Тема: Українська срр в умовах нової економічної політики (1921-1928 рр.)

План

1. Утворення СРСР: місце та роль України в цьому державному утворенні.

2. Основні заходи нової економічної політики.

3. Політика коренізаціі: українізація і розвиток національних меншин.

Політичний портрет:

О.Шумський

М.Скрипник

Література

1. Бойко О. Історія України. К.,1999. – С.325-350.

2. Історія України: нове бачення: У2т./ Під ред. В.А.Смолія. – К.,1996. –

3. Т.2. – С.173-255.

4. Історія України. / Під ред. В.А.Смолія – К.,1997. – С.262-296.

5. Субтельний О. Україна: історія. – К., 1992. – С.332-368.

Терміни та поняття.

Нова економічна політика (НЕП) – система заходів, запроваджених більшовиками у 20-ті рр. з метою відродження економіки Росії; НЕП включав елементи ринкової економіки і був тимчасовим відступом від “старої економічної політики” – воєнного комунізму.

Індустріалізація – процес побудови великого машинного виробництва в усіх галузях народного господарства.

Колективізація – примусове насильницьке об’єднання індивідуальних селянських господарств у колективні (колгоспи, радгоспи, артілі тощо).

Дати

1921-1929 рр. – запровадження НЕПу.

1921-1923 рр. – голод в Україні.

1932-1933 рр. – голод в Україні.

30 грудня 1922 р. – затвердження І з’їздом СРСР декларації про утворення союзу РСР і союзного договору.

20 вересня 1923 р. – остаточна ліквідація Наркомату закордонних справ УРСР.

грудень 1925р. - Проголошення ХІV з’їздом РКП(б) курсу на індустріалізацію.

1928 р. – початок індустріалізації.

1928 – 1932 рр. – перший п’ятирічний план розвитку господарства радянської України.

Грудень 1929 р. – перехід до політики прискореної (форсованої) індустріалізації та суцільної колективізації.

Персоналії.

Йосип Сталін – керівник ВКП(б) та Радянського Союзу у 20-х – на початку 50-рр. Привласнив собі диктаторські повноваження. Навколо нього сформувався горезвісний “культ особи”.

Х. Раковський – голова уряду (РНК) України.

Показвати на карті.

– територію радянської України у 20-30- ті рр.;

– найбільші промислові центри 30-х років (Київ, Дніпропетровськ, Одеса, Харків, Запоріжжя, Кривий Ріг);

– територію УРСР з найбільшою кількістю колгоспів (Харківщина, Черкащина, Одещина);

– території найбільш уражені голодомором (Житомирщина, Київщина, Черкащина, Полтавщина, Харківщина).

1. УСРР на початку 20-х років.

Після закінчення громадянської війни велика частина фаїнських земель (за винятком Західної України) виявиласяся у складі Української Соціалістичної Радянської Ресбліки (УСРР), яка до кінця 1922 р. зберігала деякі ознаки гверенності

• мала свою територію,

• свій уряд (Раднарком України),

• законодавчі і судові органи,

• виявляла дипломатичну активність на міжнародній арені.

У той же час уся внутрішня і зовнішня політика республіки, що визначалася рішеннями Політбюро ЦК КП(б)У, координувалася і контролювалася Москвою.

30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік і союзний договір, від незалежності УСРР практично нічого не залишилося. Вся подальша історія України, аж до розвалу Радянського Союзу у серпні 1991 р., може розглядатися тільки у контексті історії СРСР.

Створення єдиної союзної держави було започатковано ще у червні 1919 р., коли Всеросійським Центральним Виконавчим Комітетом було прийнято постанову «Про воєнний союз радянських республік.»

До складу цього союзу увійшли: Росія, Україна, Латвія, Литва і Білорусія.

Цей союз був необхідним для того, щоб вистояти під час громадянської війни та інтервенції. Він став першим реальним кроком до відновлення унітарної держави.

Іншим кроком на цьому шляху була угода про воєнний і господарський союз, підписана 28 грудня 1920 р. між РСФРР та УСРР.

За цією угодою оголошувалося об'єднання семи наркоматів:

- військових і морських справ;

- зовнішньої торгівлі;

- фінансів;

- праці;

- шляхів;

- пошт і телеграфів;

- вищих рад народного господарства.

У січні 1922 р. між радянськими республіками склався дипломатичний союз (РСФРР були передані права представляти республіки на Генуезькій конференції).

