ВСТУП

Актуальність дослідження професійного самовизначення як процесу вибору та самореалізації в ній обумовлена практичним запитом, який сформувався в умовах економічних перетворень, пов’язаних з появою ринку праці, реорганізацій виробництва.

Сучасна Українська система освіти ставить задачу вибору майбутнього професійного шляху вже перед учнями 9 класу загальноосвітньої школи: продовження загальної освіти (перехід до 10 класу), або професійної освіти (вступ до ПТУ або середнє спеціальний учбовий заклад), або вступ на самостійну роботу за обраною спеціальністю. Соціально-економічні зміни, що відбуваються в нашій країні, підсилюють інтерес до проблеми самовизначення, самореалізації особистості. Обирая професію, молода людина прагне заглянути в майбутнє та оцінити свої перспективи через кілька років, коли настане час отримувати диплом та шукати роботу. На стільки довгостроковий та одночасно точний прогноз важко зробити навіть дослідному спеціалісту по кадрам, так як в нашій країні ринок праці поки що складається під впливом нестабільних економічних умов.

Вибір професії в підлітковому віці вважається початком професійного самовизначення. Хоча на цьому етапі можливе перегляд обраної позиції, саме в цьому віці дуже сильна мотивація вибору професії як засобу самореалізації особистості. Молоді люди обирають професію, яка дозволяла б знайти себе, сприяла самореалізації та самовираженню, приносила б емоційне задоволення.

Проблема професійного самовизначення учнівської молоді посідає важливе місце у педагогічній та віковій психології, оскільки стосується вирішального моменту у життєвому становленні особистості. Центральним і досить складним завдання сучасної школи є формування в учнівської молоді здатності до свідомого та самостійного вибору професії і подальшого оволодіння нею. Вирішення цього завдання багато в чому залежить від активної позиції самих учнів, від усвідомленості себе суб’єктом власного життя, прагнення до особистісної самореалізації, вміння виважено і самостійно приймати відповідальні рішення. Тому вивчення професійного самовизначення старшокласників може відкрити нові шляхи його оптимізації.

В сучасному світі нараховується більше 40 тисяч професій, що серйозно утруднює задачу вибору для особи, що формується. Актуальність та практична значимість дослідження різноманітних психологічних чинників, що впливають на вибір професії хлопцями та дівчатами, продиктовані необхідністю успішного надання профорієнтаційної та профконсультаційної допомоги на початковому етапі вибору професії.

Теоретичні передумови розробки цієї проблеми вивчались у психолого-педагогічних дослідженнях таких вчених, як Г.О. Балл, І.Д. Бех,

М.Й. Боришевський, Г.С. Костюк, Н.Г. Ничкало, П.С. Перепелиця,

О.В. Скрипаченко та ін. проблема психічної регуляції професійного самовизначення поступово вичленовувалась у розробках таких вітчизняних психологів, як Б.Г. Ананьєв, О.Ю. Голомшток, Є.О. Клімов, В.О. Моляко, О.Г. Мороз, Н.А. Побірченко, В.В. Синявський та ін.

Аналіз психологічної літератури з проблеми професійного самовизначення свідчить про те, що у дослідженнях акцент ставиться на необхідності вивчення ролі суб’єкта у цьому процесі. А це вимагає більш глибокого розуміння психологічних механізмів як таких, що забезпечують самоаналіз та самооцінку властивостей особистості, їх зіставлення з вимогами майбутньої професії, що є необхідним на всіх етапах професійного самовизначення.

Викликає великий інтерес у практичних та шкільних психологів також проблема профорієнтаційної роботи зі старшокласниками, її методи та форми, різноманітні методики професійного самовизначення. Виходячи з цього та зважаючи на значну соціальну значущість проблеми вибору майбутньої професії саме в підлітковому віці, ми обрали наступну тему дипломного дослідження – «Аналіз чинників професійного самовизначення підлітків»

Об’єкт дослідження: процес професійного самовизначення підлітків

Предмет дослідження: чинники, вибору професії підлітками

Мета дослідження: визначити чинники, вибору професії підлітками та на цій основі розробити практичні рекомендації для психологів школи з удосконалення профорієнтації підлітків.

