2

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

Розділ 1. «Фонодокументи в контексті документознавства»………………….8

1.1 Поняття та особливості фонодокументів, їх зберігання……………8

1.2. Особливості та поняття грамплатівки……………………………..11

1.3. Особливості та характеристика фонограми……………………….12

Розділ 2. «Фонодокументи – складова частина бібліографічного фонду»…..17

2.1. Колекції фонодокументів в фондах бібліотек та філіалів………..23

2.2. Використання нових технологій для збереження інформації на фонодокументах…………………………………………………………29

Розділ 3 «Розвиток і сучасна діяльність звукозаписувальної компанії ˮVirgin Recordsˮ»………………………………………………………………..35

3.1.Історія та розвиток………………………………………………….35

3.2 Сучасна діяльність…………………………………………………..40

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...45

Список використаних джерел та літератури…………………………………...48

ВСТУП

Актуальність теми. Приєднання України до єдиного світового інформаційного простору передбачає вивчення і урахування міжнародно- визнаних норм інформаційного співробітництва, знання специфіки й особливостей функціонування інформаційно-бібліотечних систем, розуміння основних принципів інформаційної політики в окремих країнах та в об'єднаннях країн.

Поняття „документ” є центральним, фундаментальним у понятійній системі документознавства. Матеріальний об‘єкт стає документом тільки у випадку єдності речового носія й укладеної на ньому інформації. Фонодокумент – музично-звучний, аудійний документ. По матеріальній конструкції носія фонодокументи ділять на стрічкові і дискові.

Мета роботи – дослідити особливості фотодокументів, ознайомитися з процесом створення фонодокументів, обробки, зберігання та їх використання.

Задля реалізації головної мети дослідження необхідно було розв`язати такі основні завдання:

– обґрунтувати та дослідити низку теоретичних питань теми, пов’язаних з метою дослідження. Зокрема: виокремити фонодокумент як змістовний вектор документознавства, визначити поняття фонодокумента,

– дослідити ознаки для його описування і класифікації, а також його основні різновиди;

– виявити та проаналізувати колекції фонодокументів в фондах бібліотек та філіалів;

– дослідити використання нових технологій для збереження інформації на фонодокументах.

Об’єктом дослідження є класифікації видів документів, та роль і особливості фотодокументів.

Предметом дослідження є всі фонодокументи, які спеціально створені людиною для зберігання і передачі спеціально-семантичної інформації у просторі і часі.

Наукова новина роботи полягає в тому, що в роботі вперше в українському документознавстві досліджено поняття “інформація” та “фонодокумент”; виділено ознаки для класифікації фонодокументів на основі виду інформації, яку він містить; визначено види фонодокументів.

Одним з найважливіших проявів людської поведінки є комунікація - спілкування з іншими людьми за допомогою певних знаків або символів. Спочатку інформацію про навколишній світ чоловік передавав за допомогою жестів, міміки, крику, дотиків, іншими словами найпростіших засобів зорової, слуховий, дотиковий комунікації. Виникнення осмисленої мови і мови ознаменувало, на думку ряду вчених, поява першої інформаційної технології в історії людського суспільства. Тим часом у міру розвитку людини зростала потреба в передачі інформації не тільки в просторі, але також і в часі, в зберіганні інформації. Однак найпростіші засоби комунікації, передачі інформації були недосконалі. Та ж людська мова чутна лише на невеликій відстані і тільки в момент її виголошення. Важко було зберігати потрібну інформацію, оскільки знання на перших порах ще не були відокремлені від суб'єкта, який володів ними. Не випадково в той період роль своєрідних банків знань і каналів їх передачі грали старі, найдосвідченіші члени суспільства.

Саме тому людина з давніх пір намагався зафіксувати на матеріальному носії свою промову, створюючи прилади для записування або відтворення звуків. У наш час такі прилади виступають в якості однієї з основних форм поширення інформації, формі співучасті суспільства в подіях сучасній світовій історії.

Звукозапис дозволяє багато в чому прискорити процес документування. Наприклад, для запису однієї сторінки рукописним способом потрібно не менше 9 хвилин, тоді як диктофон дозволяє це зробити всього лише за 3 хвилини. Крім того, навіть найкращі стенограми не в змозі в точності передати сказане в промові, виступі і т. п., хоча б тому, що значна частка інформації (за деякими даними, до 40%) укладена в інтонації мовця.

