Розділ 6 голод 1946-1947 років

Старше покоління селян Вищетарасівки добре пам’ятає голод 1946-1947 років. Але знову ж таки історіографією були не цілком розкриті певні теми, які стосувались цієї народної проблеми.

З не чисельних згадувань про неї можна одержати лише куцу інформацію про тяжкі наслідки післявоєнної розрухи в сільському господарстві, які були підсилені надзвичайною посухою 1946 року в південних областях України. Не згадується лише про те, що хліб в Україні тоді був, як і під час попередніх голодоморів.

Газета «Зоря» від 14жовтня 1947 року: «10 жовтня Україна достроково виконала план заготівель на 100,3%. Здача хліба державі зверх плану триває».⁸⁸

Україна була головним постачальником зерна для Ленінграда та низки областей РРФСР, овочів для Москви. Саме в той час, коли люди в Україні голодували та вмирали, багато хліба вивозилось за кордон.

За 1946-1947 рр. у європейські країни: Польщу, Чехословаччину, Болгарію, Німеччину, Францію з СРСР було експортовано 2,5 мільйони тон зерна.

Міністр заготівель СРСР Двінський повідомляв секретарю ЦК КП(б) України Л.Кагановичу: « Намітили додатково вивезти за межі України 267 тисяч тонн зерна, які у порядку переміщення держрезерву 208 тисяч тонн, що оформлюються Міністром продрезервів. Таким чином, загальний вивіз зерна за межі України у вересні доводиться до одного мільйона тонн».⁸⁹

Голодне лихоліття вразило майже всю України, за винятком низки західних областей.

Смертельних мук зазнали хлібороби південних областей України: Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Дніпропетровської.

У західному регіоні, де селяни зібрали не малий урожай, був організований опір вивезенню зерна. Саме туди, оминаючи загороджувальні кордони міліції, пробивалися із голодуючих областей селяни, аби виміняти за що – не будь собі хліба.⁹⁰

Страждали і помирали у селах і містах України люди різних національностей – українці, росіяни, євреї, болгари, гагаузи та інші.

Від штучного рукотворного голоду за неповними даними загинуло в ці років Україні понад1 млн. людей. Тоталітарною владою голод замовчувався. Тому і точних даних, скільки померло людей від голоду в селі 1946-1947 рр. на сьогоднішній день не має. ⁹¹

А що відбувалось в цей час у колгоспах села? Про це свідчать збережені у Томаківському районному архіві деякі протоколи колгоспних зборів.

Протокол загальних зборів членів колгоспу «Червоний Жовтень», де головою в той час був Д.К.Лапонов, від 5 лютого 1948 року: « Из 124 членов колхоза присутствуют 110. От райкома партии присутствуетПогонец Б.П. Представитель собрания – Чувичкин В.И.

Повестка дня.

1.Отчет правления колхоза про хозяйсвинную деятельность колзоза за 1947 год.

2. Выборы представителя колхоза.

Вступил Ревенко Ф.Ф., который сказал, что правления колхоза работало совсем плохо.

Трудовая дисциплина распадается.

Сердюкова Я. Сказала, что правление колхоза меняло хлеб на самогонку.

Клименко П.М.: Представитель колхоза Лапонов был пьяницей и не признавал никаких постановлений партии и местной власти. Нужно снять его с должности представителя клохоза и заставить рабо тать рядовым колхозником».

Головою колгоспу « Червоний Жовтень» на цих зборах було обрано С.О.Ліпницького.⁹²

А ось взірець того, як члени колгоспу Українець», головою якого був Ф.Р.Швидкий, дякували владі за своє хороше життя.

«Протокол №18 от 12 ноября 1947 года.

Повестка дня.

1. Проработка письма к Великому Вождю, отцу и учителю Йосифу Виссарионовичу Сталину.

Постановили:

Всем колхозом благодорить товарища Сталина и выполнять все обязательства перед товарищем Сталиным»⁹³

А в селі в цей час пухли від голоду і вмирали прямо на вулицях. Боялися навіть згадати про те, що одна мати з вулиці П’ята сотня, маючи трьох дітей, одного з них, хлопчика Колю, зарізала, щоб нагодувати інших двох, але потім вони все одно всі померли.⁹⁴

Згадуються і випадки, коли дітей вивозили до родичів в Росію і так вони виживали.

Старожили села згадують про те, що ті, хто ще не збожеволів і шукав шляхи спасіння у збиранні на колгоспних полях залишків урожаю, то їх ловили і кидали в тюрми.⁹⁵

Ще один документ – фрагмент доповідної записки Міністерства внутрішніх справ УРСР, у якій повідомляється, що тільки за перші дві дикади січня 1947 року в Україні було порушено 1727 карних справ. І потім йде перелік справ:

«Колгоспниця Соломаха з колгоспу «20 років Жовтня» засуджена на 10 років позбавлення волі за крадіжку 5 кілограмів колосків...» .⁹⁶

Спочатку улюдей забирали все до останньої зернини, а потім відправляли в тюрму за те, що вони, напівмертві, наважувались знайти на колгоспному полі хоча б яку – небудь поживу.⁹⁷

З докладної записки від 6 лютого 1947 року українського управління Міністерства державної безпеки своєму московському шефу Абакумову під грифом «Цілком таємно»: «В МГБ Украины продолжают поступать свидетельства о случаях употребления в пищу человеческих трупов»…⁹⁸

І далі йде перелік прикладів канібалізму в селах різних областей України.

З розповіді старожилів села є згадки про те, що після закінчення війни 1941-1945 рр. країна була дуже слабкою, зруйновані заводи, фабрики, села, міста. Все було вивезено : зерно, худоба – нічого не залишилося. Коли люди поверталися в село, то бачили руїни, все було розграбовано, хати стояли без вікон, без дверей. Дуже було нелегко організувати колгоспи. У післявоєнні роки люди ходили голодні, нічим було садити городи. Та все-таки в селі Вищетарасівка був чоловік, який міг організувати колгосп, діставав насіння, щоб засіяти поля, збільшилось поголів’я скота, і уже у 1946 році було на 30% відновлено те, що було зруйноване німецькими окупантами. Цим чоловіком був Кравць Леонід Титович. Але керівники КПС у 1947 році наложили великі податки на село – майже все зерно було вивезено і здано в «государство». Тому найвищим для села став 1947 рік. ⁹⁹

Люди згадують про те, що завдяки Леоніду Титовичу вони змогли вижити. Він роздобув потроху всяких круп, зернових, бобових і організував на бригаді кухню, де по півлітра на людину варили так званий «кандьор», в яких входило вода, дерть, бур’ян.

Але все одно люди вмирали. Вранці їздила бричка і збирали трупи для поховання.

Ходили тоді так звані «просії», але люди нічого не давали, адже самі були дуже голодні.

Отже, як ми бачимо голод 1946-47 років виник не лише через засуху 1946 року, а й був організований владою.

Україна була головним постачальником зерна для Ленінграда та низки областей РРФСР, овочів для Москви.

Від штучного рукотворного голоду за неповними даними загинуло в ці років Україні понад1 млн. людей.

У людей забирали все до останньої зернини, а потім відправляли в тюрму за те, що вони, напівмертві, наважувались знайти на колгоспному полі хоча б яку – не будь поживу.

Таким чином, голод 1946-1947 рр. в селі Вищетарасівка був не таким страшним як в інших селах району. Завдяки голові колгоспу Кравцю Леоніду Титовичу люди змогли вижити, адже він всіма силами намагався хоча б якось допомогти односельчанам. Та все ж люди не витримували голоду і смертей було не мало.