Історична довідка

Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріояович (1879-1953 рр.) — ра­дянський партійний і державний діяч.. Народився в Гризи у селянській ро­дині. У1894-1899рр. вчився у Тифлійській духовній семінари. З1898р. — учасник соціал-демократ ичного руху. За революційну діяльність зазнає переслідувань від царизму. У 1917-1922 рр. — нарком у справах національності, водночас у 1919-1922 рр. — нарком державного контро­лю. У квітні 1922 р. обраний генеральним секретарем ЦКРКП(б). Про­водив купе на згортання НЕПу, примусову колективізацію селянства, форсовану індустріалізацію. Ініціатор і керівник масового терору та ре­пресій. З 1941 р. до 1953 р. — Голова Ради народних комісарів (ради міністрів) СРСР. Уроки Великої Вітчизняної війни — Голова Державно­го комітету оборони, Верховний головнокомандувач Збройних Сил СРСР, маршал Радянського Союзу, генералісимус СРСР (із 1945р,).

Ленін помер ще у 1924 р., не залишивши наступника. На чолі партії та держави стала гру­па найближчих соратників Леніна (Троцький, Сталін, Зінов'єв, Каменєв та ін.), між якими розгорілася боротьба за владу. Найбільш реальним претендентом на «партійну ко­рону» був Троцький, проте інші представники «ленінської гвардії» змогли у 1925 р. об'єднатися проти нього і усунути його від усіх ключових постів у партійному апараті.

У 1926— 1927 рр. стався розкол в таборі переможців: тепер Сталін зі своїми прибічниками зміг позбутися Зінов'єва и Каменева. Сходження Сталіна на партійний Олімп великою мірою було зумовлено тим, що ще у 1922 р. він став Генеральним секре­тарем ЦК — ця посада дозволяла йому займатися підбором та розстановкою партійних кадрів (а «кадри вирішують усе»). Значна частина найвищих партійних функціонерів була за-бов'язана Сталіну своїми кріслами і тому в усьому підтри-мувалахвого «благодійника». Не дивно, що до 1928 р. Сталін зумів утвердитися нагорі партійної піраміди й фактично вста­новити у партії та країні режим одноособової влади.

У відповідь на хлібний «саботаж» селян новий вождь ви­рішив показати їм, хто в Радянському Союзі являється справжнім господарем. Зрештою, власником землі в СРСР була держава, а селянство лише користувалося нею «з ми­лості». Оскільки користувач перестав беззаперечно підкоря­тися власнику, держава мала повне право застосувати віднос­но нього певні санкції.

У січні 1928 р. Політбюро ЦК ВКП(б) визнало можливим «у вигляді винятку» вчини­ти адміністративний тиск на тих «куркулів», які притриму­вали не менше 30 тонн «надлишків» зерна. Фактично мова йшла про введення Сталіним надзвичайних заходів, що оз­начали відмову від основного принципу непу — права селя­нина вільно розпоряджатися надлишками сільгосппродукції після сплати податків.

Спеціальні озброєні продзагони, як в «добрі старі» часи «воєнного комунізму», вже в лютому були направлені в села для вилучення прихованого хліба. При цьому влада залучила на свій бік сільських бідняків, краще обізнаних в тому, де їх більш заможні односільці заривали зерно. Донощики отримували за послуги від 10% до 25% І конфіскованого майна тих «спекулянтів» і «саботажників», І викривати яких вони допомагали.

Отже, за допомогою надзвичайних заходів Сталін зміг подолати хлібозаготівельну кризу 1928 р. Але легкість отриманої перемоги ще не означала, що в наступний раз можна буде знов стукнути по столі кулаком — і дармовий хліб широкою річкою потече в засіки Батьківщини.

У багатьох районах СРСР, в тому числі в Україні, надзвичайні заходи негайно призвели до скорочення посівних площ. В осінню посівну кампанію замість розширення озимого клину ста­лося загальне скорочення посівних площ на 3%. Восени 1928 р. почався масовий забій худоби. Скорочуючи посіви і забиваючи худобу, заможні селяни намагалися вивести себе з вищих категорій господарств, які зазнавали зростаючого тиску з боку держави.

У кінці року продовольчий дефіцит привів до введення в містах карток на хліб і ряд інших продуктів.

Весною 1929 р. із хлібозаготівлею повторилася торішня історія — для вилучення хліба повсюдно застосо­вувалися надзвичайні заходи.

Стало ясно, що вище пар­тійне керівництво поставило на ринкових відносинах хрест. Але, відмовляючись у 1928—1929 рр. від непу, сталінський режим повинен був знайти йому більш ефективну заміну. Такою заміною непу мусила стати політика масової ко­лективізації.