Задачі дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз уявлень про професійний вибір та про чинники, що впливають на вибір професії. Визначити поняття «професія», «професійне самовизначення» та «професійне становлення».

2. Провести емпіричне дослідження чинників, що впливають на професійне самовизначення підлітків.

3. Визначити найбільш значимі чинники, що детермінують вибір професії підлітками

4. Розробити практичні рекомендації для психологів школи з удосконалення профорієнтації старшокласників.

Гіпотеза: ми передбачили, що різні стили дитячо-батьківських відносин по-різному впливають на професійне самовизначення підлітків.

Практична значимість дослідження:

Полягає в можливості вживання результатів дослідження в профорієнтаційній роботі, так як недостатня согласованість особистісних та професійних інтересів при виборі професії веде до того, що велика кількість випускників середнє-спеціальних та вищих навчальних закладів незадоволені отриманою спеціальністю та часто починають переглядати своє відношення до професії на пізньому етапі самовизначення.

Отримані результати можуть бути використані для надання конструктивної допомоги учням, актуалізації їх активної позиції при виборі професії та підготовці до цього вибору.

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ I. Теоретичний аналіз професійного самовизначення підлітків

1.1. Загальні теоретичні уявлення про профорієнтацію та професійне самовизначення в підлітковому віці

1.2. Психологічні особливості підліткового віку

1.3. Етапи формування професійних намірів школярів

РОЗДІЛ ІІ. Характеристика основних чинників, що впливають на вибір професії

2.1. Мотиваційні чинники вибору професії підлітками

2.2. Самооцінка як чинник професійного самовизначення

2.3.Стилі дитячо-батьківських відносин як чинник професійного самовизначення підлітків

РОЗДІЛ ІІІ. Емпіричне дослідження процесу професійного самовизначення в підлітковому віці

3.1. Методи та методики проведеного дослідження

3.2. Аналіз результатів

3.3. Практичні рекомендації за результатами емпіричного дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

РОЗДІЛ І.

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ ПІДЛІТКІВ

1.1. Загальні теоретичні уявлення про профорієнтацію та професійне самовизначення в підлітковому віці

Розбудова України орієнтує кадри на науку й пріоритет якісних змін. Якість спеціалістів у першу чергу забезпечується ефективністю професійної орієнтації молоді, інтенсифікацією підготовки, а також всією системою навчання та виховання. Тільки в улюбленій праці, успішно застосовуючи свої знання й досвід, людина виявляє свої творчі можливості, підвищує якість діяльності, удосконалюється. Праця стає для неї потребою, джерелом радості і задоволення.

У процесі розвитку людини як суб'єкта праці формуються і виявляються її здібності, інтереси, нахили до побудови життєвих планів, що є психічними регуляторами поведінки. Однією з форм таких планів виступають особисті професійні плани, які можна розглядати як суб'єктивний регулятор професіоналізації особистості. Необхідність у наданні допомоги молоді в реалізації цих планів, у керуванні процесом професійного самовизначення особистості призвела до виникнення професійної орієн­тації.

У педагогічній та психологічній літературі зустрічаються різноманітні визначення сутності професійної орієнтації. Вона нерідко розглядається як ознайомлення молоді з усіма можливими професіями, розвиток професійних інтересів та їх формування. Практика переконує, що неможлива цілеспрямована орієнтація на ті чи інші професії лише ознайомленням з професіями та розвитком відповідних інтересів. Молодь може добре знати низку професій, до багатьох виявляти схильності, але не завжди у змозі обрати відповідну. Вибір - це складна психічна дія, яка ускладнюється тим, що потрібно обирати безпомилково, з перспективою, з передбаченням можливих наслідків вибору. Саме такого вибору вимагає майбутня кваліфікована праця, оскільки набута професія - це галузь тривалої діяльності, яка висуває певні вимоги до фізичних та психічних особливостей людини.

