§ 1. Первісне і похідне виникнення держав. Державність

Сучасні держави світу мають різний вік: одні виникли в далеку дав­нину (процес їх походження викладається в наступних параграфах), інші — тільки в минулому столітті. Походження держав, що визрівали в надрах первіснообщинного ладу і з’явилися в результаті його розкладу, можна назвати первіснним. Усі інші держави виникли довільно, оскільки «фундаментом» їх побудови стали існуючі державні утворення.

Загальною закономірністю первісного виникнення держави було її становлення в надрах первісного ладу, що розкладався, як політичної організації суспільства, що володіла певною територією свого прожи­вання і публічною (політичною) владою, яка відокремилася від насе­лення. Деякі зарубіжні вчені вважають, що в стародавньому світі не було держав, що їх становлення відбувалося зі стану державності і при­падає на період формування буржуазних відносин. Подібний висновок можна зробити у тому випадку, якщо підходити до оцінки «держав­ності» народів у різні історичні періоди з однаковими мірками, знятими з розвинених держав,, що володіють усталеними ознаками. Такий підхід суперечить принципу історизму.

Однак не кожне державне утворення можна кваліфікувати як держа­ву. Оскільки точний час появи первісних держав установити складно, використовується термін «державність», що означає динамічний процес становлення (еволюцію) державних утворень з їх генезису до сформова­ного стану, утворення складної системи зв'язків, відносин та інститутів публічної влади, відпрацьованості механізму їх дії. Похідне виникнення держав — це створення держав на основі вже сформованих державних утворень еволюційним шляхом чи шля­хом соціальних революцій. Дві третини нині існуючих держав світу (а всього їх понад 200) виникли в XX столітті — після другої світової війни. У силу конкретних історичних причин деякі з них або ніколи не мали власної держави, або втратили ранню державність і довгий час входили до складу колоніальних держав. Ряд народів зуміли домогтися власної державності в XX ст. в результаті реалізації права націй на по­літичне самовизначення. Такі держави утворилися в процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізації державно-подібних утворень. Так, із середини 50-х років XX століття на руїнах колишніх колоніальних імпе­рій в Азії, Африці, Латинській Америці, Океанії виникло понад 90 нових держав. Частина їх утворилася шляхом збройної боротьби (Алжир, Ангола, Мозамбік та ін.), частина — мирним шляхом (Малагаська ре­спубліка, Танзанія).

Інші шляхи похідного виникнення держав — розділення або від­ділення. Розділення федеративної держави — це його:; а) «розвал» (СРСР, Югославія); б) «розділ» (Чехословаччина). Україна, як і інші країни СНД, утворилися у результаті розвалу (розділу) СРСР.

Похідним слід вважати виникнення Держав у наші дні шляхом їх поділу або об'єднання, відділення або приєднання.

§ 2. Основні теорії походження держави

Протягом icтopj^JB^eнoчиммo теорій первісного походження дер-жавї^'їштсіішх (орієнтованих на людину і її"зв'язок із суспільством) і релігійних (_що ставлять у залежність від Бога державу і її владу). Патріархальна теорія (Арістотель, Р. Філмер, М. К. Михайловський, М.М. Покровський) ґрунтується на положенні, що держава виникла з патріархальної сім'ї в результаті її розростання та об'єднання сі­мей, що зберігають переказ про їх загальне походження, у племена, союзи племен, народності. Відповідно до Арістотеля селища, що утво­рилися, склали державу. Держава виникає як результат сімейних взає­мин, а влада государя (монарха) — як продовження влади батька (па­тріарха) у сім ;ї, що носить «батьківський» характер.

У наш час ця теорія не може бути сприйнята. Проте деякі її елементи (виникнення держави з появою публічної влади, роль сім'ї в станов­ленні державності, утвердження порядку в суспільстві шляхом підпорядкування публічній владі) повинні бути враховані.

