1.1. Жанр симфонії та його використання у творчості композиторів

Симфонія (від грец. «співзвуччя») — жанр оркестрової музики, великий твір для оркестру. Класичні зразки симфонії написані для симфонічного оркестру і являють собою цикл з 4 частин, перша з яких пишеться в сонатній формі. Існують також симфонії для струнного, камерного, духового та інших складів оркестру, для оркестру з соло інструментом (симфонія-концерт), багато творів цього жанру, особливо серед написаних у XX столітті, - мають відмінну від класичної будову.

Прототипом симфонії може вважатися італійська увертюра, що склалася при Доменіко Скарлатті в кінці XVII століття. Ця форма вже тоді називалася симфонією і складалася з allegro, andante і allegro, що зливалися в одне ціле. З іншого боку попередницею симфонії була оркестрова сюїта, що складалася з декількох частин в простих формах і переважно в одній і тій же тональності.

Симфонічна музика — музика, призначена для виконання симфонічним оркестром, найбільш значуща і багата галузь інструментальної музики. Великі багаточастинні твори, насичені складним ідейно-емоційним змістом, і дрібні музичні п’єси.

Основні жанри симфонічної музики. Оркестрова танцювальна сюїта та її різновиди (дивертисмент, серенада, ноктюрн, касація), ансамблево-оркестровий концерт (Concerto grosso), пізніше —сольний концерт, увертюра (симфонія) оперного зразка (як вступ до опери, балету, пізніше — самостійна), симфонія, симфонічна програмна музика: концертна увертюра, симфонія, симфонічна поема і споріднені з нею жанри (симфонічна картина, симфонічна фантазія та ін.), сюїта програмного типу (з оперної, балетної музики та ін.), симфонієта, симфонічні варіації, фантазія на народні теми, рапсодія, легенда, капричіо, скерцо, попурі, марш, різні танці, мініатюри та інше.

Основні жанри класичної симфонічної музики: симфонія (чотиричастинний цикл), концерт (тричастинний цикл), увертюра (одночастинний твір у сонатній формі).

Симфонія — великий музичний твір для симфонічного оркестру в сонатно-циклічній формі. Подібність симфонії за характером до трагедії, драми, ліричної поеми, героїчної епопеї та інше. Поєднання у ній контрастності частин з єдністю задуму, множинності різнохарактерних образів із цілісністю музичної драматургії. Місце симфонії в музиці, як драми або роману в літературі.

Симфонія — найвищий тип інструментальної музики. Перевага її над усіма іншими видами музики: найширші можливості втілення значущих ідей і багатства емоційних станів.

Будова симфонії з 4-х частин:

Перша частина сонатно-симфонічного циклу — сонатне allegro, її образно-художній центр. Характер музики — життєрадісний, жартівливий, драматичний, героїчний тощо. Активний, дієвий характер першої частини.

Друга частина — повільна — ліричний центр, осереддя наспівного мелодизму. Жанрові основи другої частини (пісня, арія,хорал). Найтиповіші форми другої частини (сонатна форма без розробки, варіаційна).

Третя частина — менует або скерцо — показ образів зовнішнього світу, побуту, стихії танцю. Ігрова основа скерцо, пружний рух, несподівані переключення, дотепні контрасти. Форма менуету і скерцо — складна тричастинна з тріо.

Четверта частина — фінал. Повернення у фіналі характеру музики першої частини у більш узагальненому народно-жанровому аспекті. Радісна рухливість, створення ілюзії масової дії. Форми фіналу — рондо, сонатна, рондо-сонатна, варіації.

Засновником Класичної моделі симфонії вважається Й. Гайдн. У класичній симфонії тільки перша і остання частини мають однакову тональність, а середні пишуться в тональності, споріднених з головною, за якою і визначається тональність всієї симфонії. Найвидатніші представники класичної симфонії — В. А. Моцарт та Л. ван Бетховен.

До оркестру Гайдна і Моцарта входили такі інструменти: дві флейти, два гобої, два фаготи, дві валторни, одна-дві труби, пара литавр і струнний квінтет (перші та другі скрипки, альти, віолончелі, контрабаси); нерідко вводились і кларнети.

Романтична симфонія стала сполученням класичної форми з романтичною експресією та впливом пісенності на характер тематизму. Розвиваються також тенденція програмності. З'являються лейтмотиви. Головною тенденцією романтизму було розростання форми, складу оркестру і густини звучання. До найвидатніших авторів симфоній цієї епохи належать: Франц Шуберт, Роберт Шуман, Фелікс Мендельсон, Гектор Берліоз, Йоганес Брамс, П.І. Чайковський, А.Брукнер та Густав Малер.

Починаючи з другої половини 19 століття і, особливо в 20 столітті строгі форми симфонії стали руйнуватися. Стала необов'язковою чотиричастинність: симфонії можуть містити від однієї, до одинадцяти (14-а симфонія Д. Шостаковича). Необов'язковою стає використання сонатної форми. Після 9-й симфонії Л. Бетховена композитори частіше стали вводити в симфонії вокальні партії. Проте сталою лишається масштабність та змістовність музичного матеріалу.

Як і в сонаті, в класичній симфонії є чотири частини. Перша частина, в швидкому темпі, пишеться в сонатній формі;друга, - в повільному русі, пишеться у формі рондо, рідше у формі сонати або варіаційній формі; третя — скерцо або менует — у формі пісні (куплетній формі); четверта частина, в швидкому темпі — в сонатній формі або у великій формі рондо.

З огляду на те, що симфонія розрахована на великі сили оркестру, кожна частина в ній пишеться ширше і докладніше, оскільки багатство виразових засобів симфонічного оркестру передбачають розгорнуте викладення музичної думки.

Програмною симфонією називається та, яка пов'язана з певним змістом, викладеним у програмі. Наприклад, «Пасторальна симфонія» Бетховена, «Фантастична симфонія» Берліоза і ін. Першими ввели програму в симфонію Карл Діттерс фон Діттерсдорф, Антоніо Розетті та Йозеф Гайдн.

Найвидатніші досягнення українського симфонізму у ХХ столітті пов'язані з іменами Льва Ревуцького, Бориса Лятошинського і Станіслава Людкевича. Плідно працювали в жанрі симфонії Гліб Таранов, Роман Сімович, Дмитро Клебанов, Андрій Штогаренко, Георгій Майборода, Микола Дремлюга, Володимир Золотухін та інші.

Серед сучасних українських авторів симфоній — Віталій Кирейко, Валентин Сильвестров, Євген Станкович, Борис Буєвський, Юрій Іщенко, Ігор Поклад, та інші.

Отже, жанр симфонії використовувався у різні часи, до нього зверталися композитори різних епох та країн, серед них: Йозеф Гайдн 104 симфонії, Вольфганг Амадей Моцарт 41 (68) симфоній, Людвіг ван Бетховен 9 симфоній, Франц Шуберт 9 симфоній, Роберт Шуман 4 симфонії, Фелікс Мендельсон 5 симфоній, Гектор Берліоз кілька програмних симфоній, Антонін Дворжак 9 симфоній, Йоганес Брамс 4 симфонії, Петро Чайковський 6 симфоній (а також симфонія "Манфред"), Антон Брукнер 10 симфоній, Густав Малер 10 симфоній Сергій Рахманінов 3 симфонії, Ігор Стравінський 5 симфоній, Сергій Прокоф'єв 7 симфоній, Дмитро Шостакович 15 симфоній (також кілька камерних симфоній), Борис Лятошинський 5 симфоній, Альфред Шнітке 9 симфоній, Валентин Сильвестров 7 симфоній, Євген Станкович, 5 симфоній.