У науковій літературі теж існують різні підходи щодо психологічного аналізу та визначення професійної орієнтації. Концепції вітчизняних учених здаються нам методично більш послідовними, розгорнутими і узгодженими.

Так, М.С.Пряжников визначає професійну орієнтацію (від лат. рrofessіо - рід занять та фр. оrientatiоп - установка) як систему заходів, спрямованих на включення індивіда у світ праці й передбачає: 1) професійну освіту, інформування про світ професій; 2) професійне виховання, вироблення професійно важливих особистісних якостей (працездатність, відповідальність); 3) професійне консультування. Вибір професії пе­редбачає орієнтацію конкретної особистості на певну спеціальність. На практиці вибір професії" здійснюється з урахуванням галузевих потреб, конкретного підприємства або організації.

У підході Є.М.Павлютенкова професійна орієнтація розглядається як комплекс взаємопов'язаних економічних, соціальних, медичних, психологічних та педагогічних заходів, спрямованих на формування професійного покликання; на виявлення здібностей, інтересів, придатності та інших факторів, що впливають на вибір професії або заміну сфери діяльності. Основними формами професійної орієнтації є: професійна освіта, професійне самовизначення, професійне консультування, працевлаштування, професійний відбір, професійна адаптація та ін.

К.М.Гуревич дає визначення професійної орієнтації як різновиду соціальної допомоги людині, яка передбачає адекватне співвідношення індивідуальних особливостей та здібностей людини із соціальними запитами суспільства. Її результат - самовизначення особистості, усвідомлений вибір професії, який дозволяє людині стати висококваліфікованим фахівцем. Вимога до фахівця сьогодні - висока кваліфікація, знання, уміння бути організатором, здатним на практиці застосовувати принципи наукової організації праці. Він повинен уміти працювати з людьми, цінити колективний досвід, критично оцінювати досягнуте. І, звичайно, сучасний фахівець - це людина високої культури, широкої ерудиції, в цілому, це справжній інтелігент нового суспільства.

На думку Б.О.Федоришина професійна орієнтація -це цілісна система, яка складається із взаємопов'язаних компонентів, об'єднаних спільністю цілей і єдністю управління: професійна освіта, професійна активізація, професійна психодіагностика, професійний відбір (добір), професійна адаптація і професійне виховання.

А.Є.Голомшток розглядає професійну орієнтацію як складну, динамічну соціально-педагогічну систему, що включає вирішення складних теоретичних та практичних завдань, пов'язаних із вибором майбутньої професії. А загальна мета профорієнтаційної роботи полягає у формуванні усвідомленого фахового самовизначення на основі узгодженості особистих і суспільних інтересів у підготовці кадрів для виробництва, науки, культури, тобто досягнення певного оптимуму професійного самовизначення Й потреби суспільства у кадрах.

Отже, різні визначення професійної орієнтації, різне трактування її цілей і змісту неминуче відбиваються на її структурі, а отже, й на її формах та методах.

Виходячи із зазначеного, можна сказати, що правильний вибір професії - необхідна умова професійного і соціального становлення людини. Підвищення вимог сучасного виробництва до змісту праці та психофізіологічних якостей особистості покладає зобов'язаність на відповідні соціальні служби ефективніше вивчати і використовувати її потенційні можливості. Це і є предметом діяльності професійної орієнтації. А процес цілеспрямованого впливу на заходи щодо формування професійного покликання, виявлення здібностей, інтересів, придатності та інших факторів, які впливають на вибір професії або заміну виду її діяльності визначають як управління професійною орієнтацією.

Таким чином, визначень поняття «професійна орієнтація» чимало і пояснюється це розвитком діяльності з профорієнтації, зміною уявлень суспільства про цілі, завдання, методи, форми і, узагалі, про сутність профорієнтації. Кожне з них відбиває ті або інші аспекти профорієнтації, виділяє яку-небудь функцію, вказує на практичний або теоретичний рівень її розвитку, розглядає з позиції педагогіки, психології, соціології та ін.

