информатика / MathCad и MatLab / Уч метод комплекс для металлургов

−мережева карта, призначена для приєднання комп’ютера до локальної комп’ютерної мережі;

−модем, призначений для обміну інформацією між віддаленими комп’ютерами по каналах зв’язку, якими можуть служити кабельні, оптоволоконні, радіочастотні лінії;

−факс-модем, що дозволяє відправляти і приймати факсимільні повідомлення;

−спеціалізовані пристрої, що забезпечують професійні робочі місця (касові термінали, електронні ваги, банкомати, верстати і апарати з вбудованими засобами автоматики і програмованими пристроями, музичні пристрої);

−багатофункціональні пристрої (наприклад, принтер і ксерокс, принтер, сканер, ксерокс, фото і відеокамера).

Підключення периферійних пристроїв (принтери, миша, сканери

ітак далі) здійснюється через спеціальні інтерфейси, які називаються портами. Порти встановлюються на задній стінці системного блоку і призначені для електричного підключення периферійних пристроїв до ПК. Вони підрозділяються:

−послідовні (COM);

−паралельні (LPT);

−USB (універсальний інтерфейс для підключення 127 пристро-

їв);

−IЕЕЕ-1394 (Firewire), інтерфейс для передачі великих об’ємів відеоінформації в реальному часі);

−irDA (інфрачервоні порти для бездротового підключення кишенькових або блокнотних ПК);

−Bluetooth (високошвидкісний мікрохвильовий стандарт, що дозволяє передавати дані на відстані до 10 метрів).

Інтерфейс – це апаратна або програмна система сполучення об’єктів з різними характеристиками.

Драйвер – це програма для керування пристроями.

При з’єднанні комп’ютерів в мережі застосовуються мережеві керуючі пристрої:

21

−концентратор (хаб), який використовується для з’єднання комп’ютерів, посилення сигналів кожного з них і передачі на всі інші підключені до хабу станції;

−комутатор, який є пристроєм більш високого рівня і дозволяє об’єднувати в сегменти цілі підмережі;

−маршрутизатор (роутер), який застосовується, якщо потрібно відправляти інформацію на окремий комп’ютер по найкоротшому шляху. Наймогутніше і найдорожче з перерахованих додаткових мережевих пристроїв.

1.2 Контрольні запитання

1.Класифікація комп’ютерів за призначенням, платформою, розмірами.

2.Призначення мікропроцесора і його характеристики.

3.Що таке тактова частота, розрядність.

4.Системна шина.

5.Пам’ять комп’ютера. Види пам’яті.

6.ОЗП, ПЗП, їх призначення і характеристика.

7.Що таке біт, байт, кілобайт, мегабайт, гігабайт, терабайт.

8.Пристрої введення і виведення інформації.

9.Зовнішні запам’ятовуючі пристрої.

10.Що таке RAM, ROM, FDD, HDD?

11.Види і характеристика компакт-дисків.

12.Принтери, їх призначення і характеристика. Типи принтерів.

13.Призначення монітора, плотера, сканера, дігітайзера.

14.Пристрої для об'єднання комп’ютерів в мережі.

15.Поняття інтерфейс і драйвер.

22

2 СИСТЕМНЕ ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ.

ОПЕРАЦІЙНА СИСТЕМА WINDOWS 2.1 Теоретичні положення

2.1.1 Склад і призначення системного програмного забезпечення (ПЗ)

Системне ПЗ включає операційні системи, мережеве ПЗ, сервісні програми.

Операційна система (ОС) – це програма, яка завантажується при включенні комп’ютера, управляє його ресурсами (пам’яттю, місцем на дисках і ін.), запускає на виконання програми, здійснює діалог з користувачем. Основні функції ОС полягають в управлінні апаратними і інформаційними ресурсами і процесами обчислювальних систем.

Мережеве ПЗ призначене для управління спільними ресурсами в розподілених обчислювальних системах (комп’ютерних мережах).

Сервісні програми призначені для розширення можливостей ОС і надання додаткових послуг. До них відносяться оболонки ОС і утиліти.

