Тема № 5. Засоби творення характеру та дійсності у романі ч.Діккенса «Посмертні нотатки Піквікського клубу»

Мета: визначити особливості сюжето- та характеротворення в романі Ч. Діккенса; встановити своєрідність соціального аналітизму письменника.

Питання для обговорення:

1. Жанрова природа «Нотаток Піквікського клубу» (роман мандрів, крутійський роман, спортивна повість, нотатки).

2. Особливості структури роману (реалізація принципу «концентричних кіл»). Функції вставних новел.

3. Система персонажів: англійські національні типи та «вічні образи» в романі Ч.Діккенса.

4. Характер соціального аналітизму та історизму.

Основні поняття: роман мандрів, крутійський роман, «вічний образ», «комічний епос», гумор, сатира, історизм, аналітизм, характер, психологізм.

Практичні завдання:

1. Прокоментуйте думку С. Гречанюка: «Зміст «Піквіка» не ви­черпується ані Піквіком, ані іншими героями, яким би великим не було їхнє функціональне навантаження. В героях і сю­жеті – лише половина «Піквіка». Його друга половина – це те, що взагалі перебуває за романним каркасом» [4]. Що має на увазі дослідник? В чому ви вбачаєте своєрідний «дух роману»?

2. Підтвердьте прикладами з роману думку англійського романіста Енгуса Уїлсона: «Діккенс змушує нас поважати людей, від яких ми не чуємо жодного мудрого слова. Більше того, ми починаємо поважати їх саме за це, бо їхня недоречність робить їх непричетними до розрахунків дріб'язкового сус­пільства, яке автор обрав об'єктом критики» [5].

3. Поясніть, що дало підстави Г. Честертону назвати Ч. Діккенса «великим романтиком» та «міфотворцем» [1]. Які ознаки романтичного світогляду та естетики присутні в романі?

4. Прокоментуйте думку Дж. Б. Прістлі стосовно Тома та Сема Велерів: «Ці два філософи, настільки ж типово англійські, як яловичина з портером…, без сумніву, є двома великими фігурами нашої комічної епопеї сільського життя. Вони належать своєму часу…, та одночасно вони належать і всім часам і, зрозуміло, всій англійській історії» [6]. Чи згодні ви з оцінкою дослідника? Аргументуйте власну думку.

Методичні рекомендації до вивчення теми

Під час підготовки до заняття, слід взяти до уваги, що творчість Діккенса не позначена глибокою філософічністю та інтелектуалізмом. Він не мав систематичної освіти, служив народу і писав для народу. Його художній світ походить від народної казки, там діють люди-янголи і закінчені лиходії, які, проте, чудовим чином під впливом добра так само перетворюються на янголів. Не дивлячись на наївність, книги Діккенса примушують плакати і сміятися людей дуже високого рівня освіти, і в цьому полягає певна загадка цього народного письменника, який ніколи і нікому не набридає, а навпаки – притягує своїм гострим словом і неповторно трагікомічним поглядом на світ.

Мабуть, у жодному з творів письменника не виявився так сильно, яскраво і всеосяжно властивий йому гумор, як в «Нотатках Піквікського клубу». Не випадковий при цьому самий вибір жанру комічного роману, що примушує пригадати «комічний епос в прозі» Г. Філдінга і М. Сервантеса.

Традиційний для англійського способу життя клуб об'єднує людей, що вирішили «в ім'я прогресу науки і в освітніх цілях» здійснювати подорожі країною і про всі свої дослідження і спостереження надсилати докладні звіти у лондонський центр. Немолоді джентльмени опиняються в різних куточках Англії, це надає роману «панорамності» і зближує оповідь із жанром «роману дороги». Читач бачить всю Англію – від метушливого Лондону до тихого Бата – і усюди герої потрапляють в різні комічні ситуації. Роман мав величезний, воістину всенародний успіх. З ним навіть пов'язують проведення реформи юстиції, стан якої письменник показав в своєму творі.

