1.2. Підходи до визначення поняття змі в соціальних науках.

При розгляді процесі соціалізації студентської молоді вчені звертають велику увагу саме на значимість впливу на цей процес агентів соціалізації, серед яких на сучасному етапі розвитку суспільства провідну позицію займають ЗМІ (і ширше – масова комунікація).

Масова комунікація є специфічним механізмом, який значною мірою забезпечує цілісність суспільства. Функція масової комунікації щодо підтримання всезагального й універсального зв’язку між людьми, державами і культурами є настільки важливою, що дає підстави для уявлень про “інформаційну” цивілізацію. В контексті масової комунікації йдеться про символічні форми взаємозв’язку в суспільстві, які репрезентують циркулюючі в соціумі знання, цінності, норми, значення – письмові та аудіовізуальні тексти. У таких символах і образах, незалежно від того, адекватно вони відображають реалії життя чи є чистою ілюзією, завжди маніфестують домінанти, особливості, суперечності суспільного устрою, соціального порядку та культури.

Масова комунікація пов’язана з поширенням соціально значущої інформації серед аудиторій, що охоплюють більшу частину населення. Занурюючись у масову комунікацію, люди використовують отриману інформацію як пізнавальний ресурс у процесі формування своїх уявлень, думок, ціннісних орієнтацій. Образи соціуму перетворюються на стихійно сформовані копії наукової чи культурної картини світу. Проте вони можуть бути навмисне деформованими, недостовірними відбитками реальних процесів і явищ, що їх продукують сили, які контролюють інститут мас-медіа.

Інформація здатна іноді надовго затримуватись у колективній чи індивідуальній свідомості. У разі критичного осмислення чи некритичного засвоєння її під впливом цілеспрямованої пропаганди вона здатна зростатися з системою цінностей і норм різних груп і категорій індивідів.

Макрокомунікативні процеси, тобто обмін інформацією на рівні цілого суспільства, здійснюються за допомогою спеціальних засобів – масової комунікації, або мас медіа – преси, радіо, телебачення, кіно, відеосистем. Отже, масова комунікація як стан суспільства формується мас-медіа, вона не існує поза ЗМІ, і лише разом з ними вона має ознаки соціального інституту. Потенційний вплив, який мають ЗМІ, пояснюється тим, що засоби масової інформації є одним із основних джерел у сфері інформування та формування громадської думки.

Риси й ознаки соціального інституту ЗМІ здобувають поступово. Першим мас-медіа була газета. Свою назву вона отримала від дрібної монети – gazzetta, яку в Венеції в VI ст. платили за рукописне зведення про поточні події. Періодичні видання – нідерландські “коранто”, англійські “ньюсбукс”, тобто те, що ми називаємо пресою, з’явилися в Європі вже в першій половині XVII ст.

Преса відображувала політичні пристрасті та суспільні інтереси груп, які боролись за домінування в суспільстві, передусім буржуазії. Однак незалежність їх виходила за межі, встановлені монархічними правлячими колами. Хвиля нових газет і політичних памфлетів викликала рішення про цензуру. Проте контроль з боку держави не влаштовував буржуазію - ідея незалежності преси від влади народилася, ймовірно, разом з “третім станом”.

У 30-40 роки XIX ст. більшість населення отримала доступ до друкованих новин. У європейських країнах та в США набула поширення дешева “копійчана” преса. Зважаючи на потреби й вимоги ринку, виробництво новин і газет дедалі більше ставало індустріальним за характером. Втім, сталося так, що “дух капіталізму”, який асоціюється зі свободою, спричинив іншу залежність для преси. Державно-політична еліта і різного роду капітал донині залишаються найважливішими інститутами, які санкціонують певну ідеологічну забарвленість друкованого слова. Проте залежність від влади, елітарних та фінансових груп завжди була тягарем для преси, заважала її внутрішнім комунікаційним інтенціям, які з часом посилювались і починали регулюватись власними правилами.

Швидко з’ясувалось, що газетні повідомлення мають дивовижну здатність не тільки висвітлювати стан речей і транслювати новини суспільного життя за задумами журналістів і видавців, а й створювати соціально значущі образи дійсності за допомогою особливих правил складання текстів. Формується дещо двозначний статус преси як оперативного джерела інформації і як засобу, за допомогою якого свідомість читачів стає пересічною, насичується стереотипами; цей статус переходить до інших мас-медіа, чиї технологічна таїна і можливості розкрили нові перспективи зв’язку і спілкування, але не усунули суперечності.

На початку 20 століття родину мас-медіа поповнило радіо, яке швидко продемонструвало унікальну здатність з’єднувати мешканців територій, відокремлених військовими діями Першої світової війни. Радіохвилі суттєво скоротили час доставки новин з центрів на периферію. Столиці й великі міста “наблизились” до малих населених пунктів.

