§ 4. Роль держави у розвитку громадянського суспільства

Діалектика взаємин громадянського суспільства і держави складна і суперечлива, оскільки між ними відбувається своєрідний поділ орга­нізаційно-управлінської праці. Громадянське суспільство як система, що розвивається, завжди відчуває тиск з боку державної влади. У свою чергу держава не може розвиватися без вільного формування грома­дянського суспільства, яке контролює дії політичної влади. Слабкість громадянського суспільства штовхає державу до узурпації його прав, у результаті чого відбувається перерозподіл функцій держави і громадян­ського суспільства. У такому випадку держава, окрім власних функцій, привласнює ще і функції громадянського суспільства, змушує його виконувати винятково державні рішення. Держава і суспільство існують у вигляді суперечливої безупинної взаємодії і взаємовпливу, характер і спрямованість яких значною мірою залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства і його інститутів. Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства є показником неефективності державного управління і самого механізму держави. Оптимальною умо­вою їх компромісу служить встановлення гармонійного єднання прива­тних і публічних інтересів з метою забезпечення прав людини.

Роль цивілізованої держави у розвитку громадянського суспіль­ства:

1) служить формою, що організовує громадянське суспільство і створює умови для його розвитку;

2) є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здій­снює солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;

3) встановлює «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об'єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку;

4) не втручається в приватну сферу сім'ї, побуту, культури (перший рівень громадянського суспільства): таке втручання може відбуватися лише з метою забезпечення особистої або громадської безпеки;

5) не допускається в приватні (громадянські) правовідносини: у разі вступу в такі правовідносини втрачає можливість виявляти публічну владу, тобто зберігає всі ознаки публічно-владної особи за межами приватних (громадянських) правовідносин;

6) надає необхідний захист громадянському суспільству, яке функ­ціонує в межах її території, у тому, що належить до соціальної безпеки його суб'єктів;

7) виступає знаряддям соціального компромісу громадянського су­спільства, пом'якшує соціальні суперечності між різними соціальними групами;

8) юридично забезпечує можливості громадянина бути власником, створювати громадські об'єднання, комерційні корпорації, брати акти­вну участь у політичному житті суспільства;

9) має межі регулювання відносин у суспільстві, що визначаються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, за­кріпленими в міжнародних актах.

І громадянське суспільство, і держава функціонують для задово­лення потреб і інтересів людини. Європейська традиція виходить не зі співвідношення інтересів людини і держави, а зі справедливого балансу інтересів особи і суспільства. Цей баланс розцінюється Європейським судом з прав людини як гарантія правомірності відносин «людина — держава».

§ 5. Політична система суспільства і місце в ній держави Політична система суспільства — це цілісний комплекс засобів політичного впливу на суспільні відносини, що використовуються людьми та їх організаціями з метою завоювання, утримання або участі в політичній владі; механізм організації і функціонування політичної влади.

Політична система суспільства пов'язана з особливою сферою ді­яльності людей — політикою — системою взаємин і взаємодій держа­ви, політичних партій, політичних громадських об'єднань, політичних рухів, спрямованих на реалізацію своїх інтересів (волі) у боротьбі за державну владу, її утримання і використання. За всіх часів питання про політику розглядалося в єдності з питаннями про владу і державу. Структурні елементи політичної системи суспільства: суб'єктний (інституціональний): 1) вузькому значенні — власне політичні об'єднання, що мають зв'язок з політикою або створені для здійснення такого зв'язку (держава, політичні партії, політичні рухи, групи політичного тиску та ін.); 2) у широкому значенні — усі суб'єкти групової й індивідуальної політичної свідомості як політичні, так і неполітичні об'єднання (профспілки, жіночі рухи та ін.);

нормативний (регулятивний) — система політичних і правових (насамперед конституційних) норм і принципів, що регулюють відноси­ни між суб'єктами політичної системи, а також усіх інших нормативних регуляторів — моралі, звичаїв та ін. За допомогою конституційних норм установлюються правила боротьби за владу;

ідеологічний — політична ідеологія, політична свідомість, політич­на культура, політичні погляди; можливість громадянина оцінити полі­тичне буття і обрати варіант поведінки;

функціональний — політичні відносини, політичний процес, полі­тична діяльність, політичний режим, що визначає ступінь участі суб'єк­тів політичної системи у формуванні і функціонуванні політичної влади (включаючи армію, церкву, опозицію, лобістів);

комунікативний — інтеграційні (об'єднуючі в ціле) зв'язки між всіма елементами політичної системи суспільства, а також між партія­ми, суспільством і державою, між політичною та іншою системами — економічною, правовою тощо.

Відмінність політичних і неполітичних об'єднань визначається метою їх створення. У статуті політичних громадських об'єднань (по­літичної партії, іншої політичної організації, політичного руху) як ос­новна мета проголошується участь у політичному житті суспільства. У статуті неполітичних об'єднань (профспілок, благодійних організацій, національно-культурної автономії, суспільних фондів та ін.) політичні цілі не ставляться.

При будь-якому розгляді інституціонального елемента політичної системи (вузького чи широкого) первинним суб'єктом політики є особа, що вносить вклад у формування політичної свідомості сус­пільства. У політичних об'єднаннях пріоритетна роль надається політич­ному лідеру.

Держава входить у політичну систему суспільства не як сукуп­ність розрізнених органів, а як її цілісний політико-правовий інсти­тут, інститут управління, що провадить загальнонаціональні пе­ретворення. Програми таких перетворень пропонують конкуруючі партії. Будучи результатом розвитку додержавного суспільства, дер­жава є чинником, рушійною силою формування його політичної систе­ми. Вона служить головним засобом досягнення цілей, що стоять перед суспільством, концентрує в собі різноманіття політичних інтересів, надає стійкості політичній системі за допомогою упорядкування її діяль­ності. Стійкість політичної системи визначається тривалістю її функціо­нування, а ефективність — легітимністю політичної влади.

Ознаки держави, що відрізняють її від політичних партій та інших громадських об'єднань:

1) є організацією всього населення, тоді як партії й інші громадські об'єднання — частини населення;

2) має владу над населенням усієї країни, наділена державно-вла­дними повноваженнями, тоді як партії й інші громадські об'єднання є лише учасниками вироблення і здійснення політики держави. Вони виражають волю своїх членів, груп людей, певних шарів суспільства, діють у межах закону і не мають державно-владних повноважень;

3) має спеціальний апарат, що займається управлінням суспільни­ми справами й охороною громадського порядку. Громадські організації можуть брати участь у виробленні і реалізації політики держави;

4) має монопольне право використовувати як переконання, так і при­мус на своїй території і має у своєму розпорядженні спеціальні установи примусового характеру. Партії та інші громадські об'єднання позбавлені цих ознак. Партіям законодавчо заборонено створювати власні збройні формування, застосовувати до своїх членів засоби примусу;

5) має монопольне право видавати юридичні норми, обов'язкові для всього населення, і забезпечувати їх реалізацію. Партії та інші гро­мадські об'єднання приймають програми, статути, поточні рішення, що мають внутрішньоорганізаційне значення;

6) має монопольне право встановлювати і стягувати податки, формувати загальнонаціональний бюджет. Громадські об'єднання мо­жуть брати участь в обговоренні проекту закону про загальнонаціональ­ний бюджет;

7) є офіційною особою (представником усього народу) на міжна­родній арені. Партіям та іншим громадським організаціям така якість і функції не властиві.