9. Предмет орфографії. Зв'язок орфографії з графікою й орфоепією.

Орфографія - система загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі усного мовлення на письмі.

Основним поняттям орфографії є орфограма.

Орфограма - написання, яке відповідає певному орфографічному правилу: орфограма апостроф, знак м'якшення тощо.

Орфографічне правило - це коротка рекомендація для певного способу написання, визначена і закріплена мовною нормою.

В основу української орфографії покладено два головні принципи - фонематичний і морфологічний. Крім того, певну роль відіграють також історичний (або традиційний) і смисловий (або семантико-диференціювальний) принципи.

За фонематичним принципом написання слів грунтується на якнайповнішому врахуванні їх літературно-нормативного звучання. Кожен звук (фонема) позначається на письмі літерою або сполученням літер, тобто встановлюється повна відповідність між літерами та їх звуковими значеннями. До конкретних випадків реалізації фонематичного принципу належать:

1) спрощені групи приголосних: проїзний, тижневий;

2) написання о, е після літер на позначення шиплячих приголосних: чотири - четвертий, жонатий ~ женити;

3) написання і в новоутворених закритих складах: стола - стіл, осені - осінь;

4) написання суфіксів, що сформувалися внаслідок фонетичних претворены козацький, товариство;

5) префікс с- перед к, п, т, ф, х: скочити, сфотографувати;

6) подовження приголосних: знання, вчення. Морфологічний принцип полягає в тому, що морфеми пишуться

однаково, незалежно від їх звучання в різних або споріднених словах. За морфологічним принципом пишуться:

1) е та и на позначення ненаголошених [е] та [и], а також о перед постійно наголошеним [у]: село, живемо, голубка, тому;

2) префікс з- перед глухими (крім к, п, т, ф, х): зшити, зсадити, зцілити;

3) префікси роз-, без- перед шиплячими: розчути, розжувати, безчестя;

4) літери, що позначають глухі приголосні перед дзвінкими, а також дзвінкий [г] перед глухими:боротьба, просьба, нігті;

5) дієслівні форми на -шся, -ться: збираєшся, вагаєшся, сміються;

6) подовження на межі різних морфем: віддати, осінній, іменник. Суть історичного (традиційного) принципу полягає в тому, що

деякі сучасні написання не пояснюються ні вимовою, ні фонемним складом морфем, тобто ці слова передаються на письмі за традицією. За традицією пишуться:

1) літери я, ю, є, ї, що позначають дві фонеми: ясен, їжак, в 'я ну ти;

2) літера щ на позначення двох звуків [шч]: щедрість, щастя;

3) ряд слів з ненаголошеними голосними [е], [и], [о], що не перевіряються наголосом: кишеня, левада, лопух, комин.

Смисловий принцип полягає в тому, що деякі слова звучать однаково, але пишуться по-різному з метою розрізнення їх значень: орел (птах) і Орел (місто).

Отже, смисловий принцип диференціює написання:

1) власних і загальних назв: Земля (планета) - земля (ґрунт);

2) складних слів разом, окремо й через дефіс: напам 'ять (вивчити) - на пам ять (подарувати), легкопоранений і легко поранений.

Принципи українського правопису.

Слова ми спочатку чуємо або вголос чи мовчки промовляємо, далі подумки розчленовуємо їх на звуки, а потім записуємо буквами. Але чи завжди букви точно відповідають звукам? 1.    Найчастіше слова пишемо так, як вони звучать (у літературній вимові): [школа] — школа, [книга] — книга, [товариство] — товариство, [товарис'кий] — товариський, [гайок] — гайок, [бул'йон] — бульйон. Цефонетичний принцип написання слів. 2.    Водночас дбаємо, щоб та сама частина слова (корінь, префікс, суфікс, закінчення) в усіх словах писалася однаково, незалежно від її звучання: вимовляємо [брацтво], а пишемо братство, бо брат; [снис'с'а] — снишся, босниш; [сниц'ц'а] — сниться, бо снить; [ве^иселий] — веселий, бо весело; [книз'ц'і] — книжці, бо книжка. Цеморфологічний принцип. 3.    Іноді слова, які звучать однаково, пишемо по-різному, щоб розрізнити їхнє значення: по-новому (прислівник)живемо і по новому (прийменник з прикметником) мосту; вдень (завидна) і в день (у певний день); Кривий Ріг(місто) і кривий ріг (у тварини). Такий принцип називається диференціюючим, тобто розрізнюючим. 4.    Деякі звуки в слові позначаємо на письмі саме так за традицією: [йасний] — ясний, [йіздовий] — їздовий, [шчучка] — Щучка. Це традиційний, або історичний, принцип.