Тому перш ніж дати одне загальне визначення профорієнтації, уточнимо уявлення про три її основні складові: «діяльність», «професію», «орієнтацію».

У філософському енциклопедичному словнику вона визначається як специфічна форма активного відношення до людського світу, зміст якої складає його доцільну зміну і перетворення. Введення категорії «діяльність» у розглянуте поняття «про­фесійна орієнтація » дозволяє уявити профорієнтацію не тільки як практику, але і як теоретичну діяльність, що представляє собою не тільки визначену суму знань, але і діяльність з отримання цих знань. Виникнувши як практична діяльність, проф­орієнтація поступово збагачується теорією, що дозволяє розглянути її в єдності теоретичної і практичної діяльності.

Поняття «професія» (від лат. рrofessiо - офіційно зазначене заняття, спеціальність; від рrofiteor - проголошую своєю справою) - вид трудової діяльності, що вимагає певної підготовки і, зазвичай, є джерелом існування.

На думку Є. О.Клімова, споріднені професії можуть бути об'єднані в групи, класи та спеціальності. Спеціальність вужче професії, але вона цілком визначає тип трудової діяльності певної особи і носить привласнену їй назву.

Поняття «орієнтація» вживається у ряді наук (геометрії, хімії, астрономії, географії, топографії) і пов'язане з визначенням місцезнаходження і з вибором напрямку руху. В енциклопедії «орієнтація» (від фр. оrientatioп - буквально - направляти на схід; від лат. оrіепs - схід) визначається у прямому й у переносному значенні. У прямому - уміння розібратися в навколишньому оточенні, у переносному - напрямок наукової, суспільної й іншої діяльності у визначену сторону.

Які б визначення не давалися поняттю «орієнтація», ясно, що усі вони пов'язані з діяльністю на вибір основного напрямку, у даному випадку на вибір професії. Якщо молода людина намагається орієнтуватися у світі професій і починає активно з'ясовувати, наскільки та чи інша конкретна професія відповідає її життєвим прагненням, то в цьому випадку краще говорити про орієнтацію в змісті орієнтування на її професію. Останнє точніше виражає суть справи. Однак на практиці склалася традиція говорити про орієнтацію я у тому, й іншому змісті.

Відсутність єдиної точки зору на поняття профорієнтації пояснюється ще й іншими причинами. Наприклад, тим, що це комплексна проблема, а тому підходи до її визначення можуть бути різними. Якщо професійна орієнтація розглядається через призму педагогічної практики, що переважно проходить під увагою вчителів шкіл, майстрів УВК та ін., то прийняття цієї точки зору в якості єдиної і головної створює педагогічне уявлення про професійну орієнтацію.

Якщо ж на цей процес подивитися через призму психологічної науки, то на перший план виступають психологічні поняття і концепції, що пояснюють особливості того або іншого вибору. У рамках цього підходу формується і відповідний образ профорієнтації як психологічного процесу, що складається з двох взаємозалежних сторін: а) прийняття учнем рішення про свій професійний вибір; б) впливу на психіку учня з метою формування професійних намірів, здійснення такого вибору професії, який би відповідав інтересам і здібностям особистості й одночасно знаходився у відповідності із суспільними потребами.

Третій підхід - соціологічний. При цьому процес професійної орієнтації розглядається як частина більш загального процесу соціальної орієнтації молоді. Відповідно і вибір професії розглядається як акт, обумовлений загальною життєвою орієнтацією, прагненням особистості зайняти певне місце в соціальній структурі суспільства, у соціальній групі.

Звідси випливає необхідність здійснення міждисциплінарного підходу як у питаннях розуміння сутності профорієнтації, так і в практичній роботі з орієнтування молоді на ті або інші професії.