В Англії був популярним жанр «спортивної повісті» (sport novel), що оповідає про пригоди мисливців, рибалок та ін. Діккенс, безумовно, пародіює цей модний жанр, показуючи зовсім не величні пригоди своїх наївних героїв. Пародіюється у «Нотатках» і популярний у всі часи любовно-пригодницький жанр («романтичне» викрадення Джінглем 50-річної діви Рейчел Вордль).

У передмові до роману Діккенс повідомляв: «Автор цього твору поставив собі за мету вивести перед читачем безперервну череду осіб і подій, зобразивши їх по можливості живо і в теж час правдоподібно і кумедно». Історія створення «Нотаток» така: Діккенс прийняв пропозицію видавничої фірми написати підтекстовки до малюнків художника Р. Сеймура. Задум цей незабаром зазнав вельми істотних змін. Текст відтіснив малюнки і цілком заволодів інтересом читачів; проте, Діккенс з великою увагою ставився до підбору і якості ілюстрацій. Після смерті Сеймура, що зробив малюнки до перших двох випусків «Нотаток», Діккенс відкинув послуги багатьох художників, поки його вибір не зупинився на X. Брауні, який під псевдонімом Фіз згодом прославився як один з найталановитіших ілюстраторів його романів.

Спочатку Діккенс припускав побудувати свій роман як комічний опис пригод «піквікістів». Так і задумані перші глави роману, що містять нарочито «глибокодумний» пародійний звіт про наукоподібні пошуки містера Піквіка, наївного вченого-любителя, добродушного дивака, що присвятив себе вивченню такої животрепетної проблеми, як «теорія колюшки» (дрібної рибки), і розкриттю надзвичайно «загадкової» криптограми на покритому мохом уламку каменя, старовинність якої явно сумнівна. Під стать голові клубу і його друзі, змальовані на початку роману як люди надзвичайно дивакуваті. Немолодий і понад міру вразливий містер Тапмен володіє дуже романтичним серцем; мрійливий містер Снодграсс цілком відданий поезії; боязкий і невмілий містер Уїнкль надзвичайно дорожить своєю репутацією майстерного мисливця і спортсмена, що дає можливість автору неодноразово комічно обігравати його «талант». Всі персонажі роману спочатку характеризуються за перевагою ексцентричних рис зовнішнього вигляду або поведінки. Так, наприклад, «жирний малий», слуга містера Вордля - гостинного хазяїна маєтку Дінглі-Делл - завжди або їсть, або спить; глухій леді, матері Вордля, вічно здається небезпека, а панібратський аферист, містер Джінгль, випадковий попутник «піквікістів», постійно приголомшує співрозмовників незв'язним потоком уривчастих вигукувань.

У передмові до видання роману окремою книгою автор розповів, як поступово він залишив свій первинний план - опис пригод членів клубу, - переконавшись, що він швидше перешкоджає, аніж сприяє розвитку сюжету. Дійсно, ледве тільки відпала умовна схема нанизування окремих, по суті не пов'язаних між собою, комічних епізодів, дія зосередилася навколо однієї події - процесу, затіяного місіс Бардль, квартирною господаркою Піквіка, що обвинуватила свого простодушного квартиронаймача у віроломному порушенні обіцянки одружитися із нею.

Теккерей небезпідставно зіставив Піквіка із Дон Кіхотом. Подібно «лицарю сумного образу», Піквік і смішний, і зворушливий в своїй непрактичності, в своєму прагненні завжди і у всьому вчиняти так, як підказує йому почуття справедливості. Він запросто міг би уникнути неприємностей, давши продажним юристам грошей, але чесний і нескорений холостяк вважає за краще гордо сісти у в'язницю, відмовившись від угоди із совістю.

