося більш гідним уваги, ніж мистецтво втілення предмета. Одним словом, запанував вульгарний реалізм, проти натиску якого ще так боролися художники доби класичності й академісти, а ідеолог мистецтва класичності старий Вольфганг Гете писав: «Коли я зовсім точно змалюю мопса моєї коханки, то в мене буде два мопси, але жодного художнього твору». Ілюстратори книжки й особливо майстри книжних оздоб відкинули вимоги стилю й графічності, а почали давати реалістичні рисунки, не дбаючи про те, чи відповідають вони вимогам книжної декорації. Крім того, рисувальники здебільшого не були граверами, а з їхніх рисунків кліше різали чи травили майстри-гравери і таким чином давали ілюстрації, власне, не в оригіналі, а вже в гравюрній копії. А коли рисунок не дуже вправно нарисований, а на кліше скопійований ще до того не дуже досконалим рисувальником, то виходила друком річ мистецьки зовсім неграмотна; і такими неграмотними ілюстраціями заповнювалися як дешеві, так часто й дорогі видання. Коли навіть кращі артисти-малярі свого часу беруть участь в ілюструванні книжок, якКрамськой, Рєпін, Маковський, Васнєцов, Пимоненко, Мясоєдов, Нілус, Врубель і багато інших, то й їхні ілюстрації не прикрашають книжок через відсутність графічного стилю. Старших рисувальників, якТрутовського, Соколова, ще рятує хай сентиментальна, але академічна стильовість. А коли Трутовський і її позбувся й переходить до чистого реалізму під впливом передвижників, то й ілюстрації його тратять останню привабливість. Дещо привабнішого лишається в таких майстрів, як Боклевський, Мікєшин, що, крім академічної виучки, ще мали «пікантність», що властиво наближає кращі їхні ілюстрації до карикатур, але це, принаймні, хоч оживляє й веселить книжку безрадісного вигляду. Та в українських книжках працюють здебільшого, й то принагідно, слабші артисти-малярі, а часто й просто дилетанти-самоуки, й тому зовнішній вигляд української книжки цього часу дуже мало привабливий. В цей час особливо улюбленими були українські книжки з «малоросійськими» пейзажами (краєвидами) на обкладинках, з тополями, хатками та гайками, садками коло хаток і т. д., здебільшого неграмотно нарисованими й зле репродукованими. Ще до найкращих майстрів цього часу треба зарахувати таких українських ілюстраторів, як незвичайно плодовитий і популярний свого часу ілюстратор M. Kapазін (онук основоположника Харківського університету); його рисунки-ілюстрації треба рахувати тисячами, коли не десятками тисяч. Його популярність була така велика, що стала загальноєвропейською, і найпопулярніші періодичні видавництва Парижа, Лейпціга тощо запрошували його до співробітництва. Найбільше шляхами Каразіна йшли Амвросій Ждаха, І. Їжакевич та ще дехто — і це, власне, була краща українська школа книжних ілюстраторів того сумного для мистецтва часу.

Зайвим до того було б додавати, що тоді мало дбали про самий друк, про літери, їх рисунок, форми та пропорції, про розміщення тексту на книжній сторінці, про пропорції поля друкованого й припасування до нього відповідних берегів. Всі ці мистецькі вимоги до книги або відходили на другий план, або й зовсім їх не бралося на увагу.