Позначення м’якості приголосних на письмі.

Знаком (ь) позначається м'якість попереднього приголосного звука.

Ь пишеться:

1. Після м'яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: вісь, ґедзь, кінь, мідь, наморозь, палець, суть, швець; близько, восьмий, ганьба, Грицько, дядько, кільце, молотьба.

2. Після м'яких приголосних у середині складу перед о: дьоготь, дзьоб, льон, сьомий, трьох, тьохкати.

3. У суфіксах -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цько-му; -зьки, -ськи, -цьки: близький, вузький, волинський, донецький; близькість, людськість; близько, військо, багацько; по-французькому (по-фрацузьки), по-українському (по-українськи), по-німецькому (по-німецьки).

4. У зменшено-пестливих суфіксах -енька, -ень-ко, -онька, -онько; -енький, -есенький, -ісінький, -юсінький: рученька, батенько, голівонька, соколонько; гарненький, малесенький, свіжісінький, тонюсінький.

5. Відповідно до вимови після л перед приголосним: альбатрос, фільм, дельфін.

6. Після м'якого л перед наступним приголосним: їдальня, кільце, ковальський, пальці,рибальство, сільський, спільник.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Не ставиться м'який знак після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: балка — балці; галка — галці, галченя; монголка — монголці; Наталка — Наталці, Наталчин; рибалка — рибалці, рибалчин; спілка — спілці, спілчанський, але: Галька — і Гальці, Гальчин.

7. У родовому відмінку множини іменників жіночого роду м'якої групи І відміни й середнього роду на -нн(я), -ц(е) II відміни: друкарень, їдалень, крамниць, матриць, пісень, робітниць, стаєнь; бажань, знань, кілець, місць, сердець і серць.

8. У дієслівних формах дійсного та наказового способу: будить, будять, здається, косить, косять, коситься, робить, роблять, робиться.

9. На позначення роздільної вимови після м'яких приголосних перед я, ю, є, ї в російських прізвищах:Третьяк, Ільїн, Саласьєв.

10.У словах іншомовного походження після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї та йо: конферансьє, монпансьє, ательє, бульйон, віньєтка, Ньютон, Лавуазье.

Ь не пишеться:

1. Після губних б, п, в, м, ф: любов, Пилип, висип, торф.

2. Після р у кінці складу або слова: вірте, кобзар, лікар, перевір, секретар, тепер, школяр, Харків.

3. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ств(о), -ськ(ий): інженер, інший, кінчик, менший, тонший, Уманщина; волинський, освітянський, селянський; громадянство, селянство. Але:бриньчати, доньчин, няньчин, няньчити та ін., бо м'який знак між приголосними наявний у твірних іменниках: бренькіт, донька, нянька.

4. Після м'яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть інші м'які приголосні: вінця, кінцівка, користю, ланцюжок, радість, світ, свято, слід, сміх, сніг, сніп, сьогодні, танцювати, щастя. Але: різьбяр (і різьбар), тьмяний і похідні від них.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Коли ь уживається у формі називного відмінка іменника, то він зберігається й у всіх інших відмінках; коли ж у називному відмінку його нема, то й в інших відмінках він не пишеться; Галька — Гальці, дівчинонька — дівчиноньці, письмо — на письмі.

5. Після л в іменникових суфіксах -алн(о), -илн(о):

держално, пужално, ціпилно та ін., але в зменшених формах ь пишеться: держальце, пужальце й под.

6. Між подовженими м'якими приголосними: буття, волосся, галуззя, гіллястий, життя, каміння, ллється, приладдя, сіллю.