Правознавці Додсон і Фогг (від англ. dodson – тупість і fog – туман) утілюють цинічну безпринципність юстиції. Дешевий сентиментальний ефект (сльози місіс Бардл), демагогічні заклики до присяжних, перекручування фактів, явно тенденційне тлумачення документів - все йде в хід в ім'я користі. Система допиту друзів містера Піквіка, викликаних як свідки, побудована на залякуванні; їх навмисно збивають з пантелику, щоб добути ті відомості, які можуть тлумачитися на користь позивачки. Показово, що Додсон і Фогг, яким абсолютно байдуже, на чиїй стороні істина, і яких цікавить лише грошова винагорода, вслід за відповідачем безтурботно відправляють у в'язницю свою клієнтку - місіс Бардль, - що недоплатила їм за угодою.

Діккенсівський Піквік не вміє брехати, лицемірити, вивертатися. Він не злопам'ятний. Побачивши свого ворога в біді (зустріч із Джінглем у Флітській в'язниці), Піквік від щирого серця допомагає йому, не дивлячись на те, що шахраї обзивали його образливим прізвиськом «стара петарда». Лінія Джінгля і його супутника Троттера пов'язує роман із традиціями пікарески («крутійського» роману), що привносять в оповідання жвавість і авантюрність.

«Записки Піквікського клубу», як і подальші романи Діккенса, з’являлися щомісячними випусками. «Записки» набули виняткового успіху із виходом в світ п'ятого випуску, де вперше з'являється один з головних героїв роману, Сем Уеллер, слуга містера Піквіка, розторопний і безжурний, типовий лондонець, як за характером, так і за своєрідною мовою. З величезною симпатією романіст малює істинного сина народу, «англійського Санчо Пансу». Якщо при першому знайомстві з Семом він здається читачу просто лукавим кокні, то надалі це враження кардинально міняється. Під впливом Піквіка все яскравіше виявляються кращі сторони натури Сема: ясність розуму, винахідливість, надійність. Це - щирий друг, який розділяє і підтримує чесні і справедливі прагнення свого наставника. Не тільки особиста прихильність і відданість слуги, а солідарність із безкомпромісною, благородною позицією Піквіка спонукають Сема піддатися добровільному ув'язненню у Флітській в'язниці разом із хазяїном.

Пошук ідеалу штовхає Діккенса до ідеалізації патріархальних форм буття. Звідси ідилічні картини життя в садибі містера Вордля, весельчака і хлібосола. В цьому мирному маєтку завжди панує веселість, достаток, господар сердечно ставиться до слуг, а ті, у свою чергу, відповідають йому добрим почуттям. Особливо прекрасною ця гостинна садиба стає в дні Різдва, яке письменник змальовує любовно і проникливо.

Оповідь, так само, як і в романі Сервантеса, перебивають вставні новели. Не маючи на перших порах прямого відношення до сюжету роману, вони настирливо нагадують про горе, убогість, страхітливі умови існування знедолених суспільством людей. По тону і характеру ці новели різко дисгармоніюють із кумедними епізодами подорожі «піквікістів». Так, наприклад, в першій зі вставних новел розповідається про загибель актора, що спився. Оповідач присутній при останніх хвилинах життя пияки, який приймає за диявола власну дружину, вважаючи, що, якби вона була звичайною жінкою, то давно б померла від знущань. В іншій новелі йдеться про смерть дитини і жінки в'язня боргової в'язниці, що не зтерпіли ударів долі. Їх могли, але не схотіли врятувати від повільного вмирання багаті родичі. Історія дівчину, яку проти її волі видали заміж за багатія, що виявився божевільним, вражає не менше. Батько й брати, що наполягли на цьому шлюбі, морально винні в її загибелі більше, аніж божевільний, який убив свою дружину.

