Останніми роками спостерігається стійка тенденція розробки технологій інноваційного навчання, реалізується розвиток системи творчих здатностей дітей, насамперед – уяви й продуктивного мислення (Н.Є. Веракса, Т.Н. Доронова, О.М. Дяченко, В.Т. Кудрявцев, Л.Г. Петерсон, Є.Є. Сапогова та ін.).

Наряду з підвищенням інтересу психологів до проблеми гнучкості мислення слід звернути увага на її недостатню розробленість. У дослідженнях вивчені деякі особливості гнучкості мислення – її прояв (О.Н. Гарнець, Дж. Гілфорд, З.І. Калмикова, H.A. Менчинська, С. Рубенович, К. Шайє та ін.), зв’язок з творчими можливостями суб’єкта (Д.Б. Богоявленська, Я.А. Пономарев, Г.С. Сухобська, Е. Торренс та ін.), взаємозв’язок гнучкості розвитку інтелектуальних здібностей дітей (Т.П. Антонова, A.B. Запорожець, E.H. Кабанова-Меллер, Ж. Піаже, H.H. Поддьяков та ін.). У навчальних системах дошкільної й навчальної освіти виділяться спрямованість її на розвиток інтелектуальних можливостей дітей. Недостатня теоретична розробленість проблеми гнучкості продуктивного мислення дітей дошкільного і молодшого шкільного віку і її практична значимість для педагогічної практики викликають потребу у вивченні психологічних закономірностей формування гнучкості продуктивного мислення дітей.

Отже, актуальність вивчення психологічних закономірностей формування гнучкості продуктивного мислення дітей виявляться в необхідності створення цільної концептуальної моделі, її психологічного становлення, розвитку й формування в дитинстві. Мета дослідження полягає в розробці теоретичних основ розвитку й формування гнучкості мислення дітей і створення психолого-педагогічної технології формування гнучкості продуктивного мислення дітей молодшого шкільного віку.

Черняховська Т., студентка магістратури Інституту психології та соціально-політичних наук КиМУ Науковий керівник – к. психол. н., проф. Абрамян Н.Д.

ПСИХОЛОГІЧНІ КРИТЕРІЇ ПРИДАТНОСТІ ВИПУСКНИКІВ ПСИХОЛОГІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Інтеграція України до європейського та світового співтовариства висуває більш високі вимоги до діяльностей фахівців абсолютно у всіх галузях. Рівень освіти в нашій країні досить високий, це підтверджують спеціалісти багатьох країн світу, та, на жаль, відсутність практики є основною причиною відставання від світових тенденцій. На теренах нашої держави психологія вже здобула славу та навіть стала популярною, але з усіх показників довіри до психологів та компетентності самих психологів Україна дуже поступається нашим західним та заокеанським колегам.

На сьогодні в психологічній науці є певний досвід вивчення психологічних аспектів професійної придатності, а над її ефективністю робота починається ще задовго до вибору майбутньої професії та початку навчання у вищому навчальному закладі.

Багатьом випускникам вищих навчальних закладів відомий той факт, що влаштуватися працювати за спеціальністю не завжди вдається, і це багато кого ставить перед потребою отримувати додаткову освіту чи вдовольнятись тим, що вже маєш.

185

Багато студентів уже будучи випускниками раптом з’ясовують для себе, що обрали не ту професію, але водночас і багато хто зна ходить своє призначення та, боячись помилок, просто замикається в собі та не може правильно застосувати свої знання.

Саме тому я вважаю за потрібне діагностувати готовність випускників до професійної діяльності та всіляко підтримувати їх.

Готовність випускників психологів до професійної діяльності, на мою думку, серйозне питання, адже в тут ідеться про молодих людей віком від двадцяти до двадцяти трьох років без серйозного досвіду роботи та без власного життєвого досвіду, які мають допомагати іншим людям в тих їхніх життєвих ситуаціях, які для самих психологів можуть бути новими та незрозумілими.

До людини, яка претендує на посаду практичного психолога, висувається низка вимог як до професійної компетентності фахівця, так і до його особистості.

Кожна людина, йдучи по шляху професіоналізації, стикається з потребою діагностики та самодіагностики стану професіоналізму.

Людину оцінюють як професіонала при прийомі на роботу, при висуненні, при атестації. Зацікавлені власним розвитком люди самі часто звертаються до самоаналізу та самоатестації з метою вивчення перспектив подальшого професійного зростання. При цьому постає питання про відповідність людини даній професії.

У дослідженнях з психології праці показано, що в найбільш загальному вигляді відповідність особистості та професії розкривається через зміст певного комплексу взаємних вимог. Однак основний акцент при цьому робиться на відповідність тим вимогам, які ставить професія до особистості. Проблема відповідності особистості і професії може бути адекватно розв’язання, якщо врахується весь комплекс вимог як особистості до діяльності, так і професійної діяльності до особистості.

Реалізація даного підходу на практиці – важлива передумова й умова вдосконалення всієї системи професійної підготовки висококваліфікованих фахівців.

