їх формулювання використовують: іменники, прикметники і дієприкметники, які перейшли в іменники, числівники, сполучники та прийменники.

Не використовують дієслова, прислівники й займенники. Предметні рубрики, як правило, формулюють у називному від-

мінку множини, за винятком термінів, що вживаються тільки у однині. При формулюванні заголовка предметної рубрики, який складається з декількох слів, особливого значення набуває вибір першого слова, оскільки саме воно визначає місце предметної рубри-

ки в ІПС і впливає на ефективність пошуку інформації.

Навести найбільш інформативне слово на початку предметної рубрики допомагає інверсія.

Але слід відзначити, що, зокрема, в АПП до систематичного каталога, перевага надається прямим формулюванням, що дає змогу відтворити у різних місцях покажчика родові і видові поняття.

Що ж стосується назв наукових дисциплін, історичних подій, географічних назв, термінів, в яких суть предмета передає саме прикметник (наприклад, Атомна енергія), то в цих випадках інверсія не використовується.

Предметизація документів, предметом яких є окрема наука або галузь знання, наукова дисципліна, отримують предметну рубрику, заголовком якої є назва цієї науки, галузі знання, дисципліни. Так індексують праці загального характеру (підручники, посібники, довідники та ін.), у яких міститься інформація про науку в цілому і деякі її аспекти визначення, наприклад [36]:

Інформатика, Історія, Біологія

Якщо ж у документі розкривається певний аспект вивчення тієї чи іншої науки, то його наводять у тематичному підзаголовку, наприклад:

Інформатика Інформаційний пошук – Процеси пошуку

За умови автоматизації процесів обробки й пошуку документів актуальним стає питання про зближення методичних підходів до предметизації документів, незалежно від подальшого використання їхніх пошукових образів у різних системах пошуку інформації [36].

Автоматизація сприяє вирішенню завдання застосування таких предметних рубрик, які можна було б у разі необхідності скорочувати або, навпаки, подовжувати з урахуванням сфери застосування. Це

139

знаменує перехід до єдиної предметної рубрики, незалежно від подальшого використання.

Оформлення предметної рубрики здійснюється залежно від призначення предметизації. У форматах бібліографічних записів, що призначені для АІС, виділені спеціальні поля, де фіксуються заголовки та підзаголовки рубрик.

Утрадиційних ІПС рубрики записують на авторському рядку перед бібліографічним описом або на звороті бібліографічної карти.

Уході останньої операції процесу предметизації – редагування – перевіряється правильність прийнятих на інших етапах обробки документа рішень.

Спеціальна методика регламентує предметизацію документів з окремих галузей знань, окремих видів документів [36].

Методика систематизації

Систематизація документів – це процес, у ході якого визначається класифікаційний індекс документа відповідно до його змісту за таблицями конкретної системи документної класифікації [36].

Процес систематизації складається з декількох етапів, пов’язаних між собою: аналізу об’єкта систематизації; відбору ознак документа для відображення в ПОД; прийняття класифікаційного рішення та його оформлення як ПОД; редагування класифікаційного рішення та його оформлення.

При необхідності, на основі прийнятого рішення складають і оформлюють рубрики абетково-предметного покажчика (АПП) [26].

У ході аналізу документа визначається його тема, встановлюється, з точки зору якої галузі знання вона розглядається, в яких саме аспектах тощо. Крім того, з’ясовуються формальні ознаки документа

– його форма, цільове та читацьке призначення, мова викладання матеріалу і т.п.

Щоб з’ясувати всі необхідні відомості, слід познайомитися з документом de vizu; ознайомитися: з титульним аркушем, де вміщуються основні відомості про документ; з анотацією, зі змістом документа (перелік усіх розділів, глав), перед- і післямовою, де розглядаються та оцінюються документ в цілому і основні аспекти його змісту. Певну допомогу надають: вступ, висновок або резюме, додатки, покажчики, списки використаної літератури тощо. Потім вибірково переглядається текст, звертається увага на виділені шрифтом рядки, абзаци. Всі ці відомості про документ допоможуть з’ясувати

140

основний предмет розгляду, галузь знання, в аспекті якої він досліджується.

