3.4.Голодні 1932-1933 роки

Цю трагедію для України можна було вже передбачувати в 1925 році, коли XIV з'їзд більшовицької партії взяв курс на індустріалізацію. Вона мала здійснюватися за рахунок села, для чого і було ухвалено невідповідність цін на промислові та сільськогосподарські товари.

Політика колективізації спочатку призвела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. Не бажаючи миритися з подібним проявом саботажу з боку селянства, загнаного до колгоспів, влада постійно збільшувала для України хлібозаготівельні плани. У результаті така політика привела до справжнього голодомору.

Урожай зернових в Україні в 1932 р. був всього лише на 12 % нижче за середньорічні показники за 1926-1930 рр., так що продуктів харчування в країні цілком вистачало. Проте влада знову збільшила план заготівлі хліба. ⁴⁵ Якщо в 1931 р. Україна повинна була здати державі 39 % загального збору зернових, то в 1932 р. - 55 %. Було оголошено, що колгоспи не мають права видавати зерно селянам до тих пір, поки не виконаний державний план закупівель зерна. Одночасно були ухвалені закони про боротьбу з крадіжкою колгоспного майна і "боротьбу зі спекуляцією". По першому з них за крадіжку декількох колосків із колгоспного поля люди несли кримінальну відповідальність, до смертної кари включно. Другий закон забороняв селянам обмінювати свої особисті речі на продукти харчування, подібні дії іменувалися "спекуляцією" і каралися тюремним ув'язненням від 5 до 10 років. Крім того, для проведення успішної хлібозаготівельної компанії до України з Москви прибула надзвичайна комісія на чолі із В. Молотовим.⁴⁶

На відміну від терору голодом у 1921-1923 роках, спрямованого перш за все на утихомирення бунтівного селянства, голодомор 1932-1933 років мав на меті планомірне знищення українських селян як «українського бастіону».

На початку 30 –х років репресії проти українського селянства набули виключно жорсткого характеру. В 1930 році розпочалася масова розправа з «куркулями», в наслідок якої було зруйновано більше 200 тисяч найбільш дієздатних і заможних селянських господарств, виселені сотні тисяч «куркулів» та членів їх сімей. Відповідальними за голодомор 1932-1933 років були названі «куркулі», які начебто ховали хліб від влади і від односельців.⁴⁷Версія про те, що селяни ховали зерно в ямах з метою задушити радянську владу «кістлявою рукою голоду» була оприлюднена генеральним секретарем ЦК КП(б)У С.Косіором саме в літку 1930 року.

Тільки за один 1931 рік із 54 районів Дніпропетровської області було вислано до Сибіру та інших віддалених куточків Радянського союзу 25 тисяч осіб .⁴⁸

У 1932 році 94,8% колгоспників Дніпропетровщини на вироблені трудодні не отримали жодного граму хліба. В грудні 1932 року на Дніпропетровщині з’являються так звані «чорні дошки», куди заносилися колгоспи і райони, які не виконали плани хлібозаготівель. У селах починається голод. Як засвідчують данні Дніпропетровського обкому КП(б)У від 28 лютого 1933 року, прояви голодомору мали місце вже у 31 сільському районі області. Дніпропетровщина за числом жертв голодомору 1932-1933 років в Україні посідає третє місце після Київської та Вінницької областей. Офіційно зафіксовано 65 тисяч загиблих. ⁴⁹

Жертвами голодомору 1932-1933 років стали не тільки українські селяни, а все українство, українська ідея в цілому. Саме тоді була згорнута політика «українізації», а на місце вимерлих від голоду українських селян були переселенні жителі інших регіонів СРСР.

Індустріалізація та колективізація супроводжувались наступом на «ворожі елементи».

Згідно зі зведенням енкавеесників, майже вся Дніпропетровська область складалась із контрреволюціонерів, шпигунів, диверсантів, шкідників, запеклих націоналістів. Щорічно органи державної безпеки то викривали, то ліквідовували злочинні організації. Кількість заарештованих стрімко збільшувалась: в 1935 році -235 справ, у 1936-526 справ. У другій половині 1937 і першій половині 1938 року в Дніпропетровській області було заарештовано 29521 особу. Основний удар прийшовся на інтелігенцію.⁵⁰

В селі Вищетарасівка знайшлись старожили, які пам’ятають про голод 1932-1933 років.