Звукозапис - процес запису звукової інформації з метою її збереження і подальшого відтворення. Вона відбувається за схемою: мікрофон - Підсилювач електричних коливань - пристрій, що впливає на носій запису. Іноді звукозаписом називають записану звукову інформацію, тобто фонодокумент.

фонодокументи (грец. phone - звук + документ) - музично-звучний, аудіальний документ. Він містить звукову інформацію, зафіксовану будь-якою системою звукозапису, яка використовується в тому випадку, коли отримання інформації можливе тільки з її допомогою (Запис голосів тварин, птахів, людей, звучання музичних інструментів, аудіальний діагностика в медицині і ін)

Спроби створення апаратів, які могли б відтворювати звуки, робилися ще в Стародавній Греції. У IV-II століттях до н. е.. там існували театри саморушних фігурок - андроїдів. Руху деяких з них супроводжувалися механічно видобуваються звуками, що складаються в мелодії.

В епоху Відродження був створений цілий ряд різноманітних механічних музичних інструментів, що відтворюють в потрібний момент ту чи іншу мелодію: шарманок, музичних шкатулок, скриньок, табакерок.

У Середні століття були створені куранти - баштові або великі кімнатні годинник з музичним механізмом, що видають бій у певній мелодійної послідовності тонів або виконують невеликі музичні п'єси. Такі Кремлівські куранти і Біг Бен у Лондоні.

Музичні механічні інструменти - це всього лише автомати, які відтворюють штучно створені звуки. Завдання ж збереження на тривалий час звуків живого життя була вирішена значно пізніше.

Лише в 1807 р. фізик Т. Юнг зумів вперше закріпити сліди коливань звуку на закопченій папері.

У 1857 р. Скотт створив фонаутограф - апарат для запису звукових коливань, передаваних через повітря. І тільки в 1877 р., тобто через 70 років, американському винахідникові Т.А.Едісону вдалося створити апарат, що отримав назву фонограф, за допомогою якого проводилася не тільки запис, але і відтворення звуку, спочатку на валику з олов'яної фольгою, а потім на восковому валику. Паралельно в різних країнах велися розробки інших способів механічного звукозапису. Зокрема, француз Ш. Кро запропонував ідею, а німець Е. Берлінер здійснив на практиці запис звуку не на обертовий циліндричний валик, а на цинковий диск. Так у 1888 р. був винайдений грамофон. На відміну від воскових валиків, з диска виявилося набагато зручніше робити копії, тому цілком закономірно фонограф поступово був витіснений грамофоном.

Механічна звукозапис на протязі багатьох десятиліть була основним способом фонодокументірованія, поки не поступилася місцем магнітної звукозапису. Ідею про можливість використання явища залишкової намагніченості для запису звуку висловив ще в 1870 р. Сміт. Перший апарат магнітного запису, названий телеграфон, був запатентований в 1898 р. Його винайшов і побудував данський інженер В. Поульсен, що використав для запису звуку залишкове намагнічування сталевого дроту або стрічки. Однак низька якість звуку не дозволяло використовувати цей винахід в практичних цілях протягом трьох десятків років. Воно виявилося затребуваним лише в першій половині 1930-х років, після того як були винайдені порошкова магнітна стрічка та електронні підсилювачі запису і відтворення сигналів, що зумовили появу магнітофона. Електромагнітна запис звуку дала можливість не тільки документувати людську мова, але і коректувати записи. Надалі відбувалося безперервне вдосконалення магнітного запису, а також відповідної апаратури і матеріальних носіїв.

В даний час фонодокументірованіе використовується ледь Чи не у всіх областях людської діяльності: для запису ходу різних нарад, засідань, ділових зустрічей, телефонних переговорів, ділових листів, усних розпоряджень і вказівок з метою подальшого їх передрукування. Звукозапис використовується в сучасних телекомунікаційних системах в якості голосової пошти; в промисловому, політичному, побутовому шпигунстві; з метою фіксації кризових ситуацій ("чорні ящики" в авіації) та ін

РОЗДІЛ 1. «ФОНОДОКУМЕНТИ В КОНТЕКСТІ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА»

1.1. Поняття та особливості фонодокументів, їх зберігання

Державні установи створюють фонотеки для тимчасового зберігання фонодокументів, використання їх у виробничих та інших цілях.

