- •3. Види металів,які застосовуються у сучасному будівництві та особливості їх застосування.
- •2.Ситали. Властивості, Особливості використання.
- •Білет № 9
- •1)Керамічні матеріали для влаштування підлог та доріг.
- •2)Сухі будівельні суміші. Різновиди, особливості використання.
- •Білет № 10
- •1)Будівельне скло: основні властивості, застосування.
- •2)Види і особливості використання спеціальних цементів
- •15 Білет
- •Білет 17
- •3.Основні властивості деревини
- •Білет18
- •Білет 19
- •Білет 20
- •Білет21
- •1.Фізико мех властивості буд матеріалів.
- •3.Будівельні матеріали та вироби з деревини.Властивості, особливості застосування.
Білет21
1. Пористість П - це ступінь заповнення об'єму матеріалу порами. її виражають у процентах або у частках одиниці (коли загальний об'єм матеріалу приймають за одиницю).
Істинна, або загальна пористість П, - це сумарний об'єм всіх пор (відкритих і закритих) по відношенню до загального об'єму матеріалу. Її можна оцінювати в частках одиниці або у процентах. Істинну пористість оцінюють за формулою
Пі =(р – pm / p)*100%
Відкрита, або уявна пористість Пв відносний об'єм пор матеріалу, які сполучаються із зовнішнім середовищем; її можна визначити як відношення сумарного об'єму всіх пор, насичених водою, до загального об'єму матеріалу.
Пористість є важливою характеристикою, оскільки з нею пов'язані такі технічні властивості матеріалу, як міцність, водопоглинання, морозостійкість, теплопровідність тощо. Легкі пористі матеріали мають зазвичай невелику міцність і велике водопоглинання, щільні (Пі=0...0,8%) - значну міцність і незначне водопоглинання.
Проте, крім кількості пор у матеріалі, на його властивості істотно впливає також характер пористості. Матеріали можуть бути крупнопористими і дрібнопористими.Самі пори можуть бути закритими, тобто недоступними для заповнення водою, і відкритими.
Для дослідження пористості використовують порометрію - сукупність методів, які дозволяють визначити розподіл пор у матеріалі за розмірами.
2. Гіпсові в'яжучі речовини (ДСТУ Б В. 2.7-82-99) є типовим прикладом повітряних в'яжучих речовин. Вони складаються переважно з напівводного гіпсу або ангідриту і отримуються внаслідок теплової обробки вихідної сировини та її розмелювання. Продукт твердіння таких в'яжучих вважається майже ідеальним будівельним матеріалом, оскільки є екологічно безпечним, негорючим та вогнестійким.
Як вихідну сировину для виготовлення гіпсових в'яжучих речовин використовують гірські породи - природний гіпс (гіпсовий камінь), що складається переважно з мінералу гіпсу Са504 • 2Н20; ангідрит Са804; а також природну сировину у вигляді гажі і глиногіпсу та деякі відходи промисловості (борогіпс, фосфогіпс, фторогіпс, ферогіпс; титаногіпс; гідролізний гіпс).
У твердому стані будівельний гіпс характеризується невисокою міцністю (2... 16 МПа), яка зменшується зі зволоженням виробів.
Застосовують формувальний гіпс у керамічній та фарфоро-фаянсовій, а також машинобудівній промисловостях для виготовлення форм та моделей.
Супергіпс — це високоміцна в'яжуча речовина, яка використовується для виготовлення різних видів облицювальних плит, фігурних тонкостінних будівельних
виробів, а також для влаштування безшовних наливних підготовок для підлог. Може також застосовуватись як компонент, що додається до формувального гіпсу у керамічній промисловості. Гіпс також використовується для виробництва форм і моделей у фарфоро-фаянсовій, машинобудівній та інших галузях промисловості.
ГЦПВ та гіпсошлакоцементні в'яжучі використовують для виготовлення панелей та блоків зовнішніх і внутрішніх стін споруд, перегородок та об'ємних кабін санвузлів, вентиляційних блоків, основ підлог та інших виробів, а також му-рувальних та опоряджувальних розчинів.
Повітряне будівельне вапно (ДСТУ Б В.2.7-90-99) - продукт випалювання не до спікання при температурі 1000.1200°С кальцієво-магнієвих гірських порід (вапняку, крейди, вапняку-черепашнику, доломітизованого вапняку), що містять не більше 6% глинистих домішок..
Магнезіальні в'яжучі речовини - каустичний магнезит і каустичний доломіт - це дисперсні порошки, головною складовою частиною яких є оксид магнію.