Викладене вище розуміння профорієнтації як єдиної практичної роботи і теорії дозволяє дати їй таке визначення. Професійна орієнтація - це комплексна науково обґрунтована система форм, методів та засобів впливу на особу з метою оптимізації її професійного самовизначення на основі врахування особистісних характеристик кожного індивідуума та потреб ринку праці. Вона спрямована на досягнення збалансованості між професійними інтересами і можливостями людини та потребами суспільства в конкретних видах професійної діяльності. Профорієнтаційна робота сприяє цілеспрямованому розвиткові здібностей і талантів людини, зростанню її професіоналізму, працездатності, збереженню здоров'я і виступає одним із най­важливіших елементів державної політики у сфері соціального захисту та зайнятості населення. Така діяльність забезпечує ефективне використання трудового потенціалу особи, сприяє підвищенню її соціальної та професійної мобільності, відіграє значну роль у профілактиці вимушеного безробіття.

Основним об'єктом профорієнтаційної діяльності є зайняте та незайняте населення, в тому числі молодь, що навчається, звільнені працівники та особи з обмеженою працездатністю. Головною метою профорієнтаційної роботи є сприяння специфічними методами посиленню конкурентоспроможності працівника на ринку праці та досягнення ефективної зайнятості населення. Крім того, важливими завданнями профорієнтації є виховання у молодих людей любові до різних видів праці, створення умов для продуктивної праці та перевірки на практиці своїх здібностей, вивчення, формування і розвиток інтересів, нахилів, намірів та здібностей молодих людей, ознайомлення їх з найбільш поширеними професіями та професіями, які найбільше відповідають інтересам молоді тощо.

Розвиток професійної орієнтації визначається також складом і якістю завдань та принципів, покладених в основу діяльності. Важливою умовою ефективності системи профорієнтаційної роботи є наступність окремих її етапів, на кожному з яких профорієнтація має свої завдання:

1) профорієнтаційна робота у школі - основне завдання профорієнтації на цьому етапі — професійна освіта та визначення здібностей і професійних намірів учнів;

2) профорієнтаційна робота у позашкільних навчальних закладах - для цього етапу характерна систематизація досвіду, знань, умінь, навичок, набутих на першому етапі;

3) профорієнтаційна робота у професійному середовищі - її особливістю є, насамперед, професійна адаптація.

В основу профорієнтаційної діяльності покладені наступні принципи:

- комплексний характер профорієнтаційних послуг: організація профорієнтаційної діяльності повинна здійснюватися в соціально-економічному, психолого-педагогічному, медико-фізіологічному та професійному напрямках для забезпечення різнобічної готовності молодої людини до вибору професії;

- узгодження інтересів особистості та попит суспільства через ринок праці;

- діяльнісний підхід до визначення професійної придатності;

- рівні можливості отримання профорієнтаційних послуг громадянами України та іноземцями, з якими Україна має відповідні угоди, незалежно від місця роботи чи навчання, віку, статі, національної належності, релігійних переконань;

- доступність професійної та іншої інформації щодо можливостей вибору чи зміни професії, форм навчання та працевлаштування;

- добровільність і безкоштовність отримання профорієнтаційних послуг усіма групами населення на гарантованому державному рівні;

- конфіденційний і рекомендований характер висновків профконсультацій і профвідбору (профдобору), додержання працівниками профорієнтаційних норм професійної етики;

- взаємозв'язок школи, сім'ї, виробництва і громадськості у здійсненні профорієнтаційних заходів;

- систематичність і наступність у профорієнтації: необхідність проведення профорієнтаційної роботи з першого класу і включно по випускний клас школи, за умови обов'язкової наступності цієї роботи з класу в клас.

