7. Подання Уповноваженого:

а) акт реагування Уповноваженого на порушення прав людини;

б) звернення з промовою до Верховної Ради України;

в) акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина;

г) звернення до народних депутатів України;

д) звернення до будь-яких органів державної влади та управління.

8. Згідно Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання:

а) жодна держава-сторона не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань, крім випадків екстрадиції осіб, що вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини;

б) жодна держава-сторона не зобов’язана висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань;

в) жодна держава-сторона не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань;

г) жодна держава-сторона не зобов’язана висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі;

д) жодна держава-сторона не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань.

9. Органом, до повноважень якого відноситься контроль за дотриманням Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, є:

а) омбудсмен;

б) Уповноважений Верховної Ради з прав людини;

в) Верховна Рада України;

г) Комітет проти катувань;

д) Наглядова Рада при ООН з питань запобіганню катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.

10. Мета парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина:

а) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;

б) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

в) недопущення порушень прав і свобод людини і громадянина, заборона дискримінації та встановлення механізму реалізації прав людини;

г) контроль за належним виконанням обов’язків органами державної влади;

д) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод.

11. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює свою діяльність шляхом:

а) прийняття рішень;

б) подання органові чи особі, що вчинила порушення права людини припису про усунення порушень прав людини;

в) виступу з щорічною доповіддю в Верховній Раді України;

г) конституційного подання та подання;

д) звернення до державних органів про недопустимість порушення прав людини і громадянина.

12. До способів судового захисту прав людини відноситься:

а) визнання права;

б) заборона вчиняти певні дії;

в) припинення дії, яка порушує право;

г) відновлення порушеного права;

д) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

13. Право на захист виникає:

а) у разі оспорюваня права;

б) у разі невизнання права;

в) у разі порушення права;

г) у разі невиконання дій чи бездіяльності державних органів, що спричинило для особи негативні наслідки;

д) все вище зазначене.

14. Згідно Конвенції Про права дитини, діти мають право на:

а) життя, виживання, вільний розвиток, свободу дій;

б) ім'я, набуття громадянства та вихід з нього;

в) знати своїх батьків та користуватися батьківською турботою;

г) цукерки та солодощі;

д) захист у випадку незаконного перетину та повернення з-за кордону.

15. Співвідношення норм міжнародного та національного права у сфері захисту прав людини:

а) пріоритет національного законодавства;

б) пріоритет міжнародного права;

в) міжнародне право є частиною національного права;

г) міжнародне приватне право є частиною національного законодавства;

д) міжнародні акти, обов’язковість яких надана шляхом ратифікації міжнародного договору, є частиною національного законодавства.