Виникнення телебачення мало ще більший ефект. З’явившись у 1930-х роках, уже через 30 років воно стає всемогутнім засобом впливу на свідомість і стиль життя у науковій, політичній і повсякденній сферах. Аудіовізуальні засоби, які до цього були прерогативою кіно, перетворилися на першочергового за значенням, легкістю засвоєння і привабливістю носія інформації. Масова аудиторія миттєво отримує новини і перебуває в полоні ефекту “присутності на місці подій”. Ці події стають часткою історичного і соціального досвіду людей, маючи шанс перетворитись на феномен колективної свідомості.

У 1970-80 роки, так і не з’ясувавши, що таке телебачення – “диво”, яке конструює реальність на наших очах, чи “страховисько”, яке формує одновимірну людину з невибагливим смаком та свідомістю, насиченою штампами, суспільство зіткнулося з проблемою оцінки радикальних перетворень у масовій комунікації. Поширення електронних засобів зв’язку, супутникового і кабельного телебачення, відеотехніки ставить сучасну людину в залежність від густої комунікаційної мережі. Аудіовізуальна комунікація є сталим фактом життя людини, а світ, який створюється нею, здатний конкурувати з дійсністю. Адже завзяті телеглядачі схильні коментувати й оцінювати реальність так, як це робить телебачення.

Розвиток ЗМІ спричинив зміни в суспільній психології, способі мислення людей. Вони є важливим чинником створення особистості нового типу, з особливою психологією та поведінковими реакціями, що реалізують ідеологічний, політичний вплив на людей, згуртовують їх в єдине ціле. Вплив ЗМІ на громадськість зумовлюється щонайменше двома функціональними завданнями:

1. Відображення, фіксація, моделювання дійсності, тобто подій, фактів, соціальних відносин, остаточним продуктом чого є інформація про цю дійсність.

2. Зміна соціальної реальності й управління нею, утвердження, підтримання і трансляція ціннісних, нормативних орієнтирів суспільства, контроль за реалізацією управлінських рішень, регулювання соціальних відносин.

На практиці відокремити ці завдання важко, оскільки вони реалізуються в єдиному соціально-інформаційному просторі. До того ж процес функціонування ЗМІ за своєю природою є цілісним, важко піддається диференціації на рівні безпосередніх дій.

Отже, по-перше, мас-медіа підпадають під контроль з боку інституту влади (держави, правлячих еліт, політичних партій). Цей контроль здійснюється за допомогою державного регулювання, механізмів цензури, ідеологічного пресингу різних політичних і владних утворень. У демократично розвинених суспільствах жорсткі форми підпорядкування мас-медіа інституту влади, притаманні тоталітарному режиму, поступаються місцем більш м’яким формам контролю.

По-друге, мас-медіа зазнають тиску економічних структур, капіталу, комерційних кіл.

По-третє, на масову комунікацію впливає інституціональна культура, яка узаконює передачу певних цінностей, норм, стилів життя окремих соціальних груп і суспільства в цілому.

По-четверте, мас-медіа взаємодіють з громадською думкою. Їх часто метафорично називають “четвертою владою”, “голосом народу”, завдяки чому ЗМІ постають як речник громадської думки. Ці метафори навіяні імперативами демократичної свідомості, що втім не гарантує відступу громадськості від переважно інструментального підходу до преси й телебачення і відмови від спроб впливати на них.

По-п’яте, життєво важливим для інституту мас-медіа є врахування інформаційних, комунікативних потреб та інтересів аудиторії. Остання не має виразних інституційних ознак, але вона сповіщає про свої смаки, вподобання, формує відповідні очікування від мас-медіа. Саме в цій якості аудиторія впливає на діяльність ЗМІ.

Перелічені залежності не виключають свободи й автономності інституту мас-медіа у збереженні, утвердженні чи перегляді основ існуючого порядку. Мас-медіа мають особливі функції в суспільстві: вони є виразниками цінностей соціальної структури та диференціації, передають іміджі різних соціальних груп, сприяючи зростанню чи зниженню їх престижу, здійснюють соціокультурну структурацію аудиторії.

Кожному суспільству притаманна певна сукупність ЗМІ, які виступают головним елементом (медійною системою) його інформаційної структури.

Інформаційна інфраструктура забезпечує створення і циркуляцію інформаційних потоків у просторі, має якісний і кількісний склад елементів, просторове їх розташування і взаємозв'язок, інформаційну продуктивність і пропускну здатність.