Оболонки ОС змінюють інтерфейс користувача в порівнянні з тим, який надає операційна система, і пропонують користувачеві ряд додаткових послуг. До них відносяться Norton Commander (NC), Dos Navigator, файловий менеджер FAR та інші. Основне призначення FAR – виконання операцій з папками і файлами за допомогою функціональних клавіш. FAR підтримує довгі імена файлів, віконний і багатопрограмний режим роботи Windows. Перші варіанти оболонок розроблялися для ОС MS-DOS, тому в цих програмах відсутній графічний інтерфейс користувача.

Інтерфейс – це набір правил, що визначають взаємодію декількох пристроїв або програми з людиною.

Утиліти – це засоби обслуговування ПК і його ПЗ. Вони забезпечують:

−обслуговування дисків;

−захист від вірусів;

23

− архівацію файлів і ін.

2.1.2 Операційні системи. ОС Windows

Найбільш поширеними ОС для ПК є Windows 2000, Windows XP, Linus. Між Windows (продуктом корпорації Microsoft) і Linus (ре-

зультатом багаторічної роботи співавторів програмістів світу) йде битва за ринок ОС. З одного боку, Windows пропонує користувачам найбільш легкий і зрозумілий інтерфейс. З іншого боку, Linus дає відкритий код, низьку вартість (вільне розповсюдження) у поєднанні з високою стійкістю і функціональністю. Під ці ОС створено багато прикладних програм, і кожна з них завоювала своїх прихильників.

У наший країні найбільшого поширення набули продукти фірми Microsoft. ОС сімейства Windows є найбільш поширеними ОС, які встановлені в домашніх і офісних ПК.

Windows XP – це сучасна багатозадачна багатокористувацька 32-розрядна ОС з графічним інтерфейсом користувача.

Основними функціями ОС Windows є:

−завантаження додатків в оперативну пам’ять і їх виконання;

−стандартизований доступ до периферійних пристроїв (пристрої введення-виведення);

−управління оперативною пам’яттю (розподіл між процесами, віртуальна пам’ять);

−управління доступом до даних на енергонезалежних носіях (таких як жорсткий диск, компакт-диск і т. д.), як правило, за допомогою файлової системи;

−інтерфейс користувача;

−мережеві операції;

−додаткові функції (багатозадачність, обмін даними, захист самої системи, а також даних користувача і програм від зловмисних дій користувачів або програм, розмежування прав доступу і багатокористувацький режим роботи).

Основними елементами графічного інтерфейсу Windows є Ро-

24

пки і файли розміщуються на дисках.

Файл – це впорядкований набір даних, що має ім’я і збережений на одному з пристроїв. Кожен файл має ім’я і розширення, яке характеризує тип інформації, що зберігається в файлі. У системі Windows XP імена файлів можуть мати до 255 символів, включаючи пробіли. В імені файлу дозволені великі і малі літери, цифри, деякі знаки пунктуації, пробіл. Заборонені символи «>», «<», «|» «?», «*», «/», «\ », «:», «"». Повне ім’я файлу містить ім’я диску, шлях до файлу, ім’я і розширення файлу.

Папка – це особливий файл, призначений для зберігання інших папок (вкладених папок) і файлів. Імена папкам даються за тими ж правилами, що і файлам, але папки, як правило, не мають розширення, хоча воно може й бути. Сукупність файлів і папок на комп’ютері утворюють файлову систему. Вона забезпечує можливість доступу до конкретного файлу і дозволяє знайти вільне місце для запису нового файлу. Структура розміщення папок і файлів на фізичному пристрої називається файловою структурою. Вона створюється та обслуговується засобами управління файловою системою.

Ярлик – особливий вид файлів, який містить посилання на об’єкт і призначений для зручності виклику програм і розкриття документів. Значок ярлика відрізняється від значка реального файлу маленькою стрілкою в лівому нижньому куті. Щоб створити ярлик, необхідно виділити об’єкт, викликати контекстне меню, вибрати пункт Создать ярлык. При створенні ярлика копія об’єкту не створюється.

Для зручності виконання операцій з папками і файлами до складу Windows входить програма Проводник. Її вікно розділено на дві половини. В лівій половині у стислому виді відображається структура всіх дисків комп’ютера, в правій – однієї розкритої папки. Ліва половина вікна призначена для перегляду і відкриття папок, розміщених у виді дерева. Поруч із значком папки на дереві може знаходитися «+» (означає, що в цій папці є папки, не показані у виді гілок) або «-» (означає, що усі вкладені папки показані у виді гілок). Більшість операцій виконується в правій половині вікна.

Для створення об’єктів необхідно виконати команду Файл →

26

Создать з головного меню Проводника (або викликати контекстне меню, вибрати Создать), вибрати з випадного підміню один з пунктів.

Для перейменування об’єкту необхідно, знаходячись на об’єкті, викликати контекстне меню, вибрати Переименовать, відкоригувати ім’я або ввести нове.

Для копіювання об’єкту в буфер обміну необхідно, знаходячись на об’єкті, викликати контекстне меню, вибрати Копировать (або натиснути поєднання клавіш Ctrl+c). Після цього необхідно розкрити папку, в яку треба скопіювати об’єкт, викликати контекстне меню, вибрати Вставить (або натиснути поєднання клавіш Ctrl+v).

Операція переміщення об’єкту виконується так само, як копіювання, тільки замість Копировать необхідно вибрати Вырезать (або натиснути поєднання клавіш Ctrl+x). Відмінною особливістю процесу переміщення від копіювання є те, що при переміщенні файл видаляється зі старого місця розташування і без змін поміщається в нове місце.

Для видалення об’єкту необхідно, знаходячись на об’єкті, викликати контекстне меню, вибрати Удалить, або виділити об’єкт, натиснути Delete. При цьому видалені об’єкти поміщаються в папку Корзина, і при необхідності можливий процес їх відновлення в колишнє місце розташування. Для повного видалення об’єкту, минаючи Корзину, необхідно, знаходячись на виділеному об’єкті, натиснути поєднання клавіш Shift+Delete. В цьому випадку процес відновлення неможливий.

Операції копіювання, перейменування і видалення можна виконувати з групою об’єктів. Щоб зробити групову операцію, треба попередньо виділити потрібні об’єкти (файли, папки), а потім здійснити стандартну операцію. Об’єкти, що знаходяться підряд, можна виділити за допомогою миші або виділити перший об’єкт, потім із натиснутою клавішею Shift виділити останній об’єкт. Якщо об’єкти знаходяться не підряд, вони виділяються по черзі при натиснутій клавіші Ctrl.

Для перегляду властивостей об’єкту необхідно, знаходячись на об’єкті, викликати контекстне меню, вибрати Свойства. Перегляд властивостей об’єкту служить для отримання докладної інформації про

27

цей об’єкт (його атрибути, розмір, назву, розташування на диску, додаткові параметри).

2.1.3 Сервісні програми

Основними операціями з обслуговування дисків є форматування, перевірка і дефрагментація.

Форматування дисків буває повне (фізичне) і швидке (логічне). Фізичне форматування – це процес розбивки поверхні диска на доріжки і сектори. При цьому перевіряється якість поверхні диска, сектори із зіпсованою поверхнею позначаються дефектними і виключаються із застосування. Якщо виявився дефектним нульовий сектор нульової доріжки, дискета вважається непридатною до застосування. При форматуванні на диску створюється системна область, зокрема коренева папка. Цю папку не можна видалити засобами ОС, вона присутня завжди. Логічне форматування застосовується для швидкого повторного форматування дискет з метою видалення інформації. При будь-якому форматуванні з диска видаляється інформація.

Фізичне форматування вінчестерів виконується на заводівиробнику. Користувач виконує їх логічне форматування. При цьому у разі потреби за допомогою спеціального ПЗ один фізичний вінчестер можна розбити на декілька логічних частин (розділів), з якими ОС працюватиме як з окремими дисками. Кожен логічний диск форматується окремо.

Для форматування диска викликати Мой компьютер, встановити покажчик на потрібний диск (наприклад, A:), викликати контекстне меню, вибрати Форматировать, вибрати вид форматування. Диск можна форматувати, якщо на ньому немає відкритих файлів.

1 кластер – це найменша порція інформації, яку можна записувати на диск або читати з диска. 1 кластер містить декілька секторів. Фізично при запису менших порцій даних інформація накопичується в буфері до розміру кластера (буфер – це проміжна пам’ять для тимчасового зберігання інформації).

Перевірка дисків буває повна і стандартна. При будь-якій пере-

28

вірці аналізується логічна структура диска, виявлені помилки по можливості коригуються. Ці помилки можуть з’явитися через некоректне завершення роботи програм, Windows, аварійне відключення електроживлення. У цих ситуаціях на диску можуть з’явитися області, які є зайнятими, але не належать ніякій програмі («втрачені кластери»). При перевірці диска «втрачені кластери» звільняються. При повній перевірці диска виконуються ті ж дії, що і при стандартній, тільки додатково аналізується якість поверхні диска, як при повному форматуванні. На відміну від форматування, вся інформація на диску зберігається. Якщо виявлено дефектний блок, користувачеві надана можливість позначити його дефектним, і, по можливості, інформація з цього блоку перезаписується в інші області диска. Для запуску перевірки викликати Мой компьютер, встановити покажчик на потрібний диск, викликати кон-

текстне меню, вибрати Свойства → Сервис → Выполнить проверку.

Дефрагментація диска – це процес, в результаті якого кожен файл перезаписується як єдине ціле, а весь вільний простір поміщається в кінець диску. Необхідність її проведення для вінчестерів обумовлена тим, що в процесі роботи в результаті видалення інформації на диску утворюються вільні області, на які згодом записуються нові дані. Якщо записуваний файл великого об’єму, а вільні області невеликі, то файл буде записаний частинами, що уповільнює роботу при його завантаженні. Для запуску дефрагментації викликати Мой компьютер, встановити покажчик на потрібний диск, викликати контекстне меню, вибрати Свойства → Сервис → Выполнить дефрагментацию.

Рекомендується періодично проводити на ПК для розділів вінчестера операції перевірки і дефрагментації. При цьому спочатку слід проводити перевірку, а потім дефрагментацію, оскільки дефрагментація диска не буде виконуватися, якщо на ньому є «втрачені кластери».

З метою зменшення фізичних розмірів файлів (наприклад, при їх відправці по мережі Інтернет або створенні резервних копій) застосовується їх архівація. Архіватори – це програми, що виконують стиснення і відновлення стислих файлів в первинному виді. Процес стиснення файлів називається архівацією, процес відновлення стислих

29

файлів – розархівацією. Основні можливості архіваторів:

−витяг файлів з архіву;

−перегляд вмісту архіву;

−оновлення архіву (додавання або видалення файлів);

−додаткові можливості (створення багатотомних архівів, архівів, що саморозпаковуються та ін.).

При роботі в Windows найчастіше застосовують архіватори Winzip і Winrar. В даний час рекомендується використовувати Winrar, оскільки він має великі можливості і дозволяє створювати і обробляти архіви як у форматі Rar, так і у форматі Zip.

Архівний файл містить зміст, що дозволяє дізнатися, які файли містяться в архіві. У змісті архіву для кожного файлу, що міститься в ньому, зберігається наступна інформація:

−ім’я файлу;

−розмір файлу на диску і в архіві;

−дата і час останньої модифікації файлу;

−код циклічного контролю для файлу, який використовується для перевірки цілісності архіву.

Для створення архіву необхідно виділити потрібні об’єкти і, знаходячись в межах виділеної області, викликати контекстне меню, вибрати WinRar → Добавить в архив, ввести ім’я архіву. Автоматично дається ім’я документа або ім’я папки для групи файлів. Можна також задати деякі параметри:

−формат архіву (Rar або Zip);

−метод стиснення (без стиснення, швидкісний, швидкий, звичайний, хороший, максимальний);

−створити SFX-архів (застосовується для того, щоб отриманий архівний файл можна було розкрити без присутності на комп’ютері архіватора). Отриманий архівний файл має розширення .exe і більший розмір в порівнянні з архівом у форматі Rar, оскільки до архіву приєднується модуль, який сам його розкриває при запуску програми на виконання.

Для витягу файлів з архіву необхідно, знаходячись на архіві, ви-

30