Теологічдіа теорія (Хома Аквінський, 8 ст.) на ідеї божественного державотворення з метою реалізації загального блага. Вона служить обгрунтуванню панування духовної влади над світською. Стверджується, що церква наділяє государя правом панувати над людьми і реалізувати волю Божу на Землі. Кожній людині пропонується упокоритися перед волею Бога, що встановив державну владу, підкорятися тій владі, що санкціонована церквою. Воля володаря, що керує держа­вою, трактується як об'єднуюча засада, без якої держава розпалася б. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності: держава вічна, як і сам Бог. Звідси випливає твердження про необхід­ність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві дер­жавно-правових інститутів.

У теологічній теорії важко знайти елементи, прийнятні для сучасного трактування походження держави. її раціональним зерном можна вва­жати ідею про утвердження порядку як загального блага в державі. Правда,такий порядок відповідно до цієї теорії створюється за допомогою божественної сили, що виключає активність особи.

Договірна (природно-правова) теорія (Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, Я. Козельський, М. Радищев, І. Кант). Дана теорія ґрунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єднання людей у єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людсь­кого роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку.

В основу теорії природного права покладена теза про те, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся прихильникам цієї теорії неоднозначно. Т. Гоббс вважав, що в природному стані відбувається «війна всіх проти всіх», оскільки там панував принцип «людина лю­дині — вовк». Ж.-Ж. Руссо, навпаки, малював райдужну картину сво­боди і рівності, «золоте століття». Проте усі вони розглядали державу як продукт людського розуму і діяльності, зумовлену прагненням людей до виживання. Можна виділити два варіанти договору, запропоно­ваних представниками цієї теорії: 1) договір між правителем і людьми (Т. Гоббс); 2) договір людей один з одним, усіх з усіма (Ж.-Ж. Руссо). Відповідно до цих варіантів договору розпорядження природними пра­вами різне: 1) правителю передається частина природжених прав, які він повертає громадянам зі своїх рук після державотворення і виступає їх гарантом (суспільний договір-підпорядкування); 2) невідчуження, збереження природних праві за індивідами при укладанні договору од­ного з одним про державотворення (суспільний договір-об 'єднання). У будь-якому випадку передбачається,забезпечення прав і свобод особи в межа

Прогресивність цієї теорії полягає насамперед у тому, що підкреслюється її права і свободи від народження. Відзначаються психологічні та біологічні моменти,що привели людей до договору про державотворення: страх, почуття самозбереження. Проте перебільшуються індивідуалістичні засади на ранніх етапах життя люд­ства, коли людина була членом громади, сім'ї, роду, племені, союзу племен і т. д. Гіперболізується розвиненість розуму людей періоду пе­реходу до державності від «природного стану». Навряд чи у всіх і кож­ного був усвідомлений підхід до необхідності вступу в договір про дер­жавотворення. Скоріше першенствувала інтуїція, ніж розум як підстава договору.

Зрозуміло, об'єктивні причини виникнення держави не можна по­яснити тільки договором. їх значно більше. Водночас договір відіграє значну роль у створенні ряду держав, у практиці їх державного будівни­цтва. Так, Конституцією США закріплений договір між народами, що входять до складу держави, і визначені його цілі: утвердження правосу­ддя, охорона внутрішнього спокою, організація спільної оборони, спри­яння загальному добробуту.

Органічна теорія (Г. Спенсер, XIX ст.),ототожнює процес виник­нення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людського організму сформульо­вані ще давньогрецькими мислителями. Г..Спенсер, натхнений успіхами природознавства, розвинув цю думку, заявивши, що держава - - це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.