Чуп М., студентка магістратури Інституту психології та соціально-політичних наук КиМУ Науковий керівник – к. психол. н., проф. Абрамян Н.Д.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ ПЕДАГОГІВ

Інтенсивний соціальний, економічний і культурний розвиток сучасного українського суспільства істотно підвищує вимоги, що висуваються до освітян, діяльність яких спрямована на всебічний розвиток особистості дитини, створення оптимальних умов для розкриття й реалізації її потенційних можливостей, здібностей та потреб. Педагогічна діяльність через перенасиченість її стресогенними факторами вимагає від фахівця потужних резервів самовпорядкування і саме тому, як свідчить низка наукових досліджень (Л. І. Даниленко, Л. М. Карамушка, В. О. Орел, О. С. Старченкова, Т. В. Форманюк, А. В. Фурман, О. Я. Чебикін, В. М. Ямницький, C. Maslach,

186

W. Shaufeli та ін.), вона належить до найбільш напружених в емоційному плані видів праці. Одним із негативних наслідків довготривалого професійного стресу є синдром емоційного вигорання.

Узагальнення поглядів дослідників щодо проблеми емоційного вигорання представників соціономічних професій (В. В. Бойко, Н. Є. Водоп’янова, О. Н. Гнездилова, Н. В. Грішина, С. Т. Губина, Т. В. Зайчикова, Л. М. Карамушка, Л. В. Кондрацька, А. С. Куфлієвський, С. Д. Максименко, Н. В. Назарук, В. О. Орел, Т. І. Ронгінська, М. М. Скугаревська, Е. С. Старченкова, Л. І. Тищук, Т. В. Форманюк, M. Burish, C. Cherniss, H. J. Freudenberger, R. T. Golembiewsky, M. Leiter, C. Maslach, A. Pines, W. Shaufeli

та ін.) дає можливість визначити емоційне вигорання як феномен, що розкриває особистісну деформацію, небезпечність та кризогенність якої для фахівця полягає у емоційному виснаженні, знеособленні, скороченні особистих досягнень та потенційно є чи не найуразливішим фактором у професіях даного типу.

Існуючі дослідження педагогічної діяльності переконливо доводять її специфічність та потенційну афектогенність (І. В. Бринза, Н. Ф. Голованова, Я. Л. Коломінський, А. К. Маркова, О. А. Орищенко, О. П. Саннікова, А. В. Фурман, О. Я. Чебикін та ін.). Емоційне вигорання педагогічного працівника та питання його психологічного здоров’я є актуальною проблемою сучасної педагогічної психології (Н. Ф. Голованова, Я. Л. Коломінський та ін.), психології професійного здоров’я (Г. С. Нікіфоров та ін.), психології безпеки (І. А. Баєва та ін.) тощо. При цьому дослідникам и наголошується, що емоційне вигорання призводить до таких негативних наслідків, як погіршення психічного і фізичного здоров'я, порушення системи міжособистісних стосунків, зниження ефективності професійної діяльності, розвиток негативних установок по відношенню до колег та учнів тощо.

Узагальнюючи вищенаведені дослідження, можна зазначити, що емоційне вигорання, головним чином, вивчається чи як структурне явище (М. В. Борисова, Т. В. Большакова, В. О. Орел та ін.), чи як процес (Н. Є.

Водоп’янов, Л. М. Мітіна, E. Aronson, A. Pines, R. Tillett та ін.). Проте, такий важливий аспект означеної проблеми, як переживання суб’єктом стану емоційного вигорання, є практично не вивченим та залишається поза увагою дослідників. Це викликає необхідність дослідження емоційного вигорання як події внутрішнього життя особистості через аналіз процесуальної природи суб'єктивних переживань, тобто акцентування уваги не на зовнішньому, певною мірою вивченому, аспекті проблеми, а на внутрішньому. Саме такий напрямок дослідження потребує вивчення індивідуальних відмінностей переживання емоційного вигорання педагогів, що дає можливість запровадження цільової програми його психопрофілактики, яка враховує психологічні особливості виникнення та перебігу цього явища.

Таким чином, недостатня теоретична розробка та практична значущість проблеми зумовили вибір теми дослідження «Психологічні особливості емоційного вигорання педагогів».

187

ЗБІРНИК матеріалів ХІХ Міжнародної молодіжної науково-практичної

конференції «Європейський шлях розвитку України: плани і реалії» 11 квітня 2014 року

Матеріали подані мовою оригіналу

Молодий будівничий України № 34 : у 2 томах : збірник матеріалів ХІХ Міжнародної молодіжної науково-практичної конференції «Європейський шлях розвитку України: плани і реалії», 11 квітня 2014 року / Київський міжнародний університет. – К. : КиМУ, 2014. – Т. 1. – 188 с.

Підписано до друку 31.03.2014 р. Формат 60х84/18. Папір офс. Гарнітура «Times New Roman». Друк офс.

Ум.-друк. арк. 16,4. Обл.-вид. арк. 16,1 Тираж 150 прим. Зам. № 821

Підготовлено до друку науковим відділом Київського міжнародного університету

03179, Київ – 179, Львівська, 49 Видавництво «Київський міжнародний університет»

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції

ДК № 978 від 08.07.2002 р.

03179 Україна, м. Київ, вул. Львівська, 49. т. (044) 424 64 88 Видрукувано у друкарні Київського міжнародного університету. 03179 Україна, м. Київ, вул. Львівська, 49

188