Д. МакКуел визначає медійну систему як комплекс медіа, який діє в національних товариствах у різних секторах (преса, радіо, телебачення, телекомунікація). Дослідник вказує на декілька чинників, які впливають на диференціацію медійних систем: це величина (розмір) системи та її централізація, ступінь політизації медіа, диференціація, джерела фінансу-вання, а також ступінь публічної регуляції та контролю [71].

Центральним елементом медійної системи є медійні організації, що функціонують на ринках: преси (редакції газет і журналів), радіо (радіостанції та радіомережі), телевізійному (телевізійні канали та мережі), нових медіа (портали Інтернету), телекомунікацій (оператори телефонних, кабельних, супутникових мереж). Саме медійні організації становлять ядро ​​медійної системи, вступаючи в інтеракції з елементами так званого первинного і вторинного ринку.

Однією з найбільш розроблених та обгрунтованих теоретичних розвідок, за допомогою якої вчені намагаються пояснити характер соціальних зв'язків медійної системи, є модель американських дослідників М. Дефлера і С. Болл-Рокіч [48].

Ця модель концентрується на взаємозв'язках між медійної системою, соціальною системою і публікою (масовою аудиторією) медіа.

Соціальна система, яка охоплює політичну і економічну підсистеми, може бути за своїм станом стабільною, завдяки чому вона витримує періодично виникаючі внутрішні кризи, або слабкою, нестійкою, у фазі змін, такою, що гостро реагує на економічні чи політичні проблеми. Кожна зміна - криза, революція і т.п. - породжують в системі невпевненість і викликають велику потребу в інформації, поясненні, визначенні, артикуляції нових цінностей та їх затвердження. Реалізація цієї виниклої потреби перекладається на процес відправлення і отримання інформації, за який в соціальній системі відповідають ЗМІ. У цьому випадку публіка в спробі реалізувати свою потребу в інформації значною мірою залежатиме від засобів масової інформації.

Разом з тим медійна система, яка може мати низький або високий рівень розвитку, бути більш-менш дифіренційована, здатна по-різному відповідати на інформаційні потреби соціальної системи і своєї аудиторії. На думку американських дослідників, у демократичному суспільстві, в якому в наявність є безліч альтернативних джерел інформації, ступінь залежності споживачів від ЗМІ є відносно низькою. Загалом, чим менше кількість джерел інформації, тим більше залежність суспільства від медійної системи.

Але при всій своїй науковій привабливості вищеописана модель, на думку українського вченого А. Ручки, має недолік, який полягає в тому, що американські автори соціальну та медійну системи трактують як два рівнозначних першорядних елемента, відводячи при цьому економічної і політичної підсистем другорядні ролі. Сам вчений пропонує інше трактування медійної системи: «медійна система є відносно автономної соціо-культурної підсистемою (нарівні з економічної і політичної підсистемами) більш широкої структури, якою є соціальна система, що визначається як сукупність відносно стійких відносин і взаємодій між індивідами, групами, організаціями, установами. Ці соціальні актори, визначаючи конкретні норми і цінності, намагаються реалізувати власні інтереси і задовольнити власні потреби » [48].

До провідних сучасних теоретиків ЗМІ належить німецький філософ Ю. Хабермас. Він проаналізував розвиток ЗМІ від початку XYIII століття до сьогоднішнього часу, досліджуючи появу і трансформації “громадської сфери”, тобто сфери громадських дискусій щодо проблем, які становлять загальний інтерес. За Хабермасом, громадська сфера спочатку виникла у салонах та кав’ярнях європейських міст. Люди зустрічались там, щоб обговорити актуальні проблеми, висвітлені в новинних бюлетенях та газетах, які щойно з’явилися.

Політичні дискусії, які відбувались у таких салонах, відіграли вагому роль у зародженні демократії, адже саме тут виникла ідея розв’язувати політичні проблеми шляхом обговорення. Однак, Хабермас приходить до висновку, що ця тенденція не була до кінця реалізована, значною мірою “завдяки” розвитку індустрії культури, яка перетворила громадську сферу на видимість. Політика сценічно розігрується в парламенті і засобах масової інформації, тоді як комерційні інтереси переважають громадські. В результаті, громадська думка формується не через відкрите, аргументоване обговорення, а через маніпуляції та контроль, як це відбувається у рекламі.

Проте, мас-медіа здатні працювати на підтримку раціонального суспільного дискурсу, якщо він народжується в публічній сфері. Через публічний дискурс, що його організовують і транслюють мас-медіа, відкриваються можливості для широкого раціонального обговорення бажаних з огляду на соціальну інтеграцію ціннісних пріоритетів різних соціальних груп, інститутів та організацій, надаючи масовій свідомості основу для ціннісної ідентифікації себе та інших у суспільстві. Інформаційне збудження суспільної, корпоративної та індивідуальної свідомості є стимулом і чинником ціннісних змін. Через суспільний дискурс налагоджується зв’язок публічної та приватної сфер суспільства.