Причиною голоду люди називали засуху та неврожай. У людей забирали все, що було, чи то їжа, чи то одяг, практично усе, що було, так звані «поліцаї». Ці, так звані «поліцаї», не дивились ні на що, навіть на те, скільки дітей залишається у хаті без їжі. На той час представником місцевої влади був Д. Філатов, а разом з ним приходив до сімей уповноважений з Томаківки.

Були присутні доноси сусідів один на одного за це вони отримували мізерну, але платню: чи невелику кількість муки, чи картоплі. Застосовували до людей побиття, висилання в разі непокори до влади. До хати приходили двоє – четверо людей. Це були сільські активісти. Заховати неможливо було нічого, адже шукали скрізь використовуючи псів.

Сім′ї складались із декількох чоловік, але їжу давали тим, хто працював у колгоспі, так звані «пайки»: черпак «баланди» і 30 грам чорного хліба. Працювали в колгоспі з ранку до вечора, а «пайок» давався лише один раз на день. У колгоспі була пекарня ЗОК, де пекли хліб і давали членами колгоспу. Хто йшов та записувався до колгоспу давали 3 кг крупи.

На той час існував таки закон про «п′ять колосків», не дозволяли збирати колоски навіть після збирання полів, карали за це жорстоко. Поля охороняли з рушницями, ховали хліб у комори і також охороняли. У зв’язку з цим, люди почали помирати з голоду.

Вище тарасівці в той час їли все, що могли : ховрашків, горобців, йця птахів ,траву, лушпиння від картоплі, коріння, ягоди, кору з дерев, сім’я мишію, лободу, кропиву пекли з неї хліб. Їли шовковицю, абрикоси, адже в селі були сади та посадки.

Згадуються в селі і випадки канібалізму. Був випадок, коли в сім ′ї помер чоловік і жінка залишилася сама з трьома дітьми, вбила меншого сина, щоб нагодувати та спасти старших своїх синів. Якщо влада дізнавалась про вбивство, то вбивцю забирали і відсилали до району, а там вже вирішувалась її доля. ⁵¹

Більше дев’яноста років минуло з часів голоду 1921-1923 років, вісімдесяти – від початку голоду 1932-1933 років, шістдесят вісім – з часу голоду в 1946-1947 років.

Але ще багато українців не знають до цього часу ні причин, ні наслідків їх. А ті, хто знає, ще не всі усвідомили їх самі. Необхідно, щоб майбутнє покоління села теж знало про ці роки лихоліття в життя своїх односельців. У нації, яка не шанує своєї історії не може бути майбутнього!

Виникнення голоду на початку 20-х років ХХ ст. поліття в Україні офіційною історіографією пояснювалось засухою в 1921 року, а також наслідком семирічної війни .

На відміну від терору голодом у 1921-1923 роках, спрямованого перш за все на утихомирення бунтівного селянства, голодомор 1932-1933 років мав на меті планомірне знищення українських селян як «українського бастіону». Штучний голод 1932-1933 років був спрямований проти селянства УРСР.

Серед сільського населення померло 660 тисяч осіб працездатного віку, 242 тисячі людей похилого віку і 594 тисячі дітей.

В селі Вищетарасівка знайшлись старожили, які пам’ятають про голод 1932-1933 років та, з розповідей своїх батьків знають про голод 1921-1923 рр.

Згідно розповідям старожилів села Вищетарасівка голоду 1921-1923 рр. як такого в селі не було. Але їм довелося пережити страхіття 1932-1933 рр.

Якщо порівняти розповіді старожилів про два голоди 1932-1933 і 1946-1947 років, можна зробити висновок, що для жителів села Вищетарасівка страшнішим і голоднішим виявився голод 1932-1933р.р. Цей голод, зі слів людей ,які на власному досвіді відчули його смак, являвся штучним. Люди ,які йшли до колгоспу отримували за це незначну кількість їжі, але її деколи не вистачало, щоб не впасти в крайнощі, тому нерідко в селі зустрічалися приклади канібалізму.