Фонотеки зобов'язані забезпечувати схоронність фонодокументів, їх облік, підготовку і передання на постійне зберігання до відповідних державних архівів.

Правовий статус, завдання, функції і обов'язки фонотек визначаються положенням про них.

Дляпроведення попередньої експертизи цінності фонодокументів і відбору їх на державне зберігання установи створюють експертні комісії (ЕК). Положення про ЕК розробляються на основі Типового положення про експертну комісію державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 13 березня 1996 р. № 9 ( z0173-96 ), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 квітня 1996 р. № 173/1193.

Передання фонодокументів до державних архівів здійснюється за актом передання-приймання, який складається у двох примірниках і затверджується керівником державного архіву, згідно з додатком.

Акт передання-приймання фонодокументів містить такі реквізити:

• назву державного архіву;

• назву документа;

• дату і номер акта;

• місце складання акта;

• заголовок;

• гриф затвердження;

• назву установи, що передає фонодокументи;

• назву державного архіву, що приймає фонодокументи;

• підставу (лист установи про передання фонодокументів);

• обсяг фонодокументів у назвах, одиницях зберігання і тривалості звучання;

• інформацію про наявність супровідної документації;

• посаду, підпис, прізвище та ініціали особи, яка передала фонодокументи;

• посаду, підпис, прізвище та ініціали особи, яка прийняла фотодокументи.

Фонодокументи – це документи, інформація яких зафіксована будь-якою системою запису звуку. Кожний фонодокумент є окремим, тематично закінченим записом певної події, виступу, виконання художнього твору. За матеріалами носія інформації розрізняють три групи фонодокументів: з механічним (електромеханічним), оптичним і електромагнітним записом звуку.

До групи фонодокументів з механічним записом належать фонографічні валики, граморигінали, стрічки шоринофона. Фонографічні валики – найдавнішій вид звуконосія прямого відтворення, який не має дубліката. Фонографічні валики – це порожнисті циліндри діаметром біля 5 см і завдовжки близько 12 см. Звукову доріжку наносять на поверхню валика у вигляді гвинтової лінії глибиною від 1/6 мм до 1/4 мм. Фонографічний валик покритий сумішшю до складу якої входять віск, парафін, церезин, стеарати. Основні недоліки цих звуконосіїв – слабка сила звуку, обмежений інтервал відтворюваних частот (до 2000 Гц), швидке спрацювання і неможливість тиражування фонограм. Граморигінали – форми для розмноження металевих матриць, які використовують для пресування грамплатівок. Граморигінал – плоский нікелевий диск діаметром 330-340 мм і завтовшки 0,5-0,6 мм із центровим отвором діаметром 8-10 мм. Стрічка шоринофона – целулоїдна плівка, на поверхні якої записано кілька паралельних звукових канавок. У державних архівах зберігаються магнітні копії цих документів, а самі стрічки шоринофона підлягають спеціальному зберіганню.

Фонодокументи з оптичним записом звуку – це тонфільми, тобто запис звуку виступу, музичного твору, на кіноплівці оптичним способом. Основа тонфільму – нітроцелюлозна плівка завширшки 35 мм з нанесеною на неї світлочутливою емульсією. Тепер тонфільми не виготовляють. У державних архівах ці документи переводять на магнітну стрічку, а самі тонфільми підлягають спеціальному зберіганню.

Фонодокументи з електромагнітним записом звуку мають в основі незворотні зміни магнітного стану феромагнетиків у результаті дії зовнішнього магнітного поля, тобто явище гістерезису. За своєю будовою магнітні стрічки поділяють на суцільні й двошарові. Суцільні стрічки складаються із полівінілхлориду, в якому рівномірно розподілено магнітний порошок. Двошарові магнітні стрічки складаються з основи, виготовленої з полімеру (ацетилцелюлози, поліетилентерефталату, полівінілхлориду і ін.) і робочого шару, утвореного магнітним порошком, диспергованим у зв'язуючій речовині – лаку. Товщина робочого шару становить 20-35 % від загальної товщини стрічки.

Магнітний лак складається з магнітного порошку, зв'язуючого, розчинників, пластифікаторів та різних добавок. До складу магнітного шару входять залізо, кремній, марганець, натрій тощо.