Своїх славних «піквікістів» письменник зіштовхує з людьми абсолютно протилежного типу: корисливими, обачливими, єдина мета існування яких - нажива. Гумор письменника все частіше і частіше набуває сатиричного забарвлення. Достатньо пригадати хоча б відомий епізод виборів в Ітенсвіллі, де Піквіку вперше довелося стати свідком зухвалого, безпринципного суперництва двох партій через голоси обдурених ними виборців. "Сині" і "жовті", під якими Діккенс явно мав на увазі торі і вігів, не гидують ніякими засобами. Вони пускають в хід широкомовні демагогічні декларації, чисто театральні ефекти, а коли це не допомагає, вдаються до підкупу і обдурення виборців.

Разом з вузловою темою другої частини роману (суд і боргова в'язниця) Діккенс продовжує викриття раболіпства перед знаттю. Перед читачем постає світський салон місіс Ліо Хантер (від англ. lion-hunter - «мисливець на левів»), де широко відкриті двері для будь-яких «зірок» світської хроніки, у тому числі і для «капітана Фіц-Маршалла», який виявляється вже відомим читачеві авантюристом Джінглем.

Діккенс часто звертається до народної творчості: балад, пісень, казок і легенд. Сем Уеллер виконує популярну баладу про розбійника Терпіна, священик - гімн про зелений плющ, містер Уордль - різдвяну пісню; в його ж вуста вкладена фантастична повість про могильника, якого викрали духи. Текст роману рясно пересипаний прислів'ями, жартівливими приказками. Широкої популярності набули так звані «веллеризми» - гумористичні вислови Сема Уеллера «на випадок», здебільшого ним же і винайдені, що наводяться зазвичай із посиланням на яке-небудь анекдотичне «джерело» (наприклад: «що зроблене, те зроблене, як сказала стара леді, вийшовши заміж за свого молодого лакея»).

??? Питання для інтерактивної бесіди:

1. В чому виявився вплив романтичної традиції на творчість Діккенса?

2. В чому полягає своєрідність жанрової природи роману Ч. Діккенса «Посмертні нотатки…»?

3. Яке значення в оформленні художнього світу роману мають вставні новели?

4. Хто з персонажів «Піквікського клубу» вважається «вічним» образом?

5. Які реалії сучасної Англії присутні в романі? Порівняйте з соціальним тлом романів О. де Бальзака.

6. На чому заснований комізм роману Ч. Діккенса? Виділіть прийоми комічного.

Література:

Основна:

1. Честертон Г.К. Чарльз Диккенс. – М.: Радуга, 1982. – 205 с.

2. Лібман З.Я. Чарльз Діккенс: Життя і творчість. – К.: Дніпро, 1982. – 186 с.

3. Михальская Н. Чарльз Диккенс. – М.: Просвещение, 1987. – 246 с.

4. Гречанюк С. Містери Діккенс, Піквік та інші // Гречанюк С. Вічні книги. – К.: Дніпро, 1991. – С. 98-129.

5. Уилсон Э. Мир Чарльза Диккенса. – М.: Прогресс, 1975. – 320 с.

6. Пристли Дж. Б. Два Уэллера // Писатели Англии о литературе. – М.: Прогресс, 1981. – С. 342-355.

7. Шахова К. Література Англії ХІХ ст. // Зарубіжна література. – 2004. – № 6-7. – С. 17-28.

8. Мацапура В. Своєрідність англійського реалізму та її відображення у творчості Діккенса // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2000. – № 10. – С. 39-41.

Додаткова:

1. Тайна Чарльза Диккенса / Сост. Е. Гениева, Б. Парчевская. – М.: Книжная палата, 1990. – 536 с.

2. Султанов Ю. Принцип добра: Художественный мир Ч. Диккенса // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2001. – № 9. – С. 51-56.

3. Шайтанов И. Таинственная реальность: Диккенс // Литература. – 2002. – № 43(16-22 ноября).

4. Потанина Н.Л. Игровое начало в художественном мире Ч. Диккенса. – Тамбов, 1998. – 252 с.

5. Колос О.Н. Ч. Диккенс в историко-культурном контексте Англии: Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Саранск: Мордовский гос. ун-т, 2001.  22 с.