Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт

258

державний орган—-законодавчої, виконавчої, судової влади або орга­нів прокуратури та ін. ,

На відміну від індивідуальних суб'єктів, правовий статус колекти­вних суб'єктів — державних органів як суб'єктів правовідносин — обмежується тими цілями і завданнями, заради яких вони створю­ються.

Специфіка виконання повноважень державними органами полягає в тому, що вони діють у підсистемі публічного права (конституційне, адміністративне право), для якого характерним є імперативний метод — юридичної субординації і підпорядкування. З одного боку — це пи­тання компетенції державних органів і посадових осіб, які мають пра­вомочності на видання в односторонньому порядку індивідуального припису з визначенням прав і обов'язків підлеглих і підзвітних осіб; з іншого боку —- питання пасивної правосуб'єктності підпорядкованих і підзвітних осіб, їх обов'язків і відповідальності. Воля підлеглих не є визначальною для індивідуального акта, що видається.

§ 13. Держава як суб'єкт правовідносин

Ще римські юристи вважали, що держава — суб'єкт особливого роду. На відміну від суб'єктів права — фізичних осіб — держава не має ні правоздатності, ні дієздатності. Будучи особливим колективним суб'єктом правовідносин, держава не має спеціальної компетенції. Вона встановлює і формулює завдання, принципи, цілі власної діяльності, права і обов'язки громадян та інших суб'єктів. Поняття правосуб'єкт­ності особи до неї не застосовується, оскільки держава як суверенна організація користується правом самостійно визначати для себе коло обов'язків і предмет відання (функціональне призначення). З юридичної точки зору держава — правосуб'єктна організація, учасниця різних правовідносин. Незалежно від числа людей, що складають державу, вона в правовому відношенні бере участь як один суб'єкт (правосу­б'єктна організація).

Будучи організацією всього суспільства, держава покликана вира­жати публічні, загальні інтереси і, відтак, діяти на основі норм публічногоправа.

За межами і у середині країни держава є найважливішим учасни­ком таких публічних відносин:

1. міжнародно-правових (укладає двосторонні і багатосторонні договори на основі норм публічного міжнародного права; захищає особисті і майнові права своїх громадян у разі їх порушення протипра­вними діями іншої держави);

2) конституційно-правових (приймає в національне громадянство, нагороджує громадянина державною нагородою або присвоює йому почесне звання);

3) фінансово-правових (складає бюджет, який є програмою розви­тку, відображає передбачувані податкові надходження і державні витра­ти на наступний фінансовий рік та ін.);

4) кримінально-правових (здійснює боротьбу зі злочинністю від імені держави) та ін.

Таким чином, держава через публічну владу, що становить собою вольові (керівництва-підпорядкування) відносини, які складаються на основі правових норм між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства, виступає як владний суб'єкт правовідносин. Якщ® в міжнародно-правовій сфері держава діє як основний і універ­сальний суб'єкт, то у внутрішньодержавних відносинах вона виявляє себе як суб'єкт публічно-приватноправових відносин.

Держава виступає як суб'єкт права в цивільному обороті на ос­нові норм приватного права.

За межами і у середині країни держава є найважливішим учасни­ком приватноправових відносин:

1) міжнародних (укладає договори на основі норм міжнародного права, що регулюють приватноправові відносини);

2) внутрішніх цивільно-правових (випускає державну позику; приймає передачу спадщини на користь держави; є суб'єктом права власності на землю, ліси, води, надра, підприємства; держава Україна, наприклад, вступає у відносини з Автономною Республікою Крим із приводу загальнодержавної власності).

Держава може створювати: а) юридичні особи публічного права (установи освіти та ін.) і юридичні особи приватного права (підприєм­ницькі товариства та ін.) у випадках і в порядку, встановлених законом; б) брати участь у їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом, тобто бути рівноправним учасником, який не має будь-яких пільг і переваг. При цьому держава не відповідає за зобов'я­заннями створених нею юридичних осіб, які, відповідно, не відповіда­ють за зобов'язаннями держави.

Держава бере участь у регульованих цивільним законодавством від­ношеннях нарівні з громадянами і юридичними особами. Вступаючи в приватні (цивільні) правовідносини, держава втрачає можливість ви­являти публічну владу, не має владовідносин, що є сутнісною ознакою її як носія публічної влади, не може посилатися на свій суверенітет, оскільки ні того, ні другого немає у інших власників. Лише за межами