Кожний з перелічених нами принципів передбачає вирішення також і певних задач:

• диференційований та індивідуальний підхід до учнів у залежності від віку і рівня сформованості їхніх професійних інтересів, від розходжень у ціннісних орієнтаціях і життєвих планах, від рівня успішності. Диференціація учнів по групах дозволяє точніше визначати і засоби впливу, що, будучи ефективними в одній групі, можуть виявитися неефективними в іншій. Диференціація створює також умови для реалізації індивідуального підходу;

• оптимальне сполучення масових, групових та індивідуальних форм профорієнтаційної роботи з учнями та їх батьками, що створює необхідність використання різноманітних форм, їх збалансованості та поєднання;

• відповідність змісту, форм і методів профорієнтаційної роботи потребам професійного розвитку особистості й одночасно потребам конкретного району (міста, регіону) у кадрах визначених професій і необхідного рівня кваліфікації.

Вибір професії – одне з найважливіших стратегічних рішень у житті людини і складна комплексна проблема. Це складний акт самовизначення – свідомого вибору суб’єктом життєвої позиції, яка стає вирішальним чинником у виборі способів розв’язання тих чи інших життєвих проблем. За методами вирішення та за змістом робота по професійному самовизначенню молоді – це соціально-економічна, медико-фізіологічна та психолого-педагогічна проблема, а за сферою впливу – соціальна, результати якої відображаються і на економічному рівні. Процес самовизначення завершується досягненням стабільного становища у тій чи іншій сфері соціального життя й формуванням відповідних переконань, принципів, ціннісних орієнтацій та мотивації.

Під професійним самовизначенням у педагогіці розуміють самопізнання та об’єктивну оцінку особою власних індивідуальних особливостей, зіставлення своїх професійно-важливих якостей і можливостей з вимогами, необхідними для оволодіння конкретною професією. Це процес прийняття особистістю рішення щодо вибору майбутньої трудової діяльності (вибір професії, професійного навчального закладу, місця працевлаштування). Педагогічне керівництво професійним самовизначенням передбачає організацію й здійснення керуючого впливу на психологічну сферу особистості школяра відповідним арсеналом педагогічних засобів із метою підготовки учня до свідомого та самостійного вибору професії. Педагогічне керівництво процесом професійного самовизначення не слід розглядати як заперечення принципу свободи вибору професії, оскільки:

– професійне самовизначення ніяк не обмежує свободу дій особистості;

– вільний вибір професії не має нічого спільного із самовпливом та стихійністю;

– вільний вибір професії повинен підпорядковуватись свідомій необхідності узгоджувати прагнення та наміри особистості з потребами суспільства;

– вибір професії передбачає співвіднесення власних якостей і можливостей з вимогами, які висуває кожна професія до людини.

Професійне самовизначення полягає в усвідомленні особистістю себе як суб’єкта конкретної професійної діяльності і передбачає:

1) самооцінку людиною власних індивідуально-психологічних якостей та зіставлення своїх можливостей з психологічними вимогами професії до спеціаліста;

2) усвідомлення своєї ролі в системі соціальних відносин і своєї відповідальності за успішне виконання діяльності та реалізацію своїх здібностей;

3) саморегуляцію поведінки, спрямованої на досягнення поставленої мети.

Професійне самовизначення – це багатомірний процес, який можна розглядати з різних точок зору:

– як серію задач, які суспільство ставить перед особистістю, яка формується, і які дана особистість повинна вирішити за певний період часу;

– як процес поетапного прийняття рішень, за допомогою яких індивід формує баланс між своїми побажаннями та нахилами, з одного боку, і потребами суспільства – з іншого;

– як процес формування індивідуального стилю життя, частиною якого є професійна діяльність.

Структурним компонентом професійного самовизначення є наявність професійного плану – обґрунтоване уявлення про вибрану сферу трудової діяльності, про способи оволодіння майбутньою професією і перспективи професійного росту. Професійний план – це складова життєвого плану – уявлення людини про бажаний спосіб життя, тобто про соціальний, професійний, сімейний статус, а також про шляхи і способи його досягнення.