Відповідно до його теорії, держава, як і всяке живе тіло, базується на диференціації і спеціалізації. Держава спочатку виникає як найпро­стіша політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюєть­ся, розростається і гине в результаті старіння (як людина). У ході становлення держави спостерігається інтеграція (об'єднання) дрібних утво­рень людського суспільства в більш великі і складні — «агрегати»: плем'я, союз племен, міста, держави, імперії. Одночасно під впливом часу в «агрегатах» йде соціально-класова диференціація і спеціалізація у вигляді поділу праці, відбувається формування системи органів дер­жави. Кожний орган виконує визначену лише йому властиву функцію (як у людському організмі): уряд — функцію мозку (регулятор суспіль­ного організму); хлібороби і ремісники — функцію органів травлення (забезпечують життєдіяльність суспільного організму); працівники тор­гівлі, транспорту та інших засобів сполучення — служать кровонос­ною системою; панівні класи відповідають за оборону держави тощо. Завданням державної влади є служіння благу суспільства.

Таке уявлення про державу здається, на перший погляд, наївним і ненауковим, однак тут є раціональні зерна. Визнається зв'язок законів громадського життя і законів природи, підкреслюється, що людина, перш ніж стати істотою суспільною, біологічно формується як індивід, з волею і свідомістю. Іншими словами, людина спочатку є витвором природи, потім — членом суспільства, а потім — громадянином держа­ви. Позитивним можна назвати обгрунтування диференціації (поділ на класи), інтеграції громадського життя (об'єднання людей у державу) у взаємозв'язку і системі, спеціалізації (поділ праці).

Теорія насильства має два варіанти: теорія зовнішнього насильства (Л. Гумплович, К. Каутський) і теорія внутрішнього, насильства (Є.Дюрінг). Теорія зовнішнього насильства пояснює виникнення держави як результат воєн, насильницького підпорядкування одного племені іншому. Усі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виводяться з голого насильства: державні органи і закони створюються для приду­шення поневолених народів. Насильство є підставою виникнення при­ватної власності. Панування племені згодом перетворюється в пануван­ня класу. При цьому утверджується, що в державі зацікавлені більш слабкі племена, ніж сильні, оскільки вона служить захистом завойова­них племен від можливих зазіхань з боку інших сильних племен. Держа­ва зображується як захисниця інтересів усіх класів суспільства, здатна забезпечити загальне благо як сильних, так і слабких. Вона визначає обсяг вимог, пропонованих до завойованих племен, і дає їм можливість улаштувати життя в межах цих вимог і збережених за ними прав. Пере­можцям надається можливість спокійно користуватися вигодами свого становища. Теорія внутрішнього насильства пояснює виникнення влас­ності, класів держави в результаті насильства частини суспіль­ства над іншою, причому йдеться про насильство (планування) більшості над меншістю.

Винятково насильством не можна пояснити походження держав. Тим більше неправильно вважати завоювання пріоритетним фактором утворення держави. Внутрішні соціально-економічні причини, класове розшарування суспільства спричиняють війни і сприяють виникненню держави. Однак не можна заперечувати певної (більшої чи меншої) ролі насильства у цьому процесі. Історичний досвід свідчить, що завоюван­ня одних народів іншими було одним із реальних факторів існування державності протягом довгого часу (наприклад Золота Орда). Елеме­нти насильства супроводжують утворення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі). Насильство — боротьба між Північ­чю і рабовласницьким Півднем — відіграло інтегруючу роль при фор­муванні держави в США.

Класова теорія має кілька різновидів. Одним з них є історико-матеріалістична теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс). Відпові­дно до цієї теорії (її попередником був Л. Морган) джерела держави необхідно шукати в первісному суспільстві, у його розколі на класи з протилежними ітнтересами, що сталося внаслідок економічних при­чин: суспільний поділ праці поява надлишкового продукту виникнення приватної власносте Як писав Ф. Енгельс, держава — сила, що необ­хідна, щоб стримати зіткнення класів із суперечливими інтересами, тримай їх у межах «порядку».