7. Після д, н, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: безбатченко, Панченко, Федченко; Радчук, Степанчук; Гринчишин, Федчишин, але після л пишеться ь: Михальченко, Михальчук.

8. Після ц у кінці слів — іменників чоловічого роду іншомовного походження: Галац, кварц, палац, паяц, Суец, шприц, а також у деяких вигуках: бац, буц, гоц, клац.

9. В іменах: Наталя, Касян, Омелян, Тетяна, Оляна; в українських прізвищах: Касяненко, Третяк, Дяченко.

Вживання апострофа.

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї, що позначають два звуки [й + а; й + у; й + е; й + і], для позначення роздільної вимови твердих приголосних у таких випадках:

1. Після б, п, в, м, ф: б’є, в’ється, в’ялий, п’ють, м’ятний, солов’ї, кав’ярня, полум’яний, пам’ять, Прип’ять, торф’яний.

2. Після твердого р у кінці складу:пір’я, сузір’я, матір’ю, бур’ян, у Причорномор’ї.

3. Після к в імені Лук’ян і похідних від нього словах: Лук’яненко, Лук’янівка, Лук’янов.

4. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їхати, з’ясувати, об’єднаний, під’їзд, возз’єднання, між’ярусний, пів’яблука, дит’ясла.

Апостроф не ставиться перед я, ю, є:

1. Після б, п, в, м, ф, якщо перед ним стоїть приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, морквяний, святкувати, тьмяний, цвях, свято, духмяний, але черв’як, верб’я, торф’яний.

2. Після р на початку складу (я, ю, є позначають м’якість звука [р]): буря, буряк, борються, гарячий, дрючок, крюк, моряк, рябий, рясний, рятувати, Рєпін.

Правопис іншомовних слів.

У сучасній українській мові написання слів іншомовного походження визначається такими правилами:

Звук л на письмі передається твердо і м'яко (залежно від того, як узвичаєно вимовляти дані слова в сучасній українській мові). Наприклад, твердий л - у словах: аероплан, баї, план, новела, блок, баланс, лупа, соціологія та інші; м'який л- у словах: асфальт, табель, автомобіль, пляж, канцелярія, ілюстрація, полярний тощо.

Після л в іншомовних словах пишеться завжди е, а не є: пленум, легенда, лекція.

У загальних словах іншомовного походження приголосні не подвоюються: акумуляція, сума, маса, каса, колектив, група, метал.

Але в деяких загальних іншомовних словах подвоєння зберігається: тонна, манна, ванна, брутто, нетто.

Це ж стосується і слів із префіксами: ап-, їм-, ір-, контр-, сюр-, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком, наприклад: ірраціоначьний, сюрреалізм.

Подвоєння зберігається у власних іншомовних іменах і назвах: Діккенс, Руссо, Уеллс, Шіллер; Гілландія, Марокко, Міссурі.

У всіх похідних від них словах подвоєння також зберігається: голландський (бо Голландія), марокканець (бо Марокко), Міссурійський (бо Міссурі), руссоїст (бо Руссо).

На початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і, а не й: індустрія, історія, тріумф, матеріал, Індія, Ібсен та ін.

В основах іншомовних слів сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється: аксіома, діалектика, радіус та ін. А сполучення іе змінюється на іс: дієта, гігієна, клієнт.

Літера и пишеться у власних географічних назвах: Америка, Африка, Британія, Париж, Рим, Сіцілія, Чикаго, Мадрид, Алжир.

Літера і пишеться в кінці невідмінюваних слів: журі, колібрі, таксі, поні.

Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет, вітрина, графік, економіка, кіно, хірург, літератор.

Після приголосних д, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и: директор, тираж, позиція, система, режим, шифр, критика, фізика, поетичний та ін.

В основах іншомовних слів після голосних пишеться ї: Енеїда, героїчний, архаїчний.

Після апострофа, ь, й, е, і пишеться є, а не е: кур'єр, кар'єра, портьєра, гігієна, реєстрація.

У словах іншомовного походження після м'яких приголосних д,т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь: брильянт, бульйон, мільйон, досьє, кольє, марсельеза, трельяж:. Ньютон, Віньї (але мадяр).

Запам'ятайте правопис слів: журі, феєрверк.