Основні компоненти професійного плану:

• уявлення про роль праці в житті людини (ціннісно-мотиваційний аспект вибору професії);

• далека перспективна професійна мета (мрія), узгоджена з іншими життєвими цілями (сім’я, рівень матеріального добробуту та ін.);

• ближні професійні цілі (як етапи і шляхи досягнення далекої мети);

• резервні варіанти та їх ієрархія;

• знання професій і відповідних професійних навчальних закладів;

• знання своїх можливостей для досягнення поставленої мети (реальна самооцінка внутрішніх і зовнішніх факторів вибору професії);

• знання шляхів підготовки до досягнення поставленої мети і шляхів роботи над собою;

• реальна підготовка до досягнення мети і реалізація окремих компонентів професійного плану в ході пробних пошукових дій;

• при потребі – інший варіант професійного плану, новий професійний вибір у випадку невідповідності можливостей і вибраних перспектив.

Професійне самовизначення слід розглядати як елемент більш широких систем:

1) соціального самовизначення, яка передбачає пошук молодою людиною свого місця в житті, в соціальній структурі суспільства;

2) життєвого самовизначення – специфічної форми суб’єктно-об’єктної взаємодії, в якій особистість виступає справжнім суб’єктом життєвого процесу, тобто свідомо включається в хід подій, опосередковуючи його творчим ставленням до життя і беручи на себе відповідальність за свої вчинки та дії як їх автор.

Задачі професійного самовизначення:

1) сформувати установку на власну активність та самопізнання як основу професійного самовизначення;

2) ознайомити зі світом професій, потребами ринку праці, правилами вибору професії;

3) забезпечити самопізнання та сформувати “образ-Я” як суб’єкта майбутньої професійної діяльності;

4) сформувати вміння зіставляти “образ-Я” з вимогами професії до особистості та потребами ринку праці, створювати на цій основі професійний план і перевіряти його;

5) сформувати вміння аналізу різних видів професійної діяльності, враховуючи їх спорідненість за психологічними ознаками та схожістю вимог до людини;

6) створювати умови для перевірки можливостей самореалізації в різних видах професійної діяльності шляхом організації професійних проб;

7) забезпечити розвиток професійно важливих якостей;

8) сформувати мотивацію та психологічну готовність до зміни професії і переорієнтації на нову діяльність;

9) виховувати загальнолюдські та загальнопрофесійні якості, розумні потреби.

З точки зору психології розвитку (вікових особливостей учнів) професійне самовизначення можна поділити на 4 етапи:

1) дитяча гра – виконання певних професійних ролей і окремих елементів пов’язаної з цими ролями поведінки в процесі гри;

2) підліткова фантазія – уявлення себе в мріях представником тієї чи іншої професії;

3) попередній вибір професії – сортування різних видів діяльності та їх оцінка з точки зору інтересів, здібностей, системи цінностей особистості;

4) прийняття остаточного рішення – вибір рівня кваліфікації, об’єму й тривалості професійної підготовки, вибір спеціальності.

З точки зору педагогіки професійне самовизначення включає наступні етапи:

– емоційно-образний – характерний для дітей старшого дошкільного віку;

– пропедевтичний – характерний для учнів молодшого шкільного віку (1-4 класи);

– пошуково-зондуючий – характерний для молодших підлітків (4-7 класи);

– період розвитку професійної свідомості (8-10 класи);

– період уточнення соціально-професійного статусу (10-11 класи);

– період входження в професійну діяльність (учні та студенти професійних навчальних закладів);

– саморозвиток фахівця безпосередньо у професійному середовищі.

Показники сформованого професійного самовизначення:

– інформованість учня про структуру народного господарства, потреби ринку праці, зміст і умови праці з обраної професії , навчальні заклади, в яких можна отримати професію;

– сформованість професійних інтересів і намірів;

– сформованість мотиваційної сфери при виборі професії;

– наявність спеціальних здібностей;

– наявність практичного досвіду у вибраній сфері діяльності;

– узгодженість інтересів, здібностей і нахилів із вимогами професії;

– відповідний стан здоров’я, відсутність протипоказань.