Влада в державі належить «самому могутньому, економічно плануючому класу, який за допомогою держави стає також політично пануючим класом і здобуває у такий спосіб нові засоби для придушення та експлуатації пригнобленого кла­су». Ця ж думка називається К. Марксом; держава є «орган панування, орган гноблення однога класу іншим.». В. І. Ленін називав державу «машиною для підтримки панування одного класу,над інщим». Держава, у трактуванні прихильників цієї теорії, забезпечує переважні інтереси економічно пануючого класу, використовуючи спеціальні засоби підпо­рядкування і управління.

Якщо К. Каутський, Л. Гумплович в основу виникнення, держави поклали фактори зовнішнього насильства, то К. Маркс, Ф.Енгельс. В. І. Ленін керувалися .положенням, що держава — не сила нав'язана ззовні, а результат внутрішнього розвитку суспільства. Історико-матеріалістична теорія має чимало достоїнств. Економічний фактор, покла­дений в основу становлення держави, здатний краще пояснити сус­пільні явища, ніж інші фактори — психологічні, біологічні, моральні, етнічні, хоч і вони повинні.враховуватися. Чітко визначаються ознаки, які відрізняють державу від родового суспільства: а) публічна влада, що не збігається з населенням; б) територіальний, а не кровно родинний поділ населення; в) поява права; г) стягування податків. Справедливо підкреслюється, що перехід від присвоєння продуктів природи до їх виробництва сприяв диференціації людей замайновою ознакою.

Безумовно, класовий підхід дає можливості для аналізу причин виникнення держави, визначення його сутності. Однак він не є єдиним і пріоритетним для всіх часів і народів. Недооцінюється ідеологічний фактор (свідомість), що поряд з матеріалістичним (буття) відіграє істотну роль. Більшої уваги заслуговує біологічний фактор : люди як біологічні істоти, спонукувані почуттям самозбереження перед силами природи

і зовнішньою загрозою відчували потребу в об'єднанні і державотворенні. Та й держава в тій чи іншій мірі охороняла інтереси не лише пануючого класу, але й усіх прожива­ючих на її території. Окрім того, надмірний акцент на ролі класів і кла­сової боротьби у виникненні держави приводить прихильників цієї теорії до ряду міфологічних висновків. Держава оголошується тимчасовим явищем, що виникло разом з виникненням класів. Передвіщається не­минуче зникнення держави разом з відмиранням класів і встановлен­ням суспільства комуністичного самоврядування. Тим часом соціальну неоднорідність суспільства не можна звести до його класової диферен­ціації. Неоднорідність суспільства зумовлена існуванням багатьох інших типів соціальних відмінностей: расових, конфесіональних, віко­вих, професійних, статевих тощо.

Олігархічна (грец. оligarchia— влада деяких) (Б. Шантебу) пов'язує виникнення держави з поділом праці виділенням управління як специфічного виду діяльності, яким займалася елітарна група, що вио­кремилася із суспільства. Розрізняють три види олігархічного шляху виникнення держави: військовий (поява правлячої військової еліти в результаті військових походів і захоплення здобичі — це держави франків і монголів); аристократичний (формування управлінської еліти на основі родової аристократії — вождів племен, представників знатних родів, що відрізнялися знаннями і військовими доблестями); плутократичний (плутократія — влада багатих; формування управлін­ської еліти на підставі майнової переваги). Підкреслення поділу праці і виокремлення особливого шару людей — управлінців, як умов і ознак виникнення держави, характеризує позитивні сторони даної теорії, Од­нак зазначення тільки цих елементів не вичерпує всіх ознак, якими супроводжувався процес виникнення держави. Не враховується і той факт, що держава, її управлінська структура формувалися не тільки для задоволення потреб правлячої еліти, але й для вирішення загальних справ.

Окрім зазначених теорій походження держави, можна назвати також: психологічну. (Л. Летражицький), демографічну (Т. Мальтус), географічну (Є. Хантінгтон), расову (Ж.-А. Габіно, Ф. Ніцше) та ін.