Магнезіальний цемент використовують найчастіше разом з органічними заповнювачами. Такі вироби відрізняються підвищеною ударною в'язкістю, добре оброблюються, є жаростійкими, мають звукоізоляційні властивості. Типовими прикладами таких матеріалів є ксилоліт (заповнювач - деревна тирса) та фіброліт (заповнювач - довговолокниста деревна маса).
На основі магнезіальних в'яжучих речовин виготовляють також теплоізоляційні піно- і газоматеріали. Ці в'яжучі речовини можна застосовувати при проведенні штукатурних робіт, використовуючи як заповнювач кварцовий пісок.
3. Матеріали для покриття підлог. Покриття підлог із полімерних матеріалів гігієнічні, еластичні, зносостійкі, тепло- та звукоізоляційні, довговічні і, в поєднанні з можливістю індустріалізації будівельних робіт, досить ефективні.
Майже 70% загального випуску полімерних матеріалів для підлог становлять полівінілхлоридні лінолеуми.
Лінолеуми - це рулонні матеріали, які виготовляють на основі полівінілхлоридних, алкідних, гумових та інших полімерів. Вони призначаються для влаштування покриттів підлог у житлових, громадських та деяких промислових будівлях. Виготовлені з високоякісних матеріалів згідно з усіма вимогами технології, вони можуть експлуатуватися 20...25 років. Лінолеуми випускають без підоснови, а також на тканинній, повстяній та інших видах підоснови. Безосновні лінолеуми випускають одношаровими та багатошаровими. Вони можуть мати різну поверхню: кольорову, гладеньку, з візерунком, блискучу, матову та тиснену.
Лінолеуми виготовляють трьома способами: каландровим, промазним та ек-струзійним.
Лінолеум без підоснови формують каландровим та екструзійним способами.
До сучасних різновидів утеплених лінолеумів на звукоізолюючій основі можна віднести полівінілхлоридні багатошарові покриття, які складаються з шару полівінілхлоридиої плівки, зміцненого армуючим прошарком склополот-на на голкопробивній волокнистій основі. Такі рулонні покриття можуть бути застосовані у приміщеннях житлових і громадських будівель без обмежень, крім шляхів евакуації Полівінілхлоридний лінолеум виготовляють у вигляді полотнищ, ширина яких 1200...2000 мм, товщина до 1,8 мм і довжина не менш як 12 м. Полівінілхлоридний лінолеум зберігають у рулонах у вертикальному положенні при температурі, не нижчій ніж 10°С; приклеюють до основи бітумними та іншими мастиками. Застосовують його також у вигляді зварних килимів на всю площу підлоги приміщення.
Гумовий лінолеум (релін) виготовляють із гумових сумішей на основі синтетичних каучуків. Релін — це дво- чи тришаровий рулонний матеріал. Він характеризується низьким водопоглинанням, високою зносостійкістю, еластичністю, світло- та кольоростійкістю, кислото- та лугостійкістю, звукопоглинанням.
Перспективними для покриття підлог у житлових та громадських будівлях є синтетичні килимові матеріали (ГОСТ 4.18; ГОСТ 28415; ГОСТ 28867). Це, як правило,— неткані матеріали ворсової чи повстяної структури (ворсолін та вор-соніт).
Рулонні килимові матеріали, виготовлені із зносостійких синтетичних (поліамідних, поліпропіленових) чи змішаних волокон, застосовують як покриття для підлог з високими діелектричними та комфортними характеристиками.
Килимові матеріали для покриття підлог виготовляють увигляді рулонів, довжина яких становить не менш як 10 м, ширина - 1...3 м (максимальну ширину мають тафтингові та ворсові килими), товщина -3...8 мм; тафтингові килими можуть мати ворс завдовжки в кілька сантиметрів. Більшість килимових матеріалів дублюють з пористою латексною основою, яка поліпшує їхні акустичні та теплотехнічні властивості.
Килимові матеріали можуть бути однотонними або мати багатоколірний малюнок.
Недоліком таких матеріалів є знижена гігієнічність, що обмежує їхнє застосування.
Плитки для підлог (ГОСТ 16475) виготовляють із полівінілхлориду, інденку-маронових полімерів, каучуків, регенерованої гуми та фенопластів. Порівняно з рулонними матеріалами плитки мають краще зчеплення з основою, створюють потрібний візерунок підлоги; легко замінюються під час ремонту, при укладанні не дають відходів, зручні в транспортуванні.
Білет №22