Ще один теоретик у сфері ЗМІ – Ж. Бодрійяр – розглядає вплив сучасних мас-медіа як цілком оригінальну і дуже важливу форму технології. Поява мас-медіа, особливо електронних, в першу чергу телебачення, докорінно змінила життя сучасних суспільств. Телебачення не просто “подає” нам світ, воно дедалі більше визначає, яким наш життєвий світ є насправді. Мас-медіа, в рамках концепції Бодрільяра, мають здатність здійснювати соціальний контроль – через зваблення публіки особливою чуттєво-знаковою реальністю мас-медіа, яка має виразну схильність до саморозмноження, надмірного нарощування знаків, що призводить до витіснення смислів і значень за межі комунікації. Мас-медіа залишаються чутливими до загальнокультурних змін, але здатні також продукувати так звані образи-симулякри (від лат. simulacrum – образ, зображення, simulare - робити схожим, уподібнювати), які своїм правдоподібним нагадуванням дійсності захоплюють публіку. Така “влада симулякрів” – не менш жорстка, ніж контроль будь-яких владних структур. Вона спричиняє до перетворення аудиторії на споживачів зваблюючих знаків, що призводить до руйнування соціальних зв’язків між ними та зникнення соціальної реальності. Бодрійяр стверджує, що за доби повсюдного проникнення мас-медіа постає нова реальність – гіперреальність, скомпонована з суміші діяльності людини та образів зі сфери засобів масової інформації.

Комунікаційні процеси вже принаймні століття є предметом спорів науковців усього світу. Розкіт комунікаційних, досліджень пов’язаний з стрімким розвитком таких засобів як газети, радіо, кіно, телебачення.

Розгляд ролі засобів масової комунікації в життєдіяльності суспільства був би не повним без урахування висновків досліджень У. Гемсона, він стверджував, що piзні соціальні групи намагаються нав'язати суспільству свої інтерпретації тієї чи іншої події. Загалом, Гемсон у своїх творах зосередився на двох рівнях функціонування масової комунікації: «культурному» та «когнітивному». «Культурний» рівень означає «упаковування» інформації за допомогою таких зacoбiв, як метафори, візуальні іміджі тощо. Цей рівень характеризує дискурс мас-медіа. «Когнітивний» рівень пов'язаний iз суспільною думкою. На цьому piвнi відбувається пристосування отриманої інформації до життя за допомогою резонаторів, набору символів, що володіють підвищеним потенціалом населення. Кожна тема включає в себе i контртему, тому що прошарки різних культурних угруповань будуть порізному сприймати культурний резонатор. Зокрема, тема, що ілюструє розвиток технічного прогресу, вступить у контррезонанс з ідеями повернення до природи, навколишнього середовища тощо. Гемсон також науково визначів, що ті чи інші теми, висвітлювані в 3MI, мають своїх спонсорів, які сприяють їх просуванню. Організації в цьому плані намагаються мобілізувати своїх потенційних прихильників i демобілізувати супротивників, відповідним чином представляючи ті чи інші ситуації. Таким чином, як вважає Гемсон, теми функціонують у дискурсах за допомогою комбінації культурних резонаторів, діяльності спонсорів практики журналістів.

Участь друкованих засобів масової інформації (газет) у соціальних процесах західного суспільства глибоко досліджувалася Т.Ван Дейком. Головним став вплив структури новинних програм на політичне життя суспільства.

Наприклад, Т.Ван Дейк стверджував, що основною функцією газетної новини повинно бути інформування читача, а не його переконання. Проте більшість друкованих мас-медіа зацікавлена в тому, щоб навчити людей «правильному мисленню». Мас-медіа, на думку Ван Дейка, заради цього будують інтерпретуючі структури, що змінюють межі й основні блоки, що сприяють підтримці ідеологічної гегемонії.

Дослідження масової комунікації на високому piвнi були представлені i в Радянському Союзі. Загалом, розробки СРСР того часу, які були присвячені даній тематиці, можна умовно розділити на два напрямки: аналіз та критика західної практики функціонування масової комунікації у суcпiльно-політичному житті; теоретична розробка підходів на основі марксистсько-ленінсько методології до визначення ролі впливу ЗМК на масову свідомість. Серед провідних дослідників цього напрямку слід визначити В.Тьоріна та П.Шихарєва i П.Гуревича. По другому напрямку слід визначити А.Андреева, в працях якого вираховуються, закономірності засвоєння інформації великими соціальними групами а також проблеми (у тому числі, когнітивні) формування переконань, принципів, установок.

РОЗДІЛ II. УЧАСТЬ ЗМІ У ПРОЦЕСІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