Тільки маючи досить повне уявлення про документ, можна приступати до визначення, які саме ознаки змісту та формальні ознаки документа доцільно відбити в ПОД та до прийняття класифікаційного рішення, тобто до визначення індексу [36].

Пошук індексу основної таблиці здійснюється двома шляхами. По-перше, послідовно переходячи від загального до часткового (від загальних ділень таблиці до більш конкретних). При цьому пошук основної рубрики здійснюється в АПП, а потім індекс – в основній таблиці.

При необхідності індекс основної таблиці деталізують за допомогою індексів типових ділень, використовують знак відношення, метод багаторазового відображення. Зв’язують індекси на основі певних правил, так званих класифікаційних формул.

Класифікаційна формула – це фіксований порядок розташування класифікаційних індексів, що визначає класифікаційне рішення.

При індексуванні на перше місце відносять індекс основної таблиці (ОТ), що відповідає основному змісту твору. Він може доповнюватися індексами допоміжних таблиць в такій послідовності: план розташування (ПР), спеціальні типові ділення (СТД) і загальні типові ділення (ЗТД). Записують такий порядок у вигляді формули: КФ = ОТ+ПР+СТД+ЗТД. Ця формула має декілька модифікацій, які відповідають конкретним потребам систематизації певних документів:

КФ = ОТ+ПР КФ = ОТ+ПР+ПР КФ = ОТ +СТД

КФ = ОТ+СТД+СТД КФ = ОТ+ЗТД КФ = ОТ+СТД+ЗТД [36].

Територіальні типові ділення можуть використовуватися для деталізації, як основних, так і типових таблиць на будь-якому ступені ділення. Етнічні типові ділення також можуть використовуватися на різних ступенях ділення.

В УДК таких жорстких формул немає: спочатку визначають індекс основної таблиці. Якщо його недостатньо, використовують спеціальні визначники зі знаком апостроф (’); якщо немає відповідного визначника, звертаються до спеціальних визначників зі знаком

141

“крапка нуль” (.0); якщо і такого відповідного визначника немає, звертаються до спеціальних визначників з дефісом; потім до загальних визначників точки зору, і нарешті, до інших загальних визначників.

Фіксувати знайдені індекси можна у тому порядку, який відповідає потребам конкретного пошукового масиву. Як правило, спеціальні визначники і поглиблюють розкриття теми, конкретизують її у змістовому плані, тому завжди розташовуються після індексу основної таблиці [36].

Загальні визначники дозволяють групувати матеріал за однією спеціальною ознакою і ознака може проявлятися на різних рівнях, наприклад: вся література з історії математики може бути зібрана разом і тоді вона матиме індекси:

51(09)2 Історія алгебри 51(09)3 Історія геометрії

Але можливо цю ж літературу додавати до ділення конкретних дисциплін:

512(08) Історія алгебри 513(08) Історія геометрії

Загальний визначник може бути винесений і на початок індексу, якщо саме він передає основну комплексоутворювальну ознаку, наприклад:

(051)63 Реферативні журнали з сільського господарства [36]

Після визначення класифікаційного індексу необхідно здійснити оформлення класифікаційних рішень на титульному аркуші, оправі документів, книжкових формулярах, на картках каталогів, картотек тощо.

Завершальним етапом систематизації є редагування прийнятого рішення і його оформлення, тобто перевірка їх правильності.

УДК є інтегральною системою. Всі розділи, всі частини схеми рівноправні і повинні рівною мірою використовуватися для індексування.

Із більшості локалізації виникає правило: при індексуванні документа необхідно чітко визначати аспект, в якому розглядається даний предмет, з тим, щоб відповідно до цього аспекту вибрати індекс в таблиці УДК.

142

Це означає, що недостатньо знайти в таблиці індекс даного поняття, необхідно з’ясувати, до якої галузі знання відноситься, в якому аспекті розглядається дане поняття.