У офіційних радянських документах початку 20-х років відносини між радянськими республіками визначалися як федеративні, побудовані на системі двосторонніх і багатосторонніх угод. Система цих угод характеризувалася як «договірна федерація».

В партійному керівництві існувало дві основні точки зору на принципи національно-державного будівництва.

Перша - автономізація, за якою Росія мала стати провідною республікою, а всі інші входили б до її складу як автономні, тобто нерівноправні, залежні від неї (Й. Сталін, Ф. Дзержинський, С. Орджонікідзе, Д. Мануїльський).

Друга - федеративна, за якою нове державне утворення мало складатися з цілком рівноправних республік (В, Ленін, X. Раковський, Л. Каменєв, М. Скрипник).

На основі ленінського плану І з'їзд рад СРСР 30 грудня 1922 р. прийняв рішення про утворення СРСР. До його складу ввійшли

Російська Федерація,

Українська СРР,

Білоруська СРР,

Закавказька Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан).

Зміст Союзного договору:

а) незалежні радянські республіки добровільно і на рівноправних засадах вступають у державний союз;

б) до компетенції союзного уряду входили

зовнішня торгівля,

військово-морські справи

іноземні справи,

залізничний транспорт

поштовотелеграфний зв'язок;

в) до компетенції республіканських урядів були віднесені

внутрішні справи,

освіта,

юстиція,

сільське господарство,

охорона здоров'я,

соціальне забезпечення.

Остаточне юридичне оформлення Радянського Союзу відбулося на II з'їзді Рад СРСР у січні 1924 р., коли була прийнята Конституція СРСР.

Вона закріпила право кожної республіки на вільний вихід із Союзу, встановила, що на території республік не можуть бути зміни без їхньої згоди.

У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив текст нової Конституції УСРР, де законодавчо закріплювалось входження Радянської України до Радянського Союзу та створення Молдавської АСРР (з частин Одеської та Подільської губерній) в складі УСРР.

Формально СРСР був федерацією, але фактично — унітарною, централізованою державою.

Україна, як і інші союзні республіки, перетворилася на адміністративну одиницю Радянського Союзу. Проте певні ознаки державності — територіальна цілісність, власний адміністративний і державний апарат збереглися.

В партійному керівництві існувало дві основні точки зору на принципи національно-державного будівництва. Перша — автономізація, за якою Росія мала стати провідною республікою, а всі інші входили б до її складу як авто­номні, тобто нерівноправні, залежні від неї (Й. Сталін, Ф. Дзержинський, С. Орджонікідзе, Д. Мануїльський).

Друга — федеративна, за якою нове державне ут­ворення мало складатися з цілком рівноправних республік (В, Ленін, X. Раковський, Л. Каменєв, М. Скрипник).

На основі ленінського плану І з'їзд рад СРСР ЗО грудня 1922 р.

прийняв рішення про утворення СРСР. До його складу ввійшли Російська Федерація, Українська СРР, Білоруська СРР, Закавказька Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан).

Зміст Союзного договору полягав у тому, що:

а) незалежні радянські республіки добровільно і на рівноправ­них засадах вступають у державний союз;

б) до компетенції союзного уряду входили зовнішня торгівля, військово-морські та іноземні справи, залізничний транспорт і поштовотелеграфний зв'язок;

в) до компетенції республіканських урядів були віднесені внутрішні справи, освіта, юстиція, сільське господарство, охорона здоров'я, та соціальне забезпечення.

Остаточне юридичне оформлення Радянського Союзу відбу­лося на II з'їзді Рад СРСР у січні 1924 р., коли була прийнята Конституція СРСР.

У ній було окреслено коло питань, що нале­жали до компетенції вищих органів влади СРСР: зовнішня політика, кордони, збройні сили, транспорт, зв'язок, плануван­ня господарства, оголошення війни й підписання миру. Вона закріпила право кожної республіки на вільний вихід із Союзу, встановила, що на території республік не можуть бути зміни без їхньої згоди.

У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив текст нової Конституції УСРР, де законодавчо закріплювалось входження Ра­дянської України до Радянського Союзу та створення Молдавської АСРР (з частин Одеської та Подільської губерній) в складі УСРР,

Формально СРСР був федерацією, але фактично — унітарною, централізованою державою. Союзними органами стали російські державні органи. Це означало, що вони не тільки фактично, а й юридично були вищими порівняно з органами влади національ­них республік.

Україна, як і інші союзні республіки, перетворилася на адміністративну одиницю Радянського Союзу. Проте певні озна­ки державності — територіальна цілісність, власний адміністра­тивний і державний апарат збереглися.