- •Історія зарубіжної літератури
- •Тема № 1. Реалізм як художня система: проблеми визначення і вивчення
- •Методичні рекомендації до вивчення питань теми
- •Тема № 2. Реалізація художніх принципів реалізму в романі Стендаля «Червоне і чорне»
- •Методичні рекомендації до вивчення питань теми
- •Тема № 3. Форми реалістичного психологізму в романі о. Де Бальзака «Батько Горіо»
- •Методичні рекомендації до вивчення питань теми
- •Тема № 4. Новелістика п. Меріме: заперечення романтичної традиції та утвердження реалізму
- •Питання для обговорення:
- •Методичні рекомендації до вивчення теми
- •Тема № 5. Засоби творення характеру та дійсності у романі ч.Діккенса «Посмертні нотатки Піквікського клубу»
- •Методичні рекомендації до вивчення теми
- •Тема № 6. Сатирична панорама англійського суспільства в романі в.М. Теккерея «Ярмарок марнославства»
- •Методичні рекомендації до вивчення теми
- •Тема №7. Жіноча література вікторіанської Британії
- •Питання для обговорення:
- •Методичні рекомендації до вивчення питань теми
- •Тема № 8. Об`єктивний роман г. Флобера «Мадам Боварі»
- •Методичні рекомендації до вивчення питань теми
- •Тести для самоперевірки
- •Зразки завдань для тематичного контролю
- •Глосарій
- •Рекомендована література
- •Історія зарубіжної літератури
Тема № 1. Реалізм як художня система: проблеми визначення і вивчення
Мета: розглянути сучасні наукові концепції літературного реалізму; визначити і обговорити дискусійні аспекти теорії реалізму; забезпечити розуміння основних принципів естетики реалізму; актуалізувати знання, набуті на лекції і впродовж підготовки до практичного заняття.
Питання для обговорення:
Визначення реалізму. Проблеми термінології, типологізації, хронологічних меж.
Художні принципи реалізму (детермінізму, еволюції, всеохопності, історизму, типізації).
Інтерпретація уявлень про реалізм у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві:
3.1 Специфіка «ґенетичного» підходу до реалізму (Д. Затонський, Е. Ауербах).
3.2 Реалізм у світлі теорії формалізму (Б.Томашевський, Р. Якобсон).
3.3 Структуралісти про природу реалізму (Р. Барт, Цв. Тодоров).
Основні поняття: реалізм, романтизм, детермінізм, психологізм, еволюція, типізація, історизм, об’єктивізм, аналітизм.
Практичні завдання:
Поясніть, в чому полягає проблема визначення реалізму в сучасному літературознавстві. Порівняйте кілька визначень реалізму, запропонованих у підручниках, спеціальних наукових виданнях, літературознавчих словниках [4-6]. Як обрані вами визначення доповнюють уявлення про реалізм як літературний напрям і художню систему? Чи виявили ви певні протиріччя між дослідниками у підході до визначення реалізму? Запропонуйте власне визначення реалізму.
Ознайомтесь з основними положеннями теорії «нової правдоподібності» Ролана Барта [8]. Що, на думку автора статті, означає наявність в реалістичному тексті «зайвих деталей» оповіді? Як розуміється співвідношення естетичної функції оповіді та вимог реалістичності твору?
Проаналізуйте визначення реалістичного твору, запропоновані у статті Р.Якобсона [7].
Назвіть і прокоментуйте дискусійні питання теорії реалізму, які порушуються у статтях Т. Венедіктової [1], Н.Т. Пахсар`ян [2], Д. Наливайка [3], Н.Крутікової [10].
Методичні рекомендації до вивчення питань теми
Готуючись взяти участь у дискусії щодо винесених для обговорення питань, студент має орієнтуватися на найновіші вітчизняні і зарубіжні дослідження, враховувати думку представників різних методологічних підходів, намагатися самостійно осмислити запропоновані аспекти наукових теорій. Провідні положення наукової теорії реалізму на сьогодні є такими: реалізм (лат. realis – речовий, дійсний) – літературно-мистецький напрям, який полягає у всебічному відображенні взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості. Реалізм утверджується починаючи з 1830-х років у європейських країнах (Франції, Росії, Англії та ін.) під впливом конкретних філософських, соціально-економічних та естетичних чинників. Слід пам'ятати, що термін «реалізм» з'явився пізніше, аніж саме явище, – в працях маловідомих французьких письменників Ж. Шанфлері та Л.-Е. Дюранті, які виступили із утвердженням принципів реалізму у збірці «Реалізм» (1857) та журналі «Реалізм» (1856–1857). Протягом першої половини XIX століття для значення реалістичних явищ, як правило, вживався термін «романтизм», а починаючи з другої половини століття поняття «реалізм» стає загальновживаним.
Теоретичне обґрунтування нового напряму міститься у працях Стендаля, О. де Бальзака та ін. У трактаті «Расін і Шекспір» Стендаль критикує естетичну систему класициста Ж. Расіна і пропонує наслідувати В. Шекспіра у способі вивчення явищ. Порівнюючи В. Скотта і письменницю XVIII ст. М. де Лафайєт («Вальтер Скотт і «Принцеса Клевська»), він надає перевагу її роману «Принцеса Клевська»), в якому майстерно зображені душевні переживання, соціальний стан і побут.
О. де Бальзак у передмові до «Людської комедії», одному з програмних документів реалізму, обґрунтовує свій задум – відобразити сучасну Францію. Письменник приходить до висновку, що суспільство подібне до природи: у ньому, як і в природі, існують певні види. Щоб вивчити їх, він звертається до досвіду природничих наук, до праць філософів, згадуючи імена видатних учених: Ж. Кювьє, Ж. Сент-Ілера, Г.-В. Лейбніца, Ж.-Л. Бюффоната ін. Це важливо для розуміння філософських засад нового напряму. Розвиток природничих наук, філософії позитивізму вплинув на формування реалістичного світогляду.
Реалізм має свою специфіку у відображенні життєвих явищ. До типологічних рис реалізму належать:
тяжіння до достовірності, об'єктивності;
втілення діалектичного зв'язку між закономірно-загальним та індивідуально-особистісним;
звільнення від канонічності, переважання індивідуальних стилів над «спільними»;
відмова від поділу стилів на «високі» та «низькі» залежно від сфер зображення, а також відмова від розмежування явищ на «естетичні» та «неестетичні»;
пізнавальне спрямування (зв'язки з природознавством, історією, соціологією, психологією);
аналітичний підхід до дійсності, намагання відтворити світ як складну єдність;
увага до проблем взаємодії людини і середовища;
зображення типових характерів за типових обставин;
перенесення центру уваги на соціальну сферу;
переважання епічного начала;
романізація жанрів та драматизація роману;
поява синтетичних індивідуальних стилів, які поєднували реалістичні та романтичні елементи;
психологізація всієї атмосфери твору, його предметно-емоційного світу (портрет, інтер'єр, пейзаж тощо).
Реалізм відзначається передусім тим, що він пов'язаний із конкретикою життя, з його різноманітними формами та взаємовідносинами. Для цього напряму характерно тяжіння до наслідування життю, природі (в широкому значенні), тобто використання міметичних засобів письма (відображення життя у формах самого життя).
Реалізм відрізняється від попередніх художніх систем, зокрема класицизму з його нормативною естетикою та романтизму з його увагою до незвичайного, виняткового, намаганням втекти від буденної реальності у світ мрій, фантастики та екзотики. Проте реалісти запозичували прийоми, засоби, теми у своїх попередників. Вони, як і романтики, вільні від догм і правил, їм близький романтичний історизм, реалісти використовують досягнення романтиків у відтворенні внутрішнього світу людини, але водночас для них велике значення має суспільний бік людського буття загалом. Відомо, що нове у літературному розвитку не перекреслює попередніх надбань. У XIX столітті реалізм деякий час розвивається паралельно з романтизмом, враховуючи кращі його здобутки.
Аналітичне начало – одне з провідних в естетиці реалізму, на відміну від емоційного, особистісного начала, на яке орієнтувалися романтики. Однією з рис реалізму є тяжіння до правдоподібності, що виявляється в зображенні характерів, обставин, найменших подробиць життя. Силою своєї уяви реалісти XIX ст. створювали новий художній світ, а читачеві він часто здавався не менш реальним, ніж справжній. Епіграф «Правда, гірка правда» і підзаголовок «Хроніка XIX століття» до роману Ф. Стендаля «Червоне і чорне» свідчать про намагання автора наблизитися до реального життя.
Об'єктивована манера оповіді у творах багатьох реалістів справляє враження саморозвитку подій і характерів, невтручання автора в їхній хід. «Автор повинен бути невидимим у своєму творі, як Бог у Всесвіті», – писав Г. Флобер. Майстерність письменника виявляється у вмінні примусити героя здійснювати вчинки відповідно до логіки розвитку його характеру.
Якщо у романтиків провідну роль відігравала виняткова особистість за виняткових обставин, то реалісти керуються у своїй творчості іншим правилом – типовий характер в типових обставинах. Літературні типи концентрують у собі риси характеру, погляди та спосіб мислення, властиві певній групі людей або нації, але при цьому залишаються індивідуальними і неповторними.
Реалісти XIX століття підкреслювали соціальну зумовленість суспільних взаємовідносин. Вони досліджували зв'язок людини і середовища, вплив влади грошей на формування характерів. Реалізму як напряму, який утвердився в літературі 30-40-х років XIX століття, відповідала певна система жанрів. Провідну роль у ній відігравали прозові твори, зокрема роман, повість та фізіологічний нарис. У цей час реалізм набуває чітко визначених ознак, що дало підставу дослідникам назвати його класичним.
??? Питання для інтерактивної бесіди:
В чому полягає різниця між типологічним та конкретно-історичним підходом до визначення реалізму?
Чим пояснюється відмова сучасної науки від характеристики «критичний» у термінологічній назві реалізму ХІХ ст.?
Поясніть значення терміну «класичний реалізм». Хто з вітчизняних вчених надає йому перевагу?
Яким чином реалізм поглибив романтичне світорозуміння і принципи творчості?
В чому виявилася орієнтація реалістів на біологію? Сформулюйте реалістичний принцип еволюції.
Література:
Основна:
Венедиктова Т.Д. Секрет срединного мира. Культурная функция реализма ХIX века // Зарубежная литература второго тысячелетия. 1000-2000 / Под ред. Л.Г. Андреева. – М.: Высшая школа, 2001. – 336 с.
Пахсарьян Н.Т. Реальность – текст – литература – реализм: динамика взаимодействия // Вестник Московского университета. Сер 9. Филология. – 2006. - № 2. – С. 66-76.
Наливайко Д. Епістемологія й поетика реалізму // Слово і Час. – 2004. - № 11. – С. 3-18.
Реалізм // Літературознавчий словник-довідник. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – С. 584-585.
Васильєв Є.М. Реалізм // Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. – К.: Либідь, 2001. – С. 378-387.
Кормилов С.И. Реализм // Литературная энциклопедия терминов и понятий. – М.: Интелвак, 2001. – С. 858-863.
Якобсон Р.О. О художественном реализме // Якобсон Р.О. Работы по поэтике. – М.: Наука, 1989. – С. 387-393.
Барт Р. Эффект реальности // Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. – М.: Прогресс, 1989. – С. 392-401.
Томашевский Б.В. Мотивировка реалистическая // Томашевский Б.В. Теория литературы. Поэтика. – М.: Аспект Пресс, 1996. – С. 193-197.
Крутікова Н.Є. До питання про реалізм // Слово і час. – 2003. – № 12. – С. 3-13.
Додаткова:
Ауэрбах Э. Мимесис. Изображение действительности в западноевропейской литературе. – М.: Прогресс, 2000. – 687 с.
Затонский Д.В. Реализм ХІХ века: становление метода // Затонский Д.В. Европейский реализм ХІХ в.: Линии и лики. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 49-100.
Затонский Д.В. Реализм – это сомнение? – К.: Наукова думка, 1992. – 276 с.
Ревякин А.И. Проблема типического в художественной литературе. – М.: Учпедгиз, 1959. – 435 с. http://www.detskiysad.ru/raznlit/tipicheskoe.html
Уотт А. Реализм и романная форма // Вестник МГУ. Сер. 9. Филология. – 2001. – № 3.
Толмачев В.М. Где искать XIX век? // Зарубежная литература второго тысячелетия. 1000-2000 / Под ред. Л.Г. Андреева. – М.: Высшая школа, 2001. – 336 с.