Всі загальні визначники ніколи не можуть використовуватися як основні індекси, водночас, спеціальні визначники можуть у сполученні з індексом основної таблиці бути використані як основний індекс, особливо в тих випадках, коли дане поняття відсутнє в таблицях основних індексів.

Так, наприклад, документ, в якому описується виробництво телевізорів, не можна індексувати тільки загальним визначенням точки зору

002 – Виробництво, технологія, виготовлення і т.п. Спочатку необхідно обрати основний індекс

621.397.4 Телевізійні приймачі. Телевізори

Потім до нього слід додати наданий вище загальний визначник точки зору.

Тільки тоді складний індекс

621.397.4.002 Виробництво телевізорів

буде вірний для даного документа.

Спеціальні визначники використовують таким чином. Наприклад, необхідно індексувати роботу, присвячену математичним проблемам надійності технічних пристроїв. У такому разі, спеціальний визначник

192 Надійність із розділу 62 Техніка

необхідно використовувати як основний індекс, додаючи до нього через знак відношення основний індекс

51Математика

Врезультаті отримаємо індекс

62-192:51 Математичні проблеми надійності технічних пристроїв,

в якому спеціальний визначник 62-192 відіграє роль індексу основної таблиці.

При індексуванні документів рекомендується наступна послідовність вибору:

0/9 (індекси основної таблиці УДК); ’1/’9 (спеціальні визначники з апострофом);

143

.01/.09 (спеціальні визначники з крапкою нуль); -1/-9 (спеціальні визначники з дефісом);

.001/.009;-03;-05 (загальні визначники).

Це означає, що розпочинаючи індексування будь-якого поняття, слід, перш за все, звертатися до основних таблиць УДК 0/9. Поняття, що індексуються, можуть бути знайдені повністю чи частково, або зовсім не знайдені. В першому випадку в подальшому пошуку немає необхідності. В останніх випадках – пошук індексів слід продовжувати з другої позиції ряду, в таблицях спеціальних визначників з апострофом ’1/’9 і продовжувати пошук з третьої позиції ряду, в таблицях спеціальних визначників з крапки нуль, потім – з четвертої позиції, в таблицях спеціальних визначників з дефісом, наприклад, із розділу 62. В цих чотирьох позиціях поняття, що індексуються, будуть знайдені.

Створення складних індексів

Під складними індексами розуміють індекси, що створені сполученням основного індексу з загальним або спеціальним визначником, а також індекси, створені за допомогою апострофа та косої риски.

Порядок (послідовність) приєднання визначників (елементів) складного індексу відповідає смисловим відношенням між поняттями основного змісту документа і тому не може бути строго регламентований правилами індексування. Основним критерієм послідовності елементів складного індексу є відповідність індексу змісту документа при використанні загальних правил індексування за УДК.

Досвід свідчить про таку послідовність приєднання визначників до основного індексу або спеціального визначника, що використовується як основний індекс: ’1/’9; .01/.09; .00...; -03 або -05; (0...); (...); “...” (=...). Тобто, на перше місце після знаків основного індексу ставиться спеціальний визначник з апострофом, потім з крапкою нуль

.01/.09, потім – спеціальний визначник з дефісом -1/-9.

Із загальних визначників ближче всього до основного індексу ставиться загальний визначник точки зору .00..., потім – визначник форми (0...), місця (...), часу “...”, мови =... . Етнічні визначники (=...) замикають послідовність, наприклад:

621.313.2.047.5 – 182.8.001.24(088.83)(493)”1992”=40

Бельгійський патент 1992 р. на спосіб розрахунку змінних щіток електричних машин постійного струму, де

144

Але слід відмітити, якщо зміст документа того потребує, рекомендована послідовність приєднання елементів складного індексу може порушуватись.

Відступ від загальних правил можливий при необхідності виділення із загального фонду визначних видів документів – таких, як, наприклад, довідники, патенти, стандарти тощо.

У цих випадках загальні визначники, які характеризують вид документа, державну належність, мову і т.п., виносяться на третє місце, наприклад:

Створення складених індексів

Складеними індексами УДК називають індекси, що утворюються із двох і більше простих або складних індексів за допомогою знаків відношення : і :: Значення складеного індексу завжди більш вузьке, ніж значення його основних складових частин: на перше місце складеного індексу виноситься індекс, що відображає основну тему документа. Приєднані за допомогою (:) індекси тільки уточнюють, деталізують основне поняття, що відображене в першому індексі. Складений індекс повинен мати можливість подальшої деталізації предмета, що індексується, за рахунок деталізації другого індексу, наприклад:

621.74:669.2/.8 Лиття кольорових металів

де

621.74 Лиття

145

Якщо в документі розглядаються питання технології та технологічного обладнання, в складеному індексі на перше місце виноситься індекс, що означає технологію, а індекс технологічного обладнання приєднується до нього після знака відношення, наприклад:

621. 923. 014.5 –185. 4:[621. 922. 023: 621. 921. 34] Високошвидкісне шліфування діамантовими брусками

Складені індекси можуть бути інверсованими. Це означає, що їх елементи можна поміняти місцями. Індекси зі знаком подвійної двокрапки (::) представляють собою жорстку конструкцію. Вони використовуються тільки в тих випадках, коли інверсія компонентів складеного індексу в конкретному фонді небажана або суттєво змінює його смислове значення.

Таким чином, алгоритм практичного індексування за УДК можна представити у вигляді переліку операцій, які виконуються послідовно:

-ознайомлення зі змістом документа;

-формулювання основного змісту або відбір понять, які відображають основний зміст документа;

-аналіз семантичної ролі понять основного змісту документа

(поділ на основні й допоміжні поняття);

-визначення тематичного розділу таблиць УДК, в якому необхідно шукати поняття, що індексуються шляхом побудови ієрархічних понять або пошуку індексу в АПП;

-визначення індексів для понять або їх складових, які індексуються;

-перевірка відповідності значень отриманих індексів і понять,

компонування понять;

-визначення відношень між поняттями основного змісту для відбору знаків з’єднання індексів цих понять в єдиний індекс документа;

-компонування індексу як результат використання правил.

Цю послідовність технологічних операцій індексування можна розглядати як єдиний алгоритм індексування за УДК.

Перевага використання єдиного алгоритму полягає в тому, що кожен систематизатор може обґрунтувати прийняте класифікаційне

146

рішення, стереотипно вирішуючи питання індексування кожного документа.

147

Методика індексування документів і запитів за допомогою державного Рубрикатора НТІ

(в подальшому – Рубрикатор)

Індексування за Рубрикатором – це процес відображення змісту документа кодами Рубрикатора. Індексування документів і запитів за Рубрикатором здійснюється за єдиними принципами і є основою для реалізації функцій Рубрикатора: формування інформаційних масивів в органах НТІ, систематизація матеріалів в інформаційних виданнях; пошук за рубриками, в т.ч. адресація запитів тощо.

Рубрикатор складається зі: вступу; основної класифікаційної частини (систематичної частини); алфавітно-предметного покажчика (АПП).

Індексування документів здійснюється за класифікаційною таблицею Рубрикатора.

АПП використовується як додатковий засіб доступу до класифікаційної таблиці.

Безпосереднього індексування документів і запитів за АПП не допускається.

При індексуванні документів слід користуватися кодами із усіх розділів класифікаційної таблиці, відображати основний зміст документа повністю, а не тільки його елементи, що відповідають тематичній спрямованості органа або системи НТІ.

Існує три етапи індексування: аналіз змісту документа; вираження основних понять кодами Рубрикатора; формування ПОД.

На першому етапі індексування необхідно виявити всі основні теми документа і визначити головну тему, потім основні поняття, серед яких виділити головні поняття і такі, що відображають аспекти розгляду основного поняття.

Упроцесі аналізу документа слід звернути особливу увагу на заголовок, реферат, зміст, вступ, висновок і т.п. Індексування тільки за заголовками не допускається. При аналізі змісту документа необхідно виявляти всі основні теми документа – логічно самостійні та цілісні частини змісту.

Упроцесі аналізу слід також встановити зв’язки між темами та головну тему документа.

На другому етапі – всі виділені поняття замінюються кодами

рубрик Рубрикатора. Одне поняття може бути виражено одним або декількома кодами Рубрикатора. При цьому пошук основних рубрик здійснюється спочатку за допомогою АПП, а потім – шляхом заміни

148

виявлених понять кодами рубрик Рубрикатора за класифікаційною таблицею.

На третьому етапі – формується ПОД. Для представлення ПОД використовуються результати аналізу змісту документа та вираження основних понять кодами рубрик.

ПОД має блочну структуру. Блок відображає тільки одну із тем документа. В залежності від кількості виділених при аналізі змісту тем, ПОД складається із одного або декількох блоків. Кожен блок включає основний код, що відображає основне поняття теми і додаткові коди, що відображають поняття – аспекти. Основний код становлять в межах блока на перше місце і відокремлюють від додаткових кодів комою (,).

Мінімальний блок складається з одного коду. При наявності декількох блоків вони відокремлюються один від одного крапкою з комою (;). Блок, що відображає головну тему, ставиться на перше місце.

Розглянемо на прикладі методику створення ПОД і ПОЗ за допомогою Рубрикатора.

Приклад:

Клеппер Е.В. Вимоги до підготовки студентів бібліотечного факультету інституту культури / Е.В.Клеппер, В.В.Болочагіна // Бібліотечна планета. – 1998. – № 2. – С. 23-26.

Аналізуються інформаційні запити студентів бібліотечного факультету інституту культури і розглядаються можливості їх задоволення шляхом взаємодії інститутів культури і методичних відділів бібліотеки.

Аналіз тексту документа (перший етап індексування) дав можливість зазначити такі його тематичні аспекти:

1.Аналіз інформаційних запитів студентів бібліотечного факультету інститутів культури.

2.Взаємодія інститутів культури і методичних відділів бібліотеки для задоволення інформаційних потреб студентів.

У першій темі головне поняття – Інформаційні запити студентів.

Поняття Студенти бібліотечного факультету інститутів ку-

льтури відображає аспекти головного поняття.

Удругій темі головне поняття – Взаємодія інститутів культури

іметодичних відділів бібліотеки для задоволення інформаційних запитів студентів.

Тут Інформаційне і бібліотечне обслуговування – це буде рубрика,

149

яка відображає аспекти головного поняття, що розглядається в документі. Виконуючи другий етап індексування – заміну визначених понять кодами рубрик – спочатку необхідно за допомогою АПП визначити від-

повідну рубрику і коди для поняття Інформаційні запити студентів. Знаходимо рубрику – 20. Інформатика. Подальший пошук

здійснюємо за допомогою класифікаційної таблиці Рубрикатора, де визначаємо такі рубрики:

20.51.17 – Інформаційні потреби і запити 20.51.15 – Споживачі інформації

Аналогічно здійснюємо заміну поняття – Студенти бібліотечного факультету інститутів культури.

В АПП знаходимо рубрику, що стосується вищої освіти – 14. Освіта. Педагогіка.

За допомогою класифікаційної таблиці підбираємо більш конкретну рубрику – 14.35 Вища освіта. Педагогіка вищої школи.

Через те, що мова в документі йде про студентів бібліотечного факультету інститутів культури, необхідно в ПОД ввести рубрики, що стосуються термінів культура і бібліотечна справа.

ВАПП – це рубрика – 13 Культура.

Вкласифікаційній таблиці – 13.31 Бібліотечна справа. Бібліотекознавство.

Поняття другої теми – взаємодія інститутів культури і методичних відділів бібліотек; інформаційно-бібліотечне обслуговування – відповідно замінюється такими кодами рубрик:

14.01.29 Інформаційна діяльність в галузі народної освіти. 20.51 Інформаційне та бібліотечне обслуговування

Третій етап індексування – формування ПОД.

У процесі індексування було визначено, що в документі розглядаються дві теми. Таким чином, ПОД складається з двох блоків.

Перший блок включає основний код, який відображає головне поняття теми та додаткові коди, які відображають поняття – аспекти:

Основний код Додаткові коди (код від коду відокремлюється комою (,))

150