3.2.Роки колективізації

Жовтневі події 1917 року, які мали місце а Петрограді, відкрили нові шляхи для перебудови в житті трудового селянства. Селяни почали об’єднуватися в невеликі артілі.

Згідно з «Описанием населенных мест Екатеринославской губернии на 1 января 1925 года» в цей час у селі було (мовою оригіналу) : «Хозяйств – 663,мужчин-1750, женщин – 1780, десятин земли в фактическом пользовании- 7456,расстояние до райцентра – 35 километров, до ближайшей ж. д. станции – 24 км, телефонная установка – есть,число колодцев – 429,противопожарных бочек – 7, насосов – 2, базарных дней в месяц – 8, мельниц тепловых – 3, маслобоек -1, кузниц – 11, учреждений по народному образованию – 1: амбулатория, число торговых заведений – 1: единое потребительское общество 1 сельскохозяйственное товарищество.» ⁴⁰

Початком колгоспного руху у Вищетарасівці можна вважати організацію в 1927 році першого товариства суспільного обробітку землі – ТСОЗ на вулиці Виноградівка .

Головою ТСОЗу був обраний Мефодій Суворов. Цей ТСОЗ першим одержав трактор « Фордзон». Навесні 1928 року було організовано на вулиці Вовчій другий ТСОЗ. Головою був Андрій Круглий, заступником – Никифор Бугайов. Членами цього ТСОЗу були П. Хлопков, М. Ткач, Ю.О.Козлов.

На базі цих ТСОЗів у 1929 році була організована артіль «Червоний Жовтень». Головою артілі став С.О. Ліпницький, заступником і скарбником – Н. Бугайов, агрономом – Денис Кравець.

У подальшому були організовані артілі «Перемога» - голова К.Н. Чувичкін, «Нове життя» - голова Д.К. Лапонов, «Червоний орач» - голова І.М. Доронін, «Запорожець».

У 1929 році в селі було організовано рибоколгосп. У 1930 році рибоколгоспи сіл Новокиївка, Біленьке та Вищетарасівка об’єдналися в один, який одержав назву «Нова дружба». Першим його головою був обраний Олександр Петроович Балакін. У колгоспі працювали 100 селян. Передовими були ланки Є.О.Сотули та О.Ф.Біловуса.⁴¹

Під час колективізації селянам доводилось із великими труднощами долати мораль ний бар’єр особистої власності. Споконвіку селянин знав, що земля , інвентар, тяглова сила, худоба належать йому, що достаток він створював сам, своїми руками, а тепер необхідно було усуспільнити власність.

Багато помилок допускалося час проведення колективізації, коли у селян відбирали все, що було ними придбано за рахунок власної праці. У сім'ї моєї прабабусі, що мала дванадцять дітей від одного до 18 років, забрали дві корови, коня , залишивши сім'ю без головних годувальників.

Перегини в колективізації виявилися також у штучному прискорені її темпів. Були прийняті спеціальні плани «розкуркулювання», «боротьби з противниками колективізації».

Але життя продовжувалось і серед колгоспників розгорнувся стаханівський рух. У колгоспі «Червоний Жовтень» стахановцями в 1940 році були Матвій Катеринич, Уляна Лапонова, Ксенія Світла, Микола Сіроштан, Олександр Катеринич, Іван Герман, Марко Гармаш, Петро Трубичин.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 березня1940 року було нагороджено великою срібною медаллю учасника Всесоюзної сількогосподарської виставки Івана Петровича Гудожника, бригадира колгоспу «Запорожець», який зібрав у 1938 році урожай американської бавовни по 10, 5 центнера з кожного гектару.

1939 року Орденом Трудового Червоного Прапору була нагороджена Вищетарасівська МТС за видатні успіхи в піднесенні сільського господарства.⁴²

Отже, початком колгоспного руху у Вищетарасівці можна вважати організацію в 1927 році першого товариства суспільного обробітку землі – ТСОЗ на вулиці Виноградівка .

На базі цих ТСОЗів у 1929 році була організована артіль «Червоний Жовтень». Головою артілі став С.О. Ліпницький.

У подальшому були організовані артілі «Перемога» - голова К.Н. Чувичкін, «Нове життя» - голова Д.К. Лапонов, «Червоний орач» - голова І.М. Доронін, «Запорожець». У 1929 року в селі було організовано рибоколгосп.

Масов а організація колгоспів розпочалася в 1939-1931 роках і здійснювалась в умовах гострої класової боротьби.