14. Які засоби впливу на поведінку особи закріплено в нормах права:

а) заборони, дозволи, зобов’язання;

б) декларації, заклики;

в) моральні норми;

г) заборони, дозволи, зобов’язання, моральні норми;

д) заборони та дозволи.

15. Ознаки права:

а) вираження міри свободи, рівності та справедливості; системність; програмність; гарантованість; наступність; динамічність;

б) вираження міри свободи, рівності та справедливості; документальність, формальна визнаеність; системність; програмність; гарантованість; наступність; динамічність;

в) вираження свободи, рівності та справедливості; документальність, формальна визначеність; загальнообов’язковість; системність; програмність; гарантованість; наступність; динамічність;

г) вираження міри свободи, рівності та справедливості; нормативність; формальна визначеність; системність; вольовий характер; загальнообов’язковість; державна забезпеченість і гарантованість;

д) з об’єктивної точки зору – сукупність загальнообов’язкових формально визначених правових норм, які виражають міру свободи особи; з суб’єктивної – це міра дозволеної чи можливої поведінки конкретної особи.

Задачі з теми Задача № 1

У справі «Байсаков та інші проти України» справу порушено за заявою (№ 54131/08), поданою проти України до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) чотирма громадянами Казахстану — п. Єсентаєм Дарібайовичем Байсаковим (перший заявник), п. Жумбаєм Дарібайовичем Байсаковим (другий заявник), п. Арманом Володимировичем Жекебаєвим (третій заявник) та п. Сергієм Леонідовичем Горбенком (четвертий заявник) 12 листопада 2008 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Заявники, 1962, 1960, 1971 та 1963 років народження відповідно, наразі мешкають у м. Києві.

Наприкінці 2002 року заявники виїхали з Казахстану, як стверджується, через політичне переслідування з боку органів влади. У 2005 року заявники прибули до України та залишаються на території цієї країни.

Чотирма окремими рішеннями від 28 березня 2006 року Державний комітет України у справах національностей і міграції задовольнив клопотання заявників про надання їм статусу біженців, визнавши існування законних підстав побоювання того, що заявники опиняться під загрозою політичного переслідування в Казахстані у зв’язку з їхньою діяльністю у 2001–2002 роках. Зокрема, Комітет зазначив, що у листопаді 2001 року кілька впливових політичних діячів і представників бізнесу в Казахстані сформували опозиційне об’єднання «Демократичний вибір Казахстану». Заявники брали участь у діяльності цього об’єднання головним чином шляхом надання фінансової та технічної підтримки, зокрема через телевізійну компанію, власниками якої були перший і другий заявники.

Четвертий заявник входив до складу керівного органу (політичної ради) цього об’єднання. Невдовзі після цього владні органи Казахстану заарештували лідерів об’єднання. Влада також порушила кримінальні страви проти заявників за різними пунктами обвинувачення, включаючи змову про вчинення вбивства, зловживання владою та шахрайство, анулювала ліцензію на мовлення телевізійної компанії заявників та заблокувала діяльність інших компаній заявників. З посиленням тиску з боку влади заявники залишили країну.

У вересні 2007 року, а також у квітні й травні 2008 року Генеральна прокуратура Казахстану надіслала чотири окремі запити про екстрадицію заявників у зв’язку з кримінальним переслідуванням через причетність до організованої злочинної діяльності та змову про вчинення вбивства (перший заявник, статті 28, 96 та 237 Кримінального кодексу Республіки Казахстан), ухиляння від сплати податків і легалізації (відмивання) грошових коштів (другий і третій заявники, статті 193 та 222 Кримінального кодексу) та зловживання владою (четвертий заявник, статті 307 та 308 Кримінального кодексу).

Листом від 25 травня 2009 року Перший заступник Генерального прокурора Республіки Казахстан надіслав заступнику Генерального прокурора України запевнення у тому, що відповідно до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, прийнятої 1984 року, за умови екстрадиції до Казахстану заявники не зазнають поганого поводження, що заявники отримають справедливий розгляд справ, а також за необхідністю їм буде надано належну медичну допомогу та лікування.

Уряд заявив, що отримав запевнення від Генеральної прокуратури України у тому, що ніякого рішення стосовно екстрадиції заявників не буде прийнято, доки Суд не розгляне цю справу. Уряд стверджував, що заявники не мають статусу жертв у даній справі через те, оскільки не було винесено рішення про їх екстрадицію. Уряд надалі заявив, що Генеральна прокуратура України надала запевнення у тому, що жодного рішення про екстрадицію не буде прийнято, доки Суд не розгляне цю справу.

Уряд також відзначив, що заявники отримали статус біженців, та доводив, що той факт, що питання законності рішення про надання їм статусу біженців ще розглядалося, не означав, що ці рішення не мали чинності.

Заявники наполягали, що вони можуть вважати себе жертвами у значення статті 35 Конвенції, оскільки провадження стосовно їх екстрадиції все ще тривало, а розгляд їх справи у Страсбурзькому суді у їх випадку був єдиною перешкодою їх екстрадиції до Казахстану.

Вони також заявили, що статус біженців насправді не є перешкодою для української влади у здійсненні їх видачі.

Стверджуючи це, заявники посилалися на справу «Кузнєцов проти України» («Kuznetsov v. Ukraine») № 35502/07, розгляд якої триває у Суді, в якій органи Прокуратури України з питань екстрадиції вислали особу з України, незважаючи на її статус біженця.

Заявники звернулися зі скаргою про те, що у разі їх екстрадиції вони наражатимуться на ризик зазнати катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження з боку казахських правоохоронних органів, що становитиме порушення статті 3 Конвенції, яка проголошує: «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».

Уряд заперечив цей аргумент¹⁶.

